“Я крокодила пред тобою”. Передумови соціальної безвідповідальності церковників в Україні

“Я крокодила пред тобою”. Передумови соціальної безвідповідальності церковників в Україні

“Я крокодила пред тобою”. Передумови соціальної безвідповідальності церковників в Україні

Зухвале ігнорування загальнонаціонального карантину, введеного в Україні, як і в більшості країнах світу, через пандемію коронавірусу, стало наочною демонстрацією правового нігілізму, зарозумілості та корисливою експлуатацією невігластва, притаманних широкому колу нашого православного священства.

Конституційна норма про відокремлення церкви від держави, а школи від церкви (стаття 35) трактується владиками та отцями у вільний спосіб. Території храмів вони вважають недоторканими та незалежними від державних законів, власними вотчинами, тоді як зі свого боку, через Всеукраїнську раду церков та іншими способами, вважають за можливе втручатися у державну та законотворчу діяльність: нав’язувати суспільству своє ставлення до шлюбів, абортів, освіти, лобіювати зрив ратифікації Верховною Радою важливих для соціального, економічного та дипломатичного поступу держави міжнародних угод. 

Безсоромна демонстрація священнослужителями володіння дорогими аксесуарами, автівками та маєтками, зневажливе та образливе ставлення до представників ЗМІ, захоплення земель під церковні споруди, нацьковування вірян на бійки між ними та ворожнечу – подібні факти стали нормою в реаліях незалежної України. Але зухвалість під час епідемії розгортається у загрозу національній безпеці.

“Я крокодила пред тобою”. Передумови соціальної безвідповідальності церковників в Україні

Нові Санжари

Одним з підбурювачів заворушень у Нових Санжарах, жителі котрих зустріли евакуйованих з Китаю співгромадян ледь не погромом, виступив настоятель храму Преображення Господня ПЦУ Дмитро Педина. Парох греко-католицької церкви на Тернопільщині, отримавши діагноз Covid-19, зізнався, що “не знає, як саме міг інфікуватися, оскільки під час богослужінь та сповіді контактує з великою кількістю людей”. За один недільний день 10 адмінпротоколів на настоятелів церков Луцька різних конфесій за порушення карантинного режиму склала патрульна поліція області.

Провідники УГКЦ та ПЦУ згодом, усвідомивши масштаби загрози поширення епідемії у зв’язку з Великодніми святами, підтримали рішення про проведення богослужінь без присутності вірних, закликавши їх до сопричастя через трансляцію літургії. Проявивши, між тим, певну впертість та зволікання, бо їхні першоієрархи папа Римський Франциск та Вселенський патріарх Варфоломій заборонили проводити масові обряди та закликали перейти на онлайн-богослужіння раніше. 

Навіть патріарх РПЦ Кирил після довгих пручань закликав віруючих не відвідувати храми попри те, що в РФ карантин офіційно не проголошений. Але підлегла йому УПЦ Московського патріархату упиралася здоровому глузду до останнього. З Почаївської лаври до батьківщини приїхали інфікованими паломники з Молдови, про що зробив заяву особисто президент країни Ігор Додон.

“Я крокодила пред тобою”. Передумови соціальної безвідповідальності церковників в Україні

Києво-Печерська лавра

Києво-Печерська лавра встановила сумний рекорд – кількість тамтешніх ченців та паломників, у котрих діагностовано Covid-19, вже перевищує 90. Що змусило мера столиці Віталія Кличка прийняти рішення про закриття лаври на карантин, наголосивши: “Я звертаюся до правоохоронних органів: проконтролювати дотримання цього рішення”. Рівно за місяць до цього намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло закликав: “Від нас сьогодні потрібне єдине: моліться, постіться. ходіть у храм, причащайтесь і причащайте дітей маленьких. Не дивіться: старше покоління чи молодше. Всі поспішайте до храму”.

Трьох священиків УПЦ МП оштрафували через скупчення вірян у храмах у Вербну неділю – в Одесі, Чернівцях та на Рівненщині. Ще по 12-ти матеріали вивчаються. Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков прокоментував: “У нас свобода совісті, але… майте ж совість!”. Звідки ж коріння такої зухвалості та соціальної безвідповідальності українських церковників?

“Я крокодила пред тобою” співають бабці в сільській церкві замість “Яко кадило пред тобою”, – зловтішався в розмові зі мною на початку 90-х православний батюшка з колишніх військових. – "А замість “Осанна в вишніх” – “Оксана вийшла!” Звідки їм знати, дурепам, як правильно церковнослов'янською? На слух по пам’яті вивчили”. А як він реготав, переказуючи за випивкою сповіді своїх примітивних прихожанок!

У ті часи у священики в Україні ринули колишні офіцери радянської армії та різних органів правопорядку, звиклі до жирного життя. Я особисто знав трьох таких. З матюкливими жартами, любителів пиячити літрами, обговорюючи впереміш Фройда у своєму розумінні, всіляку астрологію, антисемітські теорії, армійські жарти та похабні історії. Гасали такі з патріархату до патріархату, у пошуках найвигіднішої синекури. Віддавали синів до духовних семінарій, а дочок – за інших батюшек або офіцерів тих самих органів. Так багато в чому формувався наш новий клас священства.

Не лише з цих, безумовно. Було та є чимало людей, вибір шляху служіння церкві яких – щирий. І він може поєднуватися з освіченістю, цивілізованістю, повагою до науки та позиції іншого – з такими священиками я також мав досвід спілкування. Але виглядає так, що вони – досі виняток, що відтіняє пострадянське правило. 

Не секрет, що офіційні церковні організації в СРСР існували під наглядом та контролем КДБ. Коли Союз розвалювався, партробітники та гебісти в Україні, як і в Росії, прийняли максимально вигідні для своїх православних колег по держслужбі закони. Такі, що забезпечили церковним організаціям та священикам привілейований стан. У секулярній за конституцією державі, де всі буцімто рівні перед законом, церква не сплачує податків, її вантажі прирівняні до дипломатичної пошти, комунальні послуги – майже безкоштовні, в аренду їй передані величезні ділянки землі, історичні пам'ятки та культурні цінності, що належать, взагалі-то, державі, себто усім громадянам.

Народу, що бачив в усьому цьому перемогу над більшовизмом з його богоборством та відновлення історичної справедливості, в більшості все подобалося. Крім того, звиклі до патерналізму та ідеологічної монополії радянські люди з готовністю поміняли “Кодекс будівника комунізму” на “Біблію”, тим більше, що вона набагато цікавіша. Так ми отримали касту, що живе фактично у власній реальності, сприймає себе вищою за закони держави, функціонує в умовах чорного ринку.

Українська влада ж, починаючи від президента Леоніда Кравчука, демонструє свою прихильність тій або іншій конфесії, або бігає по всіх, як свого часу президент Віктор Ющенко на великодні та різдвяні богослужіння. Президент Петро Порошенко досяг історичної перемоги та справедливості, домігшись томосу про автокефалію ПЦУ, але переоцінив значення цієї події для громадян, про що свідчать результати останніх виборів голови української держави. 

“Я крокодила пред тобою”. Передумови соціальної безвідповідальності церковників в Україніundefined

Томос

Але церковникам не цікаві ці настрої. Вони вперлися до шкіл зі своїми святами и прокламаціями, лізуть у законодавство та приватне життя, повчаючи, яким має бути шлюб та вимагаючи заборонити поняття “гендер”, загрузли в корупційних схемах, займаються в храмах політичною агітацією.

Історичні пам’ятки та культурне надбання, які опинилися в оренді у церкви, не лише сприймаються владиками та отцями, як їхня власність, але й піддаються варварському ставленню часом на грані знищення. Показовим став демарш колишнього предстоятеля УПЦ Київського патріархату Філарета стосовно ідеї верховного архієпископа УГКЦ Святослава відслужити літургію у соборі св. Софії Київської після того, як 2019 р. влада президента Порошенко вирішила надати новоствореній ПЦУ право проводити там молебні на великі церковні свята: “Якщо відбудеться ця подія, то вона викличе спротив з боку православних українців”.

Це при тому, що при підпорядкуванні папі Римському УГКЦ залишається православною церквою, зберігаючи старий візантійський обряд, а Софійський собор належить усьому українському народові, навіть більше – є світовим культурним та мистецьким надбанням, що оберігається ЮНЕСКО. Таке нахабне й невіглаське ставлення перегукується з подіями 1992-го, коли вірні нині вже неіснуючої УАПЦ захопили дзвіницю Софійського собору та оголосили голодування з вимогою передати храм їхній конфесії.

Читайте також: "Світові інтелектуали про наслідки пандемії коронавірусу для людства"

Державний архітектурно-історичний заповідник “Софіївський музей” мав тоді перфектну репутацію в світі, 1988 р. він отримав Європейську Золоту медаль за збереження історичних пам’яток. Керівництво музею скликало з приводу захоплення дзвіниці прес-конференцію, що перетворилася на суперечку між науковцями й дипломатами та представниками церкви. Володимир Скофенко, відповідальний секретар комісії України у справах ЮНЕСКО, пояснював різницю між оздобленими вітражами та скульптурою готичних соборів та храмами візантійської доби, що “мають більш “ніжний” внутрішній устрій. Багатовікове їхнє існування зробило неможливим, з гуманістичних міркувань, використання будівель за первинним призначенням". Лунали доводи про те, що головною причиною руйнування мозаїк собору є вібраційне навантаження, через що дирекція домоглася перенести від стін заповідника трамвайну зупинку. Дзвони та хоровий спів спричиняють згубну вібрацію, а сурогатні свічки, що використовуються у богослужіннях, сильно коптять та знищують тендітні стародавні фрески, яким так само загрожують й натовпи вірян. Митрополит УАПЦ Володимир, якого вже за рік оберуть патріархом УПЦ Київського патріархату, зреагував безапеляційно: “Знищаться фрески? Нічого – нові намалюємо”.     

“Я крокодила пред тобою”. Передумови соціальної безвідповідальності церковників в Україні

Софійський собор (Київ)

Щоб зберегти Україну, як цивілізовану державу з європейським вектором розвитку, і подолати пережитки радянщини та її соціальних мутацій, потрібно принципово переглянути законодавство, поставивши церковні організації в один ряд з усіма суб’єктами підприємницької діяльності. Прибрати пільги, оподаткувати всі послуги, мерчендайз та предмети розкоші, котрими церкви торгують. Провести аудит всіх будівель та мистецьких цінностей, які складають національне історичне надбання та знаходяться у церковному використанні. Почати на рівних з іншими громадянами карати священиків, що порушують закони та громадський порядок. Як, наприклад, грецька поліція, що нещодавно затримала митрополита Кітерського Серафима за запрошення людей на богослужіння під час карантину. Повторна подібна витівка закінчиться для владики судом, а справа піде до прокуратури.  

Конфесійне розмаїття, відсутність єдиної могутньої церкви, що мала би монопольний вплив на суспільство, убезпечує Україну від загрози клерикалізації, зрощення церковної влади з державною та появи тенденцій “православного фундаменталізму”, який міжнародні аналітики фіксують в РФ. Це велика перевага для громадянського суспільства в часи криз, коли розгубленість штовхає людей до небесної канцелярії. Але прикладів того, як церковники вміють розділяти й нацьковувати, сучасна Україна знає чимало. Символічно, що одна з найзапекліших сутичок відбулася під стінами Софії Київської під час похорону вищезгаданого патріарха Володимира 1995 р. Вірні УПЦ КП воліли поховати його неодмінно в легендарному соборі, їхні противники з УПЦ МП ні за що не хотіли того припустити. Лупцювання православними одне одного руками, ногами та дерев'яними хрестами вгамовували загони спеціального призначення МВС України.

Думка автора може не збігатися з позицією редакції

Читайте також: "Більше особистого простору. Як дистанція стала цивілізаційним вибором сучасної людини"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди