У вересні 2021, український режисер Валентин Васянович був на Венеціанському кінофестивалі, де його фільм "Відблиск" — про хірурга, захопленого російськими бойовиками на Донбасі — був номінований на премію "Золотий лев".
"Відблиск", як і попередня драма Васяновича "Атлантида", яка у 2019 році перемогла у секції Венеційського фестивалю "Горизонти", зображує жахи війни та спустошення звичайної людини. Проте фільми ці кардинально різняться, а зі спільного в них – особливе авторське бачення, глибока емпатія до героїв і візіонерська здатність Васяновича передавати сенси через візуальні образи.
Журналіст Суспільне Культура потрапив на показ нової стрічки у межах кінофестивалю Київський тиждень критики, який проходив у столичному кінотеатрі "Жовтень" з 20 до 26 жовтня.
Сюжет
У Поліни, доньки Сергія, день народження. Він приходить з подарунком у приміщення, де за великим склом – другим візуальним екраном для глядача після екрана кінотеатра – діти грають у пейнтбол. Їхні батьки, серед яких і Ольга, колишня дружина Сергія, з її новим чоловіком Андрієм, чекають з горнятками кави (у деяких навіть з коньяком).
Починається стрілянина, кімнату забиває шум пострілів, скло покривається різнобарвними плямами. І поки донька, ковзаючи долонями та тілом по склу, зображує смерть (до цієї візуальної фрази режисер ще повернеться, спробуйте її впізнати) – чоловіки, незважаючи на гуркіт, обговорюють справи.
Андрій приїхав з АТО, але вже збирається повертатися – справжній воїн, патріот і захисник. "Якщо усі сидітимуть вдома, то війна скоро дійде сюди". Сергія це наводить на роздуми. Ззовні він м’якіший за Андрія, проте після невдалої спроби врятувати пораненого бійця, якого надто довго – 6 годин – везли до госпіталю, вирішує, що час їхати на фронт.
Український пунктир Варшавського кінофестивалю
Трохи згодом Сергій вже у камуфляжі їде в машині через зоряну ніч і засніжену дорогу з водієм і пораненим бійцем у кузові. Вони заблукали, а з тим виїхали на блокпост так званої "ДНР". Так герой потрапляє у полон до сепаратистів, де після нестерпних сцен жорстокості його змушують стати частиною процесу: перевіряти, чи пережили українські солдати катування. Тіла тих, кого замучили до смерті, Сергій виносить у мобільний крематорій, що знаходиться у фургоні з написом "Гуманитарная помощь". Згодом у підвалі він побачить й Андрія, проте допомогти один одному вони не зможуть.
"Щодо тортур: дійсно, коли почув підтверджену інформацію про те, що відбувається у цій в'язниці ("Ізоляція" в Донецьку), то з'явилася ідея зняти антологію тортур по цій книжці ("Світлий шлях" Асєєва), але я відмовився від цього, бо це було б неможливо дивитися. Я залишив тільки дві сцени, які відображають, що там відбувається, – розповів режисер на пресконференції Венеційського кінофестивалю. – Я розумію, що багато людей і в самій Україні, і по всьому світі втомилися від цієї теми, можливо, для них це є не актуальною новиною. Але цим фільмом я хотів розповісти, нагадати світу про те, що відбувається у XXI столітті у Європі".
Пізніше Сергія обмінюють й повертають додому, де йому необхідно адаптуватися до життя після полону, відновити стосунки з донькою, а можливо, й дати Ользі, охопленій горем через зниклого на фронті Андрія, спокій, знайшовши спосіб повернути тіло померлого героя і вшанувати його пам’ять.
Чотири рефлексії "Відблиску"
Здається, що порівнянь з попереднім фільмом Васяновича "Відблиску" не уникнути. І дійсно, після кінопоказу в "Жовтні" чутно було дві протилежні позиції: "Відблиск" мені сподобався більше, ніж "Атлантида" – "Атлантида була краща, гарніша". Проте це різні фільми з різною позицією та різною драматургією – хоча є і дещо спільне, у чому впізнаються характерні для режисера стилістичні прийоми та творчі принципи.
Весь художній інструментарій Васяновича спрямований на створення моторошної атмосфери та підкреслює порожнечу в серці героя. У довгих, іноді дуже довгих сценах навіть відсутність монтажної склейки підкреслює безглуздість існування Сергія: майже нічого не залишається за кадром, щоб у глядача не виникало ілюзії "іншого, щасливого життя". Тому, щоб побачити фільм таким, як його задумав автор, потрібно долучитись до сеансу кінорефлексії.
Рефлексія перша: екран
"Це – травматичне кіно і не для широкої аудиторії. Небагато людей готові переживати такі важкі речі і замислюватися, дивитися у дзеркало, тобто на екран", – підказує нам Васянович. Це ключ до першої рефлексії у фільмі. Глядач у залі кінотеатру протягом майже двох годин буде вдивлятися в екран (що є водночас дзеркалом), у якому спробує побачити той самий "відблиск" іншого життя.
А точніше – "Reflection", оскільки, за словами режисера, в українській мові немає чіткого відповідника, якому б вдалось передати широке значення назви. Можна спробувати задіяти різні його переклади – рефлексія, відбиття, відблиск, медитація, міркування, переливчастість – і кожне слово так чи так дотичне до подій фільму.
"Коли ти працюєш з камерою на будь-якій страшній події, ти знаходишся по інший бік камери. Ти дивишся на монітор, а це завжди простіше, ніж дивитися прямо в очі людям. Існує свого роду стіна, яка поділяє тебе і персонажа", – розповідав режисер в інтерв'ю AP.
Ця "стіна" між глядачем і фільмом нав’язливо і періодично з’являється у полі зору: хай то скло у пейнтбольному клубі, лобове скло автомобіля або вікно у квартирі Сергія, у яке так символічно врізався голуб, сприйнявши сонячний відблиск на скляній поверхні за небо.
Рефлексія друга: емпатія
Внутрішні рими, обгорнуті метафорами та символізмом, завдяки ритму оповідання перетворюються на розгорнутий поетичний вислів. Васянович, за його словами, завжди відштовхується від зображення, тому й персонажі часто здаються маленькими, ніби вони загубилися десь у білому полотні кіноекрана. Усе зайве принципово вирізається – тільки сам фільм (без музичного супроводу, щоб не допустити зайвих емоційних маніпуляцій) має право на взаємодію з глядачем.
Зате все, що позбавлене поетики – катування, допити, вбивці з так званої "ДНР", залита кров'ю підлога в підвалі, приставлений до власної шиї уламок тюремного кахлю – подається прямолінійно. Камера завжди дотримується дистанції, створюючи між глядачем і героями прірву, яку допоможе подолати емпатія.
Так і внутрішній світ Сергія, який напевно страждає на ПТСР після повернення з полону, складно зрозуміти через його дії або прочитати по виразу обличчя. Залишається включити співчуття на максимум, прорватись крізь кіноекран у ту до моторошного знайому країну, яка вже стільки років потерпає від війни.
Улюблені фільми незалежності: баланс між життям і війною
Рефлексія третя: не-герой
"Я за природою – не герой, – сказав Васянович в інтерв’ю Радіо Свобода. – Для мене кіно – інструмент дослідження себе і світу навколо себе".
За його словами, більшість людей не є героями, що справедливо і щодо центрального персонажа "Атлантиди", і щодо хірурга Сергія із "Відблиску". І тому режисеру цікаво довести персонажа до "деструкції", щоби потім спостерігати, як той буде виплутуватися з ситуації, як його душа буде реагувати на жахливі події, буде він боротись чи адаптовуватися.
Ця руйнація – частина війни, з якої неможливо повернутися, від якої не вдасться відгородитися за всіма стінами та екранами світу.
Рефлексія четверта: війна. Замість висновку
Як представник авторського кінематографа з глибокою відразою до розважального кіно Васянович не соромиться тиснути на больові точки українського суспільства і розповідати про жахливі речі закордонній аудиторії, на яку здебільшого і розрахований фільм.
Війна вже багато років є нашим найболіснішим питанням, "подією номер один", яке потрібно піддавати рефлексії вже зараз. "Бо для України це (війна) досі тема номер один. А кіно — потужний комунікатор, можливість комунікувати зі світом", — сказав режисер.
Ще одна спільність між "Атлантидою" і "Відблиском" простежується в тезі: "Війна несе смерть і тільки любов може її перемогти". Так історія однієї маленької надламаної людини закінчується щасливим (наскільки це можливо) фіналом, не залишаючи за дужками смерть і руйнацію. І ми так само чекаємо на завершення війни, ведемо філософські розмови або шануємо пам'ять полеглих за свободу України героїв.
"Відблиск" – складний для перегляду фільм як за формою, так і за суттю. Проте раджу спробувати зіграти за правилами Васяновича: оголити нерв і піддатися на хитрощі кіномистецтва. Так за відблиском екрана можна буде побачити реальний світ, обіграний поетичними метафорами.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
