З кінця травня за стотисячний Сєвєродонецьк тривають важкі бої. Відсоток міста, який контролює російська армія змінюється щодня — то стає меншим, то знову зростає. Станом на 15 червня, за даними голови ВЦА міста Олександра Стрюка, росіяни контролювали третину Сєвєродонецька.
14 червня російські війська зруйнували останній — третій, міст через Сіверський Донець, який сполучав Сєвєродонецьк із підконтрольним Україні Лисичанськом. Попри те, що ситуація складна, голова Луганської ВЦА Сергій Гайдай каже, комунікація з містом досі є.
Наразі українські війська контролюють промислову зону в районі заводу "Азот". Про це свідчить аналітика Інституту вивчення війни. Росіяни натомість гатять по хімзаводу навіть попри те, що у його бомбосховищах перебуває до 600 цивільних. "Ворог фактично розбирає на запчастини наше найбільше підприємство", — каже Олександр Стрюк.
Читайте також: Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Поки із заводу відбувається хоч і поодинока, але евакуація. Але у людей, які переховуються у бомбосховищі підприємства, закінчуються вода, засоби гігієни, продукти, медикаменти. Чи можна порівнювати оборону сєвєродонецького "Азоту" з маріупольською "Азовсталлю" — у матеріалі Суспільного.
"Вода закінчується, вже доходить до бійок"
Ганна Гречішкіна мешкала у Сєвєродонецьку. Квартира, машина, робота, вибудоване життя — усе в момент зникло.
Коли у місті почалися масовані обстріли жінка із родиною перебралася у бомбосховище заводу "Азот", бо укриття на підприємстві було кращим й надійнішим ніж підвали будинків.
"Люди починають красти. Привезли 20 баклажок води, виставили у коридорі, не встигли заховати на складі й 5 штук хтось вкрав".
Жили в бомбосховищі одного із цехів. Укриття на нульовому поверсі, решта три — цехи. На початку люди користувалися роздягальнями й душами заводу, де навіть була гаряча вода. Та згодом вона, як і світло, зникли. "Запасу води не було. Там не було нічого. Все що залишилося — це те, що я змогла дістати через знайомих і щось керівник заводу забезпечував. В кращому разі їжу возили раз у день. Якісь гарячі обіди, перші страви, по одному ополонику", — пригадує жінка.
Працівники заводу облаштували в укритті спальні місця. А на вулиці польову кухню. Встановили мангал, електромобілем час від часу привозили дрова. Та коли зникло світло, їздити стало нічим.
З медикаментами й взагалі від початку була проблема, каже Ганна. "На території "Азоту" є заводський медичний заклад. Там могли надавати якусь допомогу. У нас у бомбосховищі медицини не було. Ми просили волонтерів, але так і не отримали ліків", — говорить жінка.
Ганна виїхала з "Азоту", коли російські війська почали обстрілювати завод. А от її друзі евакуювалися лише кілька днів тому, коли у будівлі, де було сховище, на третьому поверсі знесло стіну й стелю.
Читайте також: "Вибити росіян із Сєвєродонецька — можливо, але це не має великого стратегічного значення". Бліцінтерв'ю з Гайдаєм
Зараз, каже жінка, обстріли заводу такі інтенсивні, що частина людей взагалі не виходить з бомбосховища, навіть аби приготувати їжу. "Мої друзі розповідають, що вода закінчується і вже до бійок доходить. Люди починають красти. Привезли 20 баклажок води, виставили у коридорі, не встигли заховати на складі й 5 штук хтось вкрав. Коли я там була, ми все ставили під замок і я видавала кожного дня то макарони, то дітворі солодощі. Зараз то крупи є, але води немає, то вода є, але дров немає", — говорить жінка.
Чому "Азот" не "Азовсталь"
І "Азовсталь" в Маріуполі, і завод "Азот" у Сєвєродонецьку — спадщина радянського союзу. "Азот" запустили у 1951 році, як комплекс із виробництва мінеральних добрив. Згодом додали цехи з виробництва аміаку, фарби, клею, сухого пального, адипінової кислоти, поліетиленових мішків та плівок.
Обидва заводи будували у час "Холодної війни", каже військовий експерт Сергій Грабовський, тож вони проєктувалися так, щоб якщо треба, ставати укріпрайонами. Втім, чи надійний в цьому сенсі "Азот" зараз — питання. "Сховище — це не просто приміщення. Це мають бути комунікації, водопостачання, запаси харчів, медикаментів, вентиляційні системи. Лише виходячи з цього можна говорити чи безпечне зараз сховище і як довго там можуть перебувати люди", — каже Сергій Грабовський.
Те, що відрізняє "Азот" від "Азовсталі" — відсутність підземних лабіринтів й укріплень, говорить командир "Грузинського національного Легіону" Мамука Мамулашвілі. Мобільні групи його підрозділу нині воюють у Сєвєродонецьку.
"На "Азовсталі" можна було відсидіти бомбардування важкою артилерією. Я не знаю наскільки це можливо на "Азоті", бо там інша специфіка — це хімічний завод. Там немає катакомб", — говорить Мамука.
"Це принципово різні будівлі та територія. У нас немає підземних переходів, з'єднань та виходів. Укриття, де зараз перебувають люди, збудовані, щоб рятувати від хімічного витоку, а не бомбардування", — каже голова Сєвєродонецької ВЦА Олександр Стрюк.
Командир батальйону "Свобода", капітан Національної гвардії України Петро Кузик, який нині разом із бійцями обороняє Сєвєродонецьк говорить, що наразі загрози екологічної катастрофи через обстріли заводу немає, але її ризик залишається.
Читайте також: "Ми розуміли, що можемо навіть не долетіти" — боєць "Азову" про те, як проривались у Маріуполь
"Там велике накопичення хімічних речовин, вибухонебезпечних речовин шкідливих для здоров'я й екології, тому якщо це все рване, то обороняти й захоплювати уже не буде чого. Тож всі намагаються туди не стріляти, хоча час від часу, через те, що в орків кривуваті артилеристи, туди залітають снаряди", — каже Кузик.
Чи може "Азот" повторити долю "Азовсталі"
Цивільні й військові на заводі "Азовсталь" були в облозі з 10 квітня по 17 травня. Весь цей час їм неможливо було доставити ліки, воду й продукти. Не захопивши "Азовсталь", російські війська не могли заявити, що контролюють весь Маріуполь, тож знищували завод масованими обстрілами із найрізноманітнішого озброєння.
Чи може ця історія повторитися на "Азоті"? І Сергій Грабський, і Мамука Мамулашвілі кажуть, що ймовірність є, проте і є декілька "але", які можуть її нівелювати.
Територія "Азоту" майже вдвічі більша за "Азовсталь", отже на його оборону потрібно значно більше бійців. Поки це найбільший мінус сєвєродонецького заводу якщо порівнювати з маріупольським.
За даними британської розвідки, "Азот" може повторити долю "Азовсталі" швидше з позиції росіян. Наступ на промозони “вимотує” й відтягує на себе багато сил. Тож завдяки цьому, стверджують британські розвідники, українська армія, як і у випадку з "Азовсталлю", може довгий час стримувати великі сили армії РФ на цій ділянці фронту, не даючи перекинути їх на посилення інших ділянок.
Читайте також: "Росія не зможе утримувати території, які захопила" — аналітик Том Купер про бої на Донбасі й контрнаступ на Херсонщині
Крім того, щоб взяти під контроль "Азот" росіянам треба оточити й сусіднє місто — Лисичанськ, щоб відрізати українські підрозділи від постачання, каже Сергій Грабський. Зробити це не просто, бо для цього ймовірно потрібно буде перебратися на інший берег Сіверського Дінця, який відділяє Сєвєродонецьк від Лисичанська. І це — суттєва перешкода для армії РФ. "Лисичанськ є на висоті по відношенню до Сєвєродонецька, тому штурм його “в лоб” був би дуже складною військовою задачею. Чи мають росіяни необхідні технічні засоби для форсування? Так. Але для того, щоб їх застосувати, треба по-іншому підходити. Неможливо просто на набережній міста або на такому незручному березі проводити форсування. Я думаю вони намагатимуться уникнути лобового штурму Лисичанська", — каже Грабський.
В Інституті вивчення війни вважають, що росіяни можуть діяти дещо по-іншому — спробувати вирватися зі своїх позицій або навколо Тошківки, або з Попасної на північ, щоб оточити Лисичанськ або атакувати його із західного берега Сіверського Дінця. Таким чином їм не потрібно було б перетинати річку, але українські війська весь час відбивають штурм Тошківки.
Тож наразі ключова мета армії РФ не "Азот", а логістичні шляхи української армії, каже Мамука Мамулашвілі. Та поки їм це не під силу. В українських бійців є і запаси, і резервні шляхи для підкріплення. "Ми знали, що така ситуація буде, тож завчасно підготувалися і накопичили запас боєкомплекту та продовольства. По-друге, ми маємо також резервні логістичні шляхи. Вони складніші й небезпечніші, але щодня завозимо поповнення особового складу, вивозимо поранених, поповнюємо боєкомплект, продовольство, медикаменти. Тут робота налагоджена, хоч і ускладнена", — говорить Петро Кузик.
Читайте також: "Облаштовуємо оборону так, щоб ворог не досягнув Слов'янська і Краматорська" — інтерв'ю з очільником Донеччини
Українські бійці допомагають і цивільним на "Азоті" — привозять воду, медикаменти. Інколи намагаються евакуювати людей та кажуть: частина відмовляється, бо не має куди їхати. Цивільні чекають, коли бойові дії закінчаться, а українські підрозділи — коли отримають західне озброєння, щоб це закінчення пришвидшити.
"Найголовніше для нас зараз — постачання реактивної артилерії, яка допоможе звільнити місто і практично весь регіон від російських окупантів. Поки це доводиться робити живою силою", — каже командир "Грузинського національного Легіону".
Автори: Ірина Саєвич та Андрій Погорілий.
Читайте також
Як живуть прифронтові міста Донбасу. Фоторепортаж
"Медикам нити не можна. В окопах ще гірше" — історії лікарів Донбасу
Вибухи на хімзаводі в Сєвєродонецьку: у чому небезпека отруєння азотом
