Драматичний фільм "Додому" Нарімана Алієва з Ремзі Біляловим та Ахтемом Сеітаблаєвим у головних ролях вперше показали на 72-му Каннському кінофестивалі у програмі "Особливий погляд". У 2019 році її висували як національного претендента від України на "Оскар" за найкращий фільм іноземною мовою.
Після прем’єри у Каннах фільм "Додому" показали на Одеському міжнародному кінофестивалі, де він отримав головну нагороду — "Золотого дюка". Стрічку нагородили Гран-прі в Бухаресті та премією за найкращий іноземний фільм на Босфорському кінофестивалі. У 2020 році Наріман Алієв та Ахтем Сеітаблаєв отримали "Золоту дзиґу" й премію кінокритиків "Кіноколо" за режисерську та акторську роботи відповідно.
В ефірі програми "Віра в кіно" на Радіо "Промінь" несувора, але прискіплива кінокритикиня Віра Сивачук розповідає про дебютну стрічку Нарімана Алієва "Додому".
Про що фільм "Додому"
Це притча про батька і сина, що міцно вплетена в українських контекст. Герой фільму, кримський татарин Мустафа, забирає додому двох синів. Тільки один із них – мертвий. Старший загинув на війні, яка тоді ще не виходила за межі Донбасу.
Батько хоче поховати сина вдома, за мусульманським звичаєм. Хоча це непросто і небезпечно, бо рідні місця в окупації. Молодший син, який звик до вільного Києва, їде додому через не хочу. Бо потрібно поховати брати і така воля батька.
Спільна втрата – ще не примирює, а тільки змушує батька і сина сісти в одне авто і рухатися в одному напрямку.
Чому треба дивитися?
Майже ідеальне роуд-муві – історія "на колесах". Що для мене означає ідеальне? Що герої сідають в авто одними людьми, а виходять – іншими. Дорога (і те, що в ній стається) змушує переглянути свої погляди на життя, родину, дім. Оце перевтілення, однаково сильне і для батька, і для сина, – найбільше досягнення режисера.
У фільмі "Додому", як і в кожному класному роуд-муві, герої долають кілька доріг. Фізичну (в окупований Крим), внутрішню – до пошуку себе і своєї ідентичності. Та є ще один, паралельний маршрут: назустріч один одному. І "Додому" – насамперед, глибоке психологічне кіно, яке повільно розкриває головних героїв.
Висновок
Але скільки всього зачепив Наріман Алієв своїм фільмом, при чому з хірургічною точністю. Конфлікт поколінь і конфлікт культур, війна і мир, окупація і упереджене ставлення, – що з боку українців, що з боку татар.
Знаю, що ви спитаєте. Меседжі – це добре, але чи не нудно дивитись це кіно, якщо ти не прихильник артхаусу? Чесно – ні.
"Додому" – це не тільки діалоги за кермом. Химерна реальність перетворює ритуальну подорож на небезпечну місію, в якій героям доводиться ризикувати і порушувати закон.
Виконавці головних ролей (Ахтем Сеітаблаєв і Ремзі Білялов) – дуже справжні і переконливі на екрані. Операторська робота Антона Фурси чудова. У фільмі немає драматичної музики, а саме тиша тисне на психіку.
Спитаєте, то в якому настрої тримає це кіно? Є фільми, які змушують думати. Чи змушують плакати. "Додому" якраз на перетині.
Більше рецензій на українське та світове кіно
- Віра в кіно: рецензія на фільм "Маріуполіс" Мантаса Кведаравічюса
- Віра в кіно: рецензія на кінопритчу "Криниця для спраглих" Юрія Іллєнка
- Рецензія на фільм Романа Бондарчука "Вулкан"
- Рецензія на документальний фільм "Явних проявів немає" Аліни Горлової
- Рецензія на документальний фільм Кейт Бланшетт "Україна: життя під ударом"
Читайте нас у Facebook та Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
