1 квітня 2022 року Людмила Малаш стояла перед школою в селі Плоске Броварського району, у якій працює директоркою, і боялася відімкнути двері. Добу тому тут ще були російські окупанти. Усередині вона побачила вкриті кіптявою та гаром стіни, було задимлено — школа вигоріла наполовину. Але підлога вціліла. Зупинилася в холі: "Сльози крапають, я думаю: даю собі дві доби, щоб спланувати, що робити", – пригадує Людмила.
Попри значні руйнування, 1 вересня того ж року кілька сотень дітей сіли за парти Плосківського ліцею. Як вони зараз вчаться, що пережили і як відбудовується школа, — у матеріалі Суспільного.
"Ми жартували, що закидаємо їх коктейлями Молотова"
Росіяни прорвалися в Плоске 21 березня 2022 року. Коли їхня техніка в'їхала в село, десятикласниця Діана поралася з батьками у дворі. Каже, відчула вибухи, затрусився паркан і вікна хати.
Росіяни проїхали через село — прагнули прорватися в сусіднє село Гоголів і далі. Але українські захисники їх зупинили й ті роз’їхалися вулицями Плоского. Мешканці села такого не чекали. Відколи почалося повномасштабне вторгнення, вони не поспішали виїжджати. На початку березня, коли обстріли посилювалися, а місцеві все частіше спускалися в підвали, настрої в селі здебільшого були "трохи перечекаємо і все закінчиться".
"Ми були наївні, жартували, що "коктейлями Молотова" рашистів закидаємо. Не думали, яка техніка йде з ними, які звірства можуть чинити", — каже вчителька Юлія Даниленко.
Так село опинилося в окупації і під обстрілами — росіяни стріляли з села, а ЗСУ намагалися їх звідти вибити. "Було гучно і страшно, коли чуєш вибух, свист, вистріл. Ми сиділи в погребі, а стеля над нами сипалася", — пригадує Діана.
"Вранці зазвичай було спокійно, — додає восьмикласник Андрій. — Мама з бабусею встигали зварити картоплю, суп. Їсти не хотілося через стрес. Сиділи, майже не дихаючи". Хлопець розповідає, що спав із сім’єю у підвалі, прикривши килимом сітки з картоплею. Вкривалися куртками. Лягали о шостій вечора, прокидалися о п’ятій ранку.
Обстріли пошкодили комунікації в громаді, тому зникли зв’язок, вода та світло. "Газ ще залишався. А коли окупанти покинули село, то і він зник, десь перебили", — розповідає сторож ліцею Олександр. Тоді місцеві готували на вогнищі.
Читайте також: Волонтерка, військова, лікарка, вчителька — історії українок, які змінюють країну на краще
Прилетіло по танку — загорілася школа
Росіяни жили в багатьох квартирах у багатоповерхівках, де не було людей. За словами директорки та охоронця ліцею, нібито восьмеро з них розмістилися у навчальному закладі, використовуючи його як прикриття для двох танків.
Менш ніж за тиждень окупації, 25 березня, через бої почалася пожежа. Загорілися танки, вогонь перекинувся на крило ліцею, охопивши два поверхи.
Семикласник Ваня каже, що чув, як тріщить шифер: "Було чутно гучні звуки, вогонь був дуже сильний".
Сторож Олександр у цей час був у підвалі будинку навпроти школи, теж почув, "як гахнуло". Близько восьмої ранку побачив пожежу. Будівля палала і тріщала, вітер роздмухував полум’я, яке охоплювало школу. "Кажу хлопцям, з якими у підвалі сиділи: йдемо глянемо, — пригадує. — Хоч і боялися, але що робити? Коли почалася пожежа, росіяни з ліцею повтікали й у приміщення школи більше не поверталися. Боялися, напевно. А нам шкода було покинути все. Там комп’ютери, все нове. Тому побігли коридором, загасили, як могли, позабирали ноутбуки, хто що. Підлога дерев'яна горіла, аж гуділа".
Допомогло, що в кожному класі були вогнегасники, а в їдальні — запаси води. Трохи загасили й знову поховалися у підвал — обстріли тривали. Через якийсь час знову "бахнуло" — уже на другому поверсі ліцею. Повилітали вікна, пожежа почалася знову.
"Знову підлога горіла, — пригадує Олександр. — Підірвався лінолеум, чорний дим валив. Ми знову побігли, ще люди доєдналися. Уже не пам'ятаю, скільки нас було. Вогнегасники закінчилися. Набирали воду з канав. Носили бутилями з колодязя сусідів".
Громада школу врятувала, хоч і частково. Спортзалу більше немає, як і нового кабінету математики та інформатики, кабінету медсестри, шкільного музею і частини класів.
Читайте також: Втрачене житло під час війни: хто і як може отримати компенсацію. Пояснює юристка
"Русский мир вас спасет"
Збройні сили Україні вибили окупантів із Плоского — ті покинули село 30 березня. За день, коли директорка Людмила переступила поріг школи, вона побачила прострелені вікна, перевернуті шафи з документами, розкидані сухпайки, пакунки, порожні та початі банки з-під консерв. "Вони ходили в туалет у наш м’який куточок, хоча у звичайному туалеті нещодавно був капітальний ремонт. Кажуть, кожен народ має свій менталітет. Так от менталітет Росії — бути свиньми".
Усі двері були вирвані, росіяни повикидали документи з шаф. Більшість шкільної техніки покрали. Поцупили речі працівників. З кабінету директорки винесли навіть її окуляри та шарфи, які вона в’язала. У вчительки історії вкрали флешку.
У крилі школи, яке вдалося врятувати від вогню, на дошках було послання: "Простите за беспокойство". В іншому кабінеті написали: "Русский мир вас спасет".
Після деокупації села діти лазили у вікна згорілого крила, розповідали про обгорілі глечики на місці колишнього музею, залишки поличок, металеві конструкції від парт, пригадує восьмикласник Андрій. Влітку проходи до згарища перекрили й в школу вже не пускали.
Читайте також: Будинок літерою Z. Історії тих, хто вижив під час одного з найтрагічніших авіабомбардувань Чернігова
Повернути дітей за парти
На початку квітня ліцей пробував організовувати дистанційку. Це було важче, ніж під час карантину, — зв’язок у селі був поганим, техніки не було. На одній з педрад працівники школи вирішили, що 1 вересня школа має запрацювати офлайн.
"Я не сумнівалася у колективі — вони люблять свою роботу й школу. Чого тільки варте те, що під час окупації техпрацівниці примудрялися приходити в школу й поливати квіти, які ми довго вирощували", — розповідає Малаш.
Найперше треба було замінити прострелені вікна. Не чекаючи коштів від громади, звернулися до небайдужих. Підключився колектив, колишні випускники школи, підприємці. Врешті замінили 52 склопакети за близько 100 000 грн. Поставив вікна безплатно чоловік з батьківського комітету.
Влітку колектив і батьки учнів відмивали чорні від горіння стіни й стелю. Завгосп із працівниками полагодили опалення та освітлення, поставили утеплену перегородку, щоб від’єднати згорілу частину школи. Власними силами поклеїли шпалери, відремонтували пожежну сигналізацію, облаштовували укриття. 15 серпня школа була готова для офлайн-навчання.
1 вересня в ліцеї було 270 школярів, серед яких 29 — за кордоном, на сімейній формі навчання. "Я скучив за нормальними уроками, за фізкультурою. Стільки вкладали в спортзал, а все згоріло", — каже восьмикласник Андрій. Він не хотів вчитися дистанційно, як і семикласниця Діана: "Класний керівник питав батьків, який формат навчання оберемо, але я не розглядала дистанційку. Скільки можна сидіти вдома? Було радісно повернутися, хоча спочатку не знали, яким буде навчання, коли пів школи немає".
Через те, що пів школи згоріло, у ліцеї не вистачило б кабінетів розмістити всіх учнів. Довелося б організовувати навчання у дві зміни. Щоб цього не робити, дітлахів з 1-4 класів перевели в приміщення дитсадка. "Він поряд, великий для такого села, половина стояла вільною. І укриття дозволяє", — каже директорка.
Читайте також: Поки ми живі. Три історії про ціну великої війни
Як живе школа зараз
Частину шкільної будівлі відновили, діти в ній навчаються, проте якщо вийти у двір, бачиш обгорілу потемнілу цеглу, вибиті вікна, завали. У кабінетах все ще зберігаються металеві рештки парт. Спортзалом зараз дітям слугує їдальня. Поки що учні тут не їдять, а грають у настільний теніс. Так цього навчального року у ліцеї проводять уроки фізкультури, поки погода не дозволяє займатися просто неба.
"Скоро в ліцеї відновиться харчування, тому фізкультури тут не буде. Можливо, поки не потепліє, діти гратимуть у шашки у класах", — говорить вчителька всесвітньої історії та історії України Юлія Гавріянова. Та додає, що бачить, як за рік війни учні подорослішали: "Виріс інтерес до історії України. Діти дивляться новини й прагнуть розібратися в причинах того, що відбувається. Орієнтую їх, що це наша історична реальність. Бо маємо таких сусідів. Говорю, що ця агресія виникла не вчора. Бо вперше Київ знищив новгородський князь ще 1169 року".
Школа прагне не просто відновитися, а й розвиватися, як це було тут до приходу окупантів. Частину ноутбуків для ліцею виділив ЮНІСЕФ. Гуманітарна організація Plan International Ukraine також допомогла ноутбуками, генераторами, роутерами, електричними конвекторами, led-ліхтарями. Громада закупила ліхтарі та генератори. Український благодійний фонд SavED допоміг із меблями в читацький куток у бібліотеці, планує обладнати для школи цифровий освітній центр та шукає партнерів і ресурси на відновлення даху та постраждалих приміщень школи.
У березні savED разом з освітньою фундацією GoGlobal організували для старшокласників проєкт UActive. Учнів навчать планувати та реалізувати проєкти із відновлення та розвитку громади, а кращі команди отримають від Spirit of America по п’ять тисяч доларів на реалізацію проєктів.
А ще на школу чекає капітальний ремонт. Проєктно-кошторисна документація майже готова: "Це буде величезна сума, думаю, мільйони. У громади таких коштів немає, тому дочекаємося документів, щоб знати суму витрат, а далі шукатимемо кошти. Я 11 років тут директор. І в мене такий характер, що я впевнена — всі питання, крім смерті, можна і треба вирішувати", — говорить Людмила Малаш.
Авторка: Ірина Петренко.
Читайте також
- "Женя, все вибухнуло, нас завалило, допоможи". Історії постраждалих та загиблих з будинку у Дніпрі
- "Тато, я тобі допоможу відбудувати" — як відновлюється звільнене навесні село Мощун
- Буржуйки, газові балони, тушонка. Волонтери з Борисполя гріють та годують українських військових
