Оселившись сім років тому в новій квартирі, я вирішив, як це заведено в багатьох містах Європи та США, відмовитися від штор, портьєр чи фіранок. Про жалюзі годі й казати – від них у мене стійке відчуття офісу.
Прямо навпроти моїх вікон будинку немає, є збоку, торцем, і звідти часом заглядають люди, що вийшли на балкон покурити чи поозиратися навкруги, але що з того? Звісно, я ходжу по квартирі переважно голий. Те, що це можуть побачити ззовні, мені однаково – моє помешкання не на першому поверсі, стидатися ж власного тіла – психологічно шкідливо. Пережиток радянщини, за якої чоловіки мали вдягати сорочку неодмінно на майку, а жінки – сукню на комбінацію. Тоді як у Німецькій Демократичній Республіці в той же час більшість пляжів були нудистськими і при цьому – для всієї родини. Звідти навіть робилися прямі телевізійні включення, фоторепортажи у ЗМІ, не кажучи вже про велику кількість родинних оголених фотографій, чому присвячений окремий стенд в Музеї НДР у Берліні. Ніщо природне не є бридким. Якщо не демонструється нарочито, але нарочитість сама є неприродною.
Фіранка, а скоріше, завіса з тканини, що нагадує серпанок туману, в мене, щоправда, була давно. Подарунок Ольги Громової (Джекмен), дизайнерки та мисткині, з якою 2011 року пишним перформансом “Фатальні стратегії” на честь однойменної праці французького філософа Жана Бодріяра, ми відправили моду, як символ споживацтва, до пекла – під розгублені та обурені вигуки рафінованих гостей VIP-показу спаливши вишукану та коштовну модну колекцію прямо на подіумі.
Читайте також: "“Я крокодила пред тобою”. Передумови соціальної безвідповідальності церковників в Україні"
Ольга Громова, "Фатальні стратегії", 2011. Куратор: Костянтин Дорошенко.
Громова дружньо створила дизайн для моєї квартири – в Ольги талант відчути людину та запропонувати інтер'єр, що саме їй та її характеру, справжньому, а не декларованому смаку і навіть неврозам, відповідає. У тому сенсі, щоб ці неврози не розпалювати. І от два роки тому обрану мисткинею завісу я почепив.
Відбулося це після презентації книги “Лец. ХХ століття” на 25-му Львівському книжковому форумі. Повертаючись до Києва з друзями з видавництва Laurus, що видало цю унікальну фотоісторію ХХ століття, коментовану афоризмами народженого у Львові польсько-єврейського письменника, ми вийшли з апартаментів біля пам’ятника Іванові Федорову годині о шостій ранку. І тут я побачив двох підлітків, які вигулювали вулицею дрон на низькій висоті, тиснучи на кнопки якогось пристрою. “Якщо квадрокоптер є вже у галицьких хлопчиків, хай центрових, значить, роки через два-три, а не десять, ці роботи будуть нишпорити повсюдно. Заглядати до наших вікон, як дурнуваті пташки чи бридкі комахи”, – зрозумів я.
Це вже геть інша, ніж із допитливою сусідкою, що покурює на балконі, історія. Звідки знати, хто тим дроном керуватиме, кому він передаватиме сигнали, що видивлятиметься у вашому житті та фіксуватиме? Огидна перспектива й реальна загроза приватності.
Читайте також: "Більше особистого простору. Як дистанція стала цивілізаційним вибором сучасної людини"
Водна поліція України проводить профілактичні заходи для дотримання правил карантину з використанням квадрокоптерів
Очевидно, приватності в нашому світі стає та ставатиме дедалі менше. Це незворотний процес розвитку нових технологій, інтернету та суспільства, що відкриває для себе смак транспарентності. Разом з державою та корпораціями, які хочуть знати все про всіх – аби контролювати, підкидати рекламу, маніпулювати вашими потребами та вибором. Для покоління людей, народжених в доінтернетну добу, перманентне розширення прозорості назавжди залишиться тією чи іншою мірою травматичним.
“За допомогою безпілотних літальних апаратів, на яких встановлено гучномовці, поліцейські поінформували громадян про необхідність дотримання правил карантину”, – це повідомлення офіційного сайту національної поліції України про патрулювання важкодоступних для піших нарядів та автопатрулів місць, де можуть відпочивати громадяни всупереч правилам самоізоляції, викликало в першу чергу цікавість, як новинка. Але, крім інформування, дрони слугують нагляду, фіксації інформації та контролю: “Представники аеропідтримки національної поліції впевнені, що знайдуть всіх порушників”.
Набагато жорсткіше використовуються квадрокоптери та інші роботи поліцією Китаю. Там пандемія каталізувала процеси масового стеження за громадянами, над якими уряд працює вже давно. “До інфікованих громадян, яких спіймали за межами будинку, можуть навідатися поліцейські дрони – вони підлітають до вікон квартир самоізольованих”, – констатує Радіо Свобода. І резюмує: “Пандемія скасовує приватність”.
Застосування роботів в Китаї для інформування та контролю за людьми у зв'язку з епідемією COVID-19
Заходи, які впроваджуються під час надзвичайних ситуацій, мають тенденцію залишатися в повсякденних практиках назавжди. Як залишилися з нами процедура ретельного огляду пасажирів і багажу та суворі обмеження щодо перевезення у ручній поклажі рідини при посадці на літак після терактів у США 11 вересня 2001 року.
Наближаються часи, коли елементарне бажання інтимності, усамітнення буде тлумачитись як асоціальна потайливість і потенціал лихого наміру. А дрони, навіть непізнавані, точно буде заборонено збивати – адже вони можуть виявитися не лише власністю поліції, а й транспортувальниками покупок споживачам, поштових відправлень, ліків для старенької сусідки, вимірювачами екологічних показників тощо. Не ваша справа, куди вони на шляху заглядають.
Загалом, новий прозорий світ уже тут. Я завісив своє вікно, поки це не вважається антисуспільною дією. Сусіди не бачать, хто голий або вдягнений у моїй квартирі, а сама вона перетворилася не на фортецю, але на шкатулку з дорогоцінностями приватного та інтимного. Що з кожним роком стає в цьому світі усе коштовнішим.
Думка автора може не збігатися з позицією редакції
Читайте також: "Ілюзія вибору або хто керує інформацією у твоєму смартфоні"
