На великі екрани українських кінотеатрів виходить драматична комедія "Трикутник смутку", яка цьогоріч здобула "Золоту пальмову гілку" Каннського кінофестивалю. Для шведського режисера Рубена Естлунда це друга поспіль нагорода – першу він отримав 2017 року за не менш сатиричний фільм "Квадрат", у якому через історію про сучасне мистецтво проговорив тему соціальної нерівності. Так Естлунд став одним із дев’яти режисерів, які двічі здобули головну нагороду Канн за всю історію фестивалю.
Українська прем’єра відбулася на Київському тижні критики – "Трикутник смутку" став фільмом-відкриттям фестивалю. У широкий український кінопрокат картина вийде 8 грудня.
Сюжет "Трикутника смутку" розповідає про світ впливових і надбагатих людей, схиблених на грошах, насолодах і зовнішності. Одну з головних ролей у фільмі – капітана лайнера, що сповідує марксистські погляди, – зіграв Вуді Гаррельсон. Також у стрічці знялися Гарріс Дікінсон, Чарлбі Дін Крік та Айріс Бербен.
Що треба знати, щоб морально підготувати себе до перегляду нового фільму Рубена Естлунда? Режисер продовжує розвивати авторську формулу. Як і в попередніх стрічках, Естлунд досліджує дії, на перший погляд, стереотипних представників з певних соціальних груп у незвичних їм обставинах. Це зіткнення різних світів має розкрити під іншим кутом як героїв, так і навколишню реальність.
"Трикутник смутку" з першого акту задає площину болючих тем, які протягом всього 2,5-годинного хронометражу роздмухує до абсурдного абсолюту. Історія починається з чоловічого модельного кастингу, в якому бере участь один із головних персонажів – Карл. Одразу ж прямим текстом інший персонаж озвучує затравку про лицемірство світу високої моди, в якому краса є такою ж формою валюти, якою можна торгувати.
Розповідь переходить до знайомства з дівчиною Карла – Яя інфлюенсерка, і на ринку краси (не в останню чергу тому, що жінка) оцінюється вище за свого партнера. Цей контраст під виглядом відвертих розмов на високих тонах у ресторані та вдома задає планку неймовірної динаміки зіткнень протилежностей, і протягом всього немаленького хронометражу фільм зберігає це відчуття "як на голках".
Зрештою Карл і Яя опиняються в круїзі для надбагатих і впливових людей на розкішній яхті, де перед початком робочої зміни працівники в стилі "Вовка з Волл-стріт" повторюють мантру "Гроші-гроші-гроші", а самопроголошений капітан-марксист (все одно надто багатий) веде п’яні бесіди з олігархом-росіянином, який свої статки зробив буквально на лайні. І все це на тлі шторму, через який гостей званої вечері нудить на страви "високої кухні", а туалети переливаються через край.
На цьому "Трикутник смутку" не зупиняється. З третього акту, про який складно розповідати, уникаючи спойлерів, обраних героїв закидає в обставини, до яких не був готовий ніхто з них, і де статки, впливовість, вміння цитувати Марка Твена і правильно позувати для Balenciaga нічого не варті. Вищезгадана динаміка змінюється втретє: якщо перші два акти працюють як знайома глядачам сатира світу багатства, то до фіналу Рубен Естлунд виходить на рівень загальнолюдських проблем. У цьому є цікава пастка: глядачі, які прийшли посміятися з "багатих, дурних і нещасних", неочікувано самі стають об’єктами аналізу, критики та висміювання. І без того чудовий фільм у третьому акті стає дивовижним.
Враховуючи, що у головних персонажів було замалим не півтори години, щоб розкритися, протягом останньої години вони отримують можливість блиснути на повну. Знову змінюється джерело влади, у якому настає черга людей "з низів". І режисеру вистачає витонченості, щоб залишити висновок центральної теми – того, як природа влади змінюється чи навпаки залишається незмінною в різному контексті – відкритим. Естлунду вистачило, скажімо, виховання, щоб не стверджувати, що влада так чи інакше зіпсує будь-кого, а це вселяє оптимізм і залишає по собі приємні відчуття.
Знімаючи такий об'ємний фільм, Естлунд підійшов до своєї теми з усіх боків. Хоча він, можливо, не такий гострий, як попередні роботи – "Квадрат" або "Форс-мажор", – є щось у його прямолінійності, що працює в поєднанні з режисерським баченням. Більшість його авторських прийомів так само показушні, як і капіталісти, яких розглядає фільм. Від яхти й моди до страв, які подавали на капітанській вечері перед тим, як перетворитися на пекло – у "Трикутнику смутку" мало що витончене, і, можливо, саме тому все це працює.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
