В ефірі авторської програми "Віра в Кіно" на Радіо "Промінь" кінокритикиня Віра Сивачук розказує про короткометражку "Фронт очима японця", об'єднання Babylon'13, Україна, 2022.
Про що фільм "Фронт очима японця"
Він одягає бронежилет із жовтим шевроном "press", натягує шолом (чомусь блакитний) і сідає в авто. Шігєкі Міяджима, японський фотокор, який знімав Ірпінь, Бучу і Харків, знову повернувся в Україну. Правила професії і правила життя ведуть його далі – на лінію фронту.
"Страшно, як і минулого разу. Жалкую знову, що приїхав", – щиро зізнається він. Але продовжує місію на схід.
Із військовим Шігєкі вирушає на наші позиції. Вони проминають поля і російську техніку, яка зупинилась тут назавжди. Тривожно, бо ворожі позиції – за горизонтом. І ось нарешті – місце призначення. Японського фотокора чекає доба на фронті з операторами дронів. Якщо вона мине спокійно, Шігєкі відсвяткує свій 61 день народження.
Чому варто дивитися
У ці 24 хвилини вмістилось усе чи майже все, що може зачепити. Короткі портрети українських військових. Фронтові історії із серії "як ми вночі поїхали у сліпу розвідку і не наскочили на міни". Але найперше – це кіношна вилазка на передові позиції, в якій Шігєкі Міяджима – справді "наші очі" на території війни. Операторська робота забезпечує ефект присутності і причетності до того, що відбувається там.
Більшість цивільних має зелене уявлення про те, хто такий оператор безпілотника і що він робить. Стрічка "Фронт очима японця" втаємничує в деталі цієї професії. І навіть дозволяє зазирнути в його екранчик (із дозволу військових, звісна річ). А ще – побачити зону бойових дій з висоти дрона – довгі панорами полів із чорними вирвами від снарядів.
Та найбільше зворушує сам герой – японець, який готовий зустріти свій 61 день народження у бліндажі з українськими військовими чи у фойє харківського театру ляльок. Чому? Тут і зараз ви не почуєте пафосних фраз про місію військового репортера. Але від серії до серії дедалі краще вимальовується його характер. Шігєкі тихо виконує свою місію – і ми це бачимо на його світлинах. Тихий, душевний чоловік, який каже, що застарий для таких потрясінь. Він не приховує, що страшно. Йому просто не можна не симпатизувати і не поважати за те, що він робить, долаючи страх.
Словом, не пошкодуйте 24 хвилин. Це коротке відео про добу на "нулі" емоційно перевершує години військових хронік.
Більше рецензій на українське та світове кіно
- Віра в кіно: рецензія на фільм "Маріуполіс" Мантаса Кведаравічюса
- Віра в кіно: рецензія на кінопритчу "Криниця для спраглих" Юрія Іллєнка
- Рецензія на драму Нарімана Алієва "Додому"
- Рецензія на документальний фільм "Явних проявів немає" Аліни Горлової
- Рецензія на документальний фільм Кейт Бланшетт "Україна: життя під ударом"
Читайте нас у Facebook та Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
