Троє переможців одеського етапу національного відбору міжнародного проєкту World Poetry Slam Ukraine наприкінці травня змагатимуться у Гранд-фіналі в Києві за право представляти Україну на міжнародній сцені. Для організаторів ця ініціатива — значно більше, ніж конкурс чи творче змагання, бо йдеться про формування нової літературної спільноти, пошук українського голосу на міжнародній арені та створення зв'язків між авторами з різних міст країни.
Про це Суспільному розповіла авторка ідеї проведення всеукраїнського відбору, літераторка, волонтерка та парамедикиня добровольчого батальйону "Госпітальєри" Олена Герасим'юк.
Від особистого досвіду до всеукраїнського проєкту
Ідея створити національний відбір народилася після того, як сама Олена Герасим'юк представила Україну на європейському чемпіонаті з поетичного слему. За результатами змагання українська авторка отримала сьоме місце та приз журі, а також потрапила до команди, яка представляє Європу на світовому рівні. За її словами, цей шлях виявився непростим, адже після семи років у "Госпітальєрах" повернення до творчої діяльності стало для неї окремим випробуванням:
"Попри те, що я сумнівалася, попри те, що не вірила в себе, мені вдалося увійти в технічний рейтинг топ-20 слемерів світу. Це досі мені не вкладається в голову".
Саме тоді, розповіла Герасим'юк, вона зрозуміла: цей досвід не повинен залишатися особистою історією чи передаватися від одного учасника іншому як своєрідна естафета. Натомість захотілося створити систему, у якій шанс отримають десятки людей. До реалізації ідеї долучилися літературна агенція ОВО та платформа LitSlem.ua. У результаті цьогорічний конкурс зібрав понад 150 заявок з різних регіонів країни.
"Я подумала, що це занадто важкий і довгий шлях для того, щоб просто з'їздити самій. Хотілося зробити конкурс, щоб не одна людина передавала іншій естафету, а щоб виникла можливість для багатьох", — додала Олена.
Не лише про перемогу
Організатори говорять, що головною цінністю конкурсу вважають не визначення переможця, а створення середовища для спілкування та взаємодії. Учасники з різних регіонів уже встигли утворити власну спільноту, де не лише обговорюють творчість, а й знайомляться між собою, сперечаються та народжують нові ідеї.
"Ми ставимо акцент на тому, щоб були кроскультурні зв'язки всередині країни, щоб молодь не мала щодо один одного упереджень, щоб вони взаємодіяли. У нас вже є спільний чат, де люди миряться, сваряться, генерують ідеї. І ми просто дивимося на це та тішимося", — розповіла Олена Герасим'юк.
Олена Герасим'юк зазначила, що для неї важливим залишається також відокремлення українського культурного простору від російського впливу. За її словами, тривалий час культурні зв'язки всередині України формувалися під впливом російського середовища, а сьогодні країні необхідно вибудовувати власний напрямок розвитку й активніше взаємодіяти з європейським контекстом:
"Ми хочемо, щоб українські автори випрямили спину і показали себе".
Водночас вона звертає увагу на те, що кожне українське місто має власну культурну специфіку, яка також відображається у творчості учасників.
"Одеса — це одні зв'язки, ближче до Румунії та Молдови. Львів має свою історію і свої впливи. Харків — це взагалі окремий стиль. І дуже цікаво дивитися, як усе це працює", — додала Олена.
Поезія як перформанс
Однією з головних особливостей поетичного слему є те, що оцінюється не лише сам текст, а й те, як автор взаємодіє зі сценою та аудиторією. Виступ у такому форматі більше нагадує повноцінний перформанс, ніж звичайне читання поезії.
Олена Герасим'юк розповіла, що під час оцінювання звертає увагу відразу на кілька складових: текст, артистизм і реакцію глядачів:
"Я дивлюся на синкретизм тексту, перформансу і реакції аудиторії. Для мене важливо бачити не лише те, що показує поет на сцені, а й те, як він тримає зал".
За її словами, саме вміння вибудувати контакт з аудиторією допомогло їй під час європейських змагань:
"Мені здається, що мій прохід у європейську команду забезпечив саме контакт з аудиторією. Ми виховуємо людей, які можуть працювати не лише з листком паперу, а й зі слухачами".
При цьому на фінальному етапі критерії, за словами літераторки, будуть значно жорсткішими, адже йдеться не просто про творче змагання.
"Це не просто поїздка. Це представництво України. Ми ставимося до цього дуже серйозно", — зазначила Олена Герасим'юк.
Війна як частина розмови зі світом
Під час розмови окремо йшлося про тематику сучасної української поезії. Олена Герасим'юк вважає, що на міжнародних майданчиках українські автори не можуть оминути тему війни, адже це не лише особистий досвід, а й можливість бути почутими:
"Поки ми присутні на цій сцені, росіян туди не пускають. Ми читаємо правду і не займаємося пропагандою".
Водночас вона наголошує: важливе не лише те, про що говорить автор, а й те, як саме він це робить. На світовому рівні багато учасників говорять про біль, трагедії чи війну у своїх країнах, тому вирішальним стає художній рівень і спосіб подачі:
"Тут уже працює мистецтво. Якщо у фіналі звучить текст про біль народу, ми повинні зробити все, щоб автор показав найвищий рівень".
Поезія з бліндажів і архів часу
Організатори також запросили до участі військових і ветеранів, які через службу не можуть бути присутніми особисто. Для них передбачили дистанційний формат подачі заявок. За словами Олени Герасим'юк, один із таких виступів справив на неї особливе враження:
"Те, як він у бліндажі, буквально закопаний у землю, запис
ав свій виступ — це має бачити нація. Це те, як людина творить культуру там, де культура, здається, помирає як явище".
Вона зазначила, що ці записи можуть стати не просто частиною конкурсу, а своєрідним архівом часу, який збереже голоси та історії людей, що переживають війну:
"Через сто років це будуть свідчення епохи. Люди побачать, чим жили автори, як вони творили і про що говорили".
"Мені хочеться, щоб до кожного можна було повернутися спиною"
Наприкінці розмови Олену Герасим'юк запитали про те, що сьогодні приносить їй радість. Вона зізналася, що за роки війни люди звикли говорити про біль і втрати, а про прості речі — значно рідше:
"Мене надихають люди і те, що ми даємо один одному руку допомоги. Я не хочу більше після війни ніякої конкуренції. Не хочу доводити, хто більше постраждав".
Для неї найважливішим залишається відчуття довіри між людьми та суспільство, де можна покладатися один на одного.
"Мені хочеться бути в суспільстві, де до кожного можна повернутися спиною. Мені хочеться, щоб ми визнали біль один одного і просто подали руку", — підсумувала Олена.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
