Дмитро Чавалах – командир мотопіхотної роти 11-ого батальйону 59-ої бригади. Підрозділ "проривав" Антонівський міст. Завдяки цьому прориву з лівобережжя змогли переправитись багато техніки та військовослужбовців ЗСУ. У бою за Антонівський міст Дмитро отримав важке поранення і був евакуйований до Херсона. Тривалий час його переховували медики, коли у місті вже господарювали російські окупанти. Від медсестри Дмитро і дізнався, що отримав звання Героя України і орден "Золота зірка". Свою історію Дмитро Чавалах розповів Суспільному.
Ще 23 лютого Дмитро був на полігоні, відпрацьовував злагоджені дії батальйону бригади. Далі мала бути відправка в зону проведення операцій об’єднаних сил. 24-го він прокинувся, як і всі українці, від вибухів. Наказ – рухатись у напрямку Чонгар-Каланчак. Дмитро знайшов транспорт, щоб наздогнати своїх, бо через застуду їздив до Одеського шпиталю. Підрозділ не доїхав до місця призначення – на них посипались удари з повітря.
"Два літаки пролетіли дуже низько над нами. Ми не знали, чиї. Майнула думка: не відстрілялись – значить свої. Але коли вони почали заходити на нове коло, ми зрозуміли, що літаки не наші. Пролунала команда: "Повітря". Ми роз’їхались. Літаки відбомбили і почали заходити втретє. І далі як у фільмах про супергероїв з’явився наш літак і збив один російський. Другий погнався за нашим літаком. Я не знаю, яка доля у цього авіатора, але він просто нас врятував. Після авіаудару було зрозуміло, що наших сил недостатньо і ми повернулись ближче до полігону", – розповів військовослужбовець ЗСУ.
Вже йшли бої за Антонівський міст. З гелікоптерів на міст висадився російський десант. Як розповів Дмитро, перша танкова колона ЗСУ прорвала позиції російських військ. Взяла на себе основний удар. Наступна група російських штурмовиків майже оточила підрозділ Дмитра Чавалаха.
"Вони на нас чекали. Знаєте, з одного боку сторони рухається колона, яка розділяється на три частини: одна в нашому напрямку, а дві — обходять нас праворуч і ліворуч. І авіація постійно літає. На той момент я розумів, що ми потрапили в оточення. Надійшла команда: "Проривати міст!". Мій підрозділ знаходився ближче до мосту. Почали рух мостом. Перші метрів 50 по нас працювали великокаліберними кулеметами, працював 82 мм міномет і стрілецька зброя. У нас загинув один з бійців. Про це я вже дізнався згодом, коли ми опинились на іншому боці мосту", – пригадав Дмитро.
Читайте також: Бої у Бузковому сквері і на Білозерській площі: невідома історія оборони Херсона
Штурм мосту тривав декілька годин. Для Дмитра – кілька миттєвостей. Підрозділ старшого лейтенанта прорвав міст і закріпився на правобережжі. Завдання – прикривати військову колону, яка почала рухатись мостом. Тільки-но колона рушила, російські снайпери відкрили вогонь з залізничного мосту, розташованого вище за течією. Одна з куль влучила у Дмитра.
"Я отримав поранення. На той момент я подумав, що у мене просто влучання в броню. Я відчув удар, але не відчув сильного болю. Від цього удару я впав і вже не міг підвестись. Я зрозумів, що не все так добре. Після цього мене хлопці підтягнули, там по обидві сторони мосту є водостічний канал і мене затягли в канал. Там мені почали надавати домедичну допомогу. Але оскільки поранення було у живіт, то тампонувати не можна, турнікет не накладеш", – розповідає Дмитро.
З другої спроби тероборонівцям вдалось евакуювати Дмитра з поля бою. Він був у критичному стані. Операція. Тривалий час у непритомному стані. 26 лютого він прокинувся і попросив води, але пити йому було заборонено. Рідні намагались його відшукати й майже втратили надію. Дмитро згадав номер телефону мами і заспокоїв: живий. Виїхати з окупованого Херсона він не міг, протягом місяця перебував у лікарні.
"У тій лікарні, де я перебував, жодного українського військовослужбовця не забрали. Їх переховували. Навіть багато лікарів забирали поранених до себе додому. Це для мене була така підтримка. Я розумів, що люди не хочуть Росії. Знаєте, скільки людей ризикували, коли мене переховували, перевозили", – сказав Дмитро.
Читайте також: Рік війни: що відбувалось 24 лютого на Херсонщині й чому область російські окупанти захопили так швидко
Про те, що став Героєм України, дізнався від медсестри. Спочатку не повірив, але коли під час обходу його почали вітати всі медики, а потім побачив звернення Президента, то вже сумнівів не було. Хоча деякі друзі й рідні неуважно слухали і зрозуміли, що нагородили Дмитра Чавалаха посмертно.
"Медик, який був присутній під час моєї евакуації, надав інформацію, що дуже важкий, непритомний, пульсу майже немає. Тобто орієнтовно загинув. Тому коли збирали списки: хто поранений і хто загиблий, то мене подали в колонку, як загиблого. Але, напевно, маю дуже хорошого янгола-охоронця. Я самокритична людина. Найвища нагорода, яка може бути в країні для військового – це "Герой України". Це вже потім мені сказали, що через прорваний цей міст дуже багато техніки і людей виїхало. Я розумію, що наші танкісти пробили цей міст, а ми його зачистили", – поділився Дмитро.
Залишатись у лікарні було небезпечно. Дмитро почав шукати, де може побути певний час, щоб не наражати нікого на небезпеку. Йому допомогла знайома волонтерка Любов Чернецька. За кілька днів йому зателефонував херсонець Євген. Він привіз все необхідне Дмитру і забрав його до домівки. За три місяці військовослужбовцю ЗСУ допомогли евакуюватись на підконтрольну територію. Зараз, рік по тому, Дмитро Чавалах впевнений, що бригада ЗСУ зробила все можливе, аби зупинити армію РФ, що йшла з Криму. Але на боці російських військ була перевага.
"Для нас це не була легка прогулянка. Наша бригада тримала оборону до останнього моменту. Допоки не почали закінчуватися боєприпаси і пальне. Ми максимально наносили противнику ураження і максимально намагалися його стримати. Якщо просто говорити, що Херсон просто здали і його ніхто не захищав, це взагалі неправильно сказано. Моя думка така: просто був такий прорахунок, що звідти піде така велика армада, що війська підуть з боку Донецька і Луганська. А ті війська, які будуть рухатися з боку Криму, це буде просто відволікаючий маневр", – каже Чавалах.
На жаль, розповідає Дмитро, так вийшло, що звідти пішла доволі велика кількість техніки, людей. Ті підрозділи морської піхоти і прикордонників, які знаходилися під Кримом, їх просто розгромили артою.
"Їх декілька годин бомбила артилерія й авіація. Чому мости не підірвали? Питань дуже багато. Якби підірвали міст, то ті бригади, які знаходилися на іншому березі, то вони не могли б перейти. Усі бригади були просто знищені. А там понад 5 тисяч осіб. Особисто моя думка: ніхто нічого не здавав. Ми стояли, допоки могли стояти. Оборону тримали, допоки могли тримати", – сказав Дмитро Чавалах.
У бою за Антонівський міст полягли двоє бійців роти Дмитра Чавалаха. П’ятеро – поранені. Зараз мотопіхотний підрозділ – на передовій. Якби була можливість, то давно був би з побратимами. Втім, є вердикт військово-лікувальної комісії про непридатність до військової служби. Спочатку – розгубленість, розповів Дмитро, 11 років він присвятив війську. Потім вирішив вступити на історичний факультет вишу, мріє стати психологом і допомагати військовим проходити реабілітацію.
"У мене дуже велика надія є на те, що це якнайшвидше закінчиться. Те, що це закінчиться нашою перемогою, я в цьому взагалі не сумніваюся. Спілкуюся з хлопцями, які зараз знаходяться там на передовій, знаєте, важко, проблематично. Ви уявляєте: людина, яка там, на передовій, заходить в Тік-ток, ФБ, Інстаграм і якась там жіночка починає жалітися, ось там сьогодні два рази світло відключили, ось ціна на бензин піднялася, ось там се, ось там це. А він сидить просто в болоті, холодно і пулі над головою свистять. Він ні на що не скаржиться. Він розуміє, що це треба робити", – сказав Дмитро Чавалах.
Читайте також
Рік війни: як спротив російським окупантам допоміг вистояти Херсону
"Ворог боявся і тікав": Гуменюк про особливості операції по звільненню Херсона
Обстріли Херсона, Берислав без електрики. 367 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
