Читайте українською: молодіжний роман Артема Чеха про одне дорослішання "Док 1"

Читайте українською: молодіжний роман Артема Чеха про одне дорослішання "Док 1"

Читайте українською: молодіжний роман Артема Чеха про одне дорослішання "Док 1"
Суспільне Одеса

Роман українського письменника Артема Чеха був надрукований у 2009 році. Ким є головний герой книги: холодним соціопатом, "вічним підлітком" чи простим чоловіком — в огляді роману від Суспільного.

У книзі Артема Чеха ми спочатку бачимо перед собою школяра Дюшу (форма імені Андрій), який вирощує в собі ненависть проти системи, та досить своєрідно бунтує проти неї, кидаючись в перехожих сирими яйцями. Пізніше ми бачимо вже дорослого Андрія, який ніби й змирився з ходом життя, але щасливішим від того не став.

Навіть через 10 років він лишається соціально-прохолодним, але з плином часу вчиться з цим жити, залишає в минулому думку про власну “інакшість”. Щоправда, актуальним залишається питання місця в житті, яке герой все не може знайти.

“Десь років у тринадцять я зрозумів, що весь світ поділяється або на підступних й користолюбних негідників, або на зацьковану, бідну й принижену лохмайстерню, тому я перейшов на бік, який мене, в принципі, вдовольняв повною мірою: на бік імені себе. Я став для себе хорошим, паїнькою, страждальцем й внутрішньо бунтарем проти системи, натомість всіх інших або відкрито зневажав, або зневажав потай”.

“Док 1” – роман, зокрема, й про пошук власного “Я” та свого місця в житті. Герой ще в підлітковому віці хапається за різні хобі, та не досягши ні успіху, ні задоволення потреб, кидає. Цей пошук він переносить в доросле життя: працює на роботі, до якої йому байдуже, знаходить жінок, яких майже відразу кидає. Зрештою, головною ціллю в житті він визначає написання власного життєпису, однак те, чи принесло йому це нарешті втіху, залишається за кадром. Хоча розуміння ставлення Дюші до власної творчості все ж виникає між рядків.

Стилістика книги навіть попри лінійний та не надто закручений сюжет приємно вражає: автор вміє підбирати епітети, досить чітко та зрозуміло описати відчуття та почуття. Сама історія лишає приємний меланхолійний спогад та тверду думку про те, що чимось на головного героя ти все ж схожий.

Співчувати Дюші здебільшого важко, адже часто він сам стає причиною своїх негараздів – або через особливості характеру, або через незрілі вчинки. Однак разом з цим з’являється й розуміння: герой робить так, тому що по іншому не може. Навіть попри відсутність чітко прописаної мотивації читач зрозуміє – головний герой вчинив так, бо це в його стилі, в його характері. Це окрема заслуга автора: опис персонажа настільки точний, що починаєш розуміти причини його поведінки.

“Я думав, це буде роман. Але на третій сторінці довелося округлити розвиток. Вийшов непоганий матеріал для авторської колонки. Шкода, що я ніколи не писав есе, певно, ніколи не напишу і роман. Але нестерпно хотілося виписати історію життя. Свого нецікавого, сповненого безглуздих, але властивих людині звичайних роздумів. Цей роман мав би викликати лише нудьгу, він мав би читатися довго й нецікаво, його мали б викладати в університетах як зразок трупної накокаїненої літератури, де гостросюжетні віражі, хитросплетіння долі, високі зльоти й різкі падіння персонажів були б замінені на паралітичні розжовування банальних істин та бездіяльність одного персонажа, чия обломовщина та маніловщина досягла б небачених висот, — це мала б бути література майбутнього: сіра пляма від оцту на засмальцьованому фартуху домогосподарки”, – йдеться в уривку з книги.

Роман є закільцьованим, тобто його кінець є ж і його початком. Це створює ілюзію нескінченності історії, що зможе надовше залишитися в пам’яті.

Читайте також

Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди