У квітні Суспільне Культура повідомляло про загибель 45-річного литовського документаліста Мантаса Кведаравічюса у блокадному Маріуполі. Повідомляють, що режисер загинув з "камерою в руках". Уже після результат його роботи – фільм "Маріуполіс 2" – показали на Каннському кінофестивалі, де фільм отримав спеціальний приз від журі.
Першу частину Кведаравічюс зняв у 2016 році. Документальна стрічка розповідає про життя в на той час прифронтовому місті та війну на Донбасі. В ефірі програми "Віра в кіно" на Радіо "Промінь" несерйозна, але дуже прискіплива кінокритикиня Віра Сивачук дивиться і розповідає про фільм "Маріуполіс"
Не знаю, чи кожен подужає це кіно. Бо воно про місто, яке майже знищили. Від режисера, якого вбили. Литовський документаліст Мантас Кведаравічюс загинув у російському полоні в окупованому Маріуполі. У місті, яке знімав 7 років тому і хотів знімати знову. І дещо таки встиг.
Відзнятий матеріал врятувала і вивезла на захід дівчина загиблого режисера Ганна Білоброва. Так народилося "сміливе, радикальне та екзистенційне кіно", яке шокувало публіку цьогорічного Каннського кінофестивалю.
Не знаю, де і коли "Маріуполіс-2" вийде в Україні. Зате знаю, де можна побачити пролог. Точніше, початок історії про місто, яке переживає війну. Отож, "Маріуполіс", Україна, Литва, Німеччина, 2016 рік.
Місто, яке опинилося на перетині війни і миру. Це тепер всі ми загартовані, трохи екстремали (садити картоплю чи писати огляди під сирену – але ви так не робіть, звичайно). А сім років тому осередком рутинного життя серед виру війни був Маріуполь.
Режисер спостерігає, як живуть звичайні маріупольці, коли за містом гупає артилерія, а наші військові готуються до оборони. І як же ж вони живуть, спитаєте?
Чоботар, який продовжує батьків промисел у крихітній майстерні, латає підошви. Його донька пробує зняти репортаж про зруйнований дитячий санаторій. Артисти самодіяльних ансамблів у місцевому будинку культури готуються святкувати 9 травня. Мабуть, добре, що Мантас Кведаравічюс як людина з іншої країни і з іншого історичного контексту зміг показати все, як є. Міфи "совка", яких важко позбутися. Без фільтрів і без оцінок.
"Маріуполіс" – кіно для любителів класичної документалістики. За структурою і за стилем. Фільм нанизує в один сюжет історії людей, які живуть своїм життям і у своєму ритмі. А з них складається дещо більше – портрет міста, яке продовжує буденно жити в передчутті війни.
У стрічці стримана операторська робота і акуратний монтаж. Камера спостерігає, а не рве на шматки звичний темп життя героїв. І при цьому у півтори години встигає вмістити кілька місяців із життя маріупольців. І той переломний момент, який розділив його на "до" і "після". 24 січня 2015 року, коли російські ракети влучили в житлові квартали Маріуполя.
Знаю, що ви скажете. Ще один фільм про те, як війна калічить долі звичайних людей. Але режисер намагається показати більше – як буденне життя бере гору над війною. Кадри весілля і кадри руйнувань у фіналі ідуть поруч. Та і весь фільм герої говорять про черевики, концерти і рутинні дрібниці, коли поруч стріляють гармати. Добре це чи ні, – кожен зробить висновок для себе.
Мені страшно уявити, що буде в "Маріуполісі-2". Але перша частина цієї історії про те, що життя триває. Навіть тоді, коли йде війна.
Більше рецензій на українське та світове кіно
- Віра в кіно: рецензія на майже політичний трилер "Втеча з Преторії"
- Як реставрували "Тіні забутих предків" і чому цей фільм варто подивитись саме зараз
- Віра в кіно. "Мої думки тихі" і ще сім щирих фільмів про материнство
- Віра в кіно. Рецензія на фільм Романа Бондарчука "Вулкан"
- "Ви вважаєте образливим і тривожним говорити про цей геноцид?" – як у Каннах сприйняли "Бачення Метелика"
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
