За даними Міжнародної організації з міграції, Україна зараз у топі країн за показником міграційного приросту населення. Так, за даними дослідників, у 2025 році до України заїхали близько 1,7 мільйона людей: передусім йдеться про повернення додому тих, хто раніше виїхав через повномасштабне вторгнення. Втім, це все ж не розв'язує проблеми браку робочої сили в багатьох галузях української економіки — про це вже давно кажуть українська влада й бізнес. Як свідчать дані Інституту економічних досліджень, станом на травень 68% промислових українських підприємств скаржилися на дефіцит робочих рук.
У Міністерстві економіки вже не перший рік говорять про наміри компенсувати дефіцит робочої сили трудовими мігрантами з інших країн. В Україні це викликає різні реакції, також це активно використовує російська пропаганда, лякаючи українців засиллям мігрантів.
Про те, як Україна може провадити міграційну політику з мінімальним негативом для себе, ми поспілкувалися з Руудом Коомпансом, професором соціології та досліджень міграції в Берлінському університеті Гумбольдта та одним із найавторитетніших європейських дослідників міграції та інтеграції. Він, зокрема, розповів, які висновки з досвіду інших країн могла б зробити Україна й у чому наша ситуація унікальна, тож точно спроєктувати модель іншої держави на неї складно.
Що таке трудова міграція й наскільки широке це поняття? Чи можна все ще вважати трудовими мігрантами турків у НімеччиніУ 1961 році ФРН підписала офіційну міграційну угоду з Туреччиною (аналогічні угоди були також з Італією, Грецією, Іспанією). Та через непродуманість повернення їх додому, турки почалися масово залишатися в країні та забирати свої сімʼї на підставі воззʼєднання. Нині турецька діаспора є найбільшою етнічною меншиною в Німеччині. чи вʼєтнамців у ЧехіїЧехословаччина з 1950-х залучала вʼєтнамців у межах програм соціалістичної взаємодопомоги між країнами соцтабору. Передбачалося, що після завершення трудових контрактів вони повернуться додому, та після Оксамитової революції 1989 року, коли угоди були розірвані, більшість вʼєтнамців вирішила залишитися. Вʼєтнамці швидко знайшли свою нішу: масово відкривали продуктові крамнички (Večerka), магазини одягу та ринки., які вже є нащадками заробітчан із цих країн?
Загалом під трудовою міграцією мають на увазі людей, які приїжджають до іншої країни з явною метою знайти роботу, і яких запрошено на цій підставі. Друге покоління, яке вже народилося в країні, власне кажучи, не є іммігрантами і їх зазвичай так не називають. Але до них ставляться як до людей з міграційним минулим.
Є суттєва різниця між трудовими мігрантами й біженцями, шукачами притулку. Існують міжнародні норми щодо біженців, через які держави не скажуть: “Ви не можете отримати тут захист”. Коли українці тікали до Європейського Союзу, ми не могли сказати: “Ну, ми приймемо лише українців, які мають університетський диплом чи щось таке, а інших відправимо додому”. Це не дозволено законом. А от у випадку трудової міграції все повністю залежить від того, що потрібно суспільству, яке приймає людей. Наприклад, у Сполучених Штатах велика кількість низькокваліфікованих мігрантів у сільськогосподарському секторі. Багато країн ЄС намагаються залучити висококваліфікованих людей — як-от комп'ютерних інженерів, фахівців зі штучного інтелекту — з таких країн, як Індія. Отже, це може бути будь-що, що відповідає потребам ринку праці країн імміграції.
За яких умов тимчасові програми працевлаштування перетворюються на ситуацію, що люди залишаються жити в країні на постійній основі?
Якщо залишити це на розсуд іммігрантів — вони, ймовірно, захочуть залишитися. Це особливо залежить від типу працівників. Якщо говорити про високоосвічених фахівців, вони в переважно шукатимуть найкращі можливості. Вони, як правило, дуже мобільні, їхня робота має попит в багатьох країнах світу. Тому я б не дуже хвилювався, скажімо, що в Україні залишаться індійські програмісти.
Більше занепокоєння в цьому сенсі викликає низькокваліфікована робоча сила. Подивіться на історичний досвід Західної Європи періоду гастарбайтерів: людей наймали нібито на тимчасовій основі, коли в європейській промисловості — в портах, суднобудуванні, на текстильних фабриках — було ще багато низькокваліфікованої роботи. Однак уже в 1970-х через міжнародну конкуренцію, зростання рівня життя та заробітної плати ці галузі перестали бути конкурентоспроможними. Суднобудування згорнулося, текстильна промисловість закрилася. На той момент можна було б повернути мігрантів примусово, але європейські країни цього не зробили. Вони дозволили сімейне возз'єднання, шлюбну міграцію — і потім, оскільки ці люди були низькокваліфікованими працівниками, вони не мали багато можливостей поїхати кудись ще. Та й у Західній Європі відносно високий рівень соціального забезпечення, тож, навіть якщо людина втратить роботу, все одно матиме гідне життя порівняно, скажімо, з Туреччиною чи Марокко. Тому багато людей залишилися.
Є і приклади програм тимчасової праці, які діють саме так, як задумала сторона, що приймає. Для цього треба все дуже чітко визначити з самого початку. Хороший приклад — сезонна міграція. У США міграція для роботи у сільськогосподарському секторі здебільшого є сезонною. Люди отримують дозвіл приїхати під час сезону збору врожаю, скажімо, до Каліфорнії, а тоді повинні виїхати. Іспанія має таку ж програму з Марокко: щороку десятки тисяч марокканців отримують можливість працювати в Іспанії, а потім повинні повернутися. Це насправді працює досить добре.
Єдиний варіант зробити цей процес справді тимчасовим — це мати чіткі законодавчі норми, щоб заохотити людей повертатися назад, чи є якісь інші фактори?
Так, це чіткі правила. Навіть тоді, звісно, будуть лазівки, яких важко уникнути. Одна з найважливіших – це справжній або фіктивний шлюб із громадянином країни. У такому випадку пара має право залишатися, ідеться в законодавстві Європейського Союзу. Україна прагне вступити до ЄС, [тож, напевно, дотримуватиметься цього принципу].
Ми часто чуємо критику європейської міграційної моделі, про неї постійно згадують — зокрема, під час виборчих процесів — ультраправі сили. Які головні помилки ЄС щодо залучення іноземної робочої сили Україні варто врахувати?
Суперечки в Європі щодо міграції зазвичай не стосуються трудової. Основною формою останньої в ЄС була міграція з інших країн-членів Євросоюзу, і також було багато зворотної міграції. Польська економіка зараз процвітає, багато поляків повертаються додому, і вже стільки поляків не їдуть до інших країн. Ця форма міграції виявилась досить корисною для європейських економік.
Єдина країна, яка зробила з цього велику проблему, — це Велика БританіяПісля хвилі розширення ЄС у 2004-му сотні тисяч східноєвропейців поїхали до Британії, працювали на будівництвах, заводах, фермах, у готелях. Британська інфраструктура не була готова до такого напливу мігрантів. Тож узяти міграцію під контроль було однією з головних обіцянок кампанії за Brexit у 2016 році. Натомість після Brexit міграція лише зросла., і це стало проблемою через конкуренцію. Тож якщо у вас, як це було у Британії, досить погано організована система охорони здоров'я, яка призводить до утворення списків очікування навіть без імміграції, то із залученням більшої кількості людей ця криза, звісно, погіршується.
Те ж із ринком житла. Це проблема, наприклад, у Нідерландах. Якщо у вас є ситуація, коли уряд не інвестує достатньо в будівництво нового житла, то виникає дефіцит. Зрозуміло, що якщо до вас приїздять мігранти, зокрема коли вони мають хороший дохід, вони підіймають ціни та витісняють деяких місцевих жителів. Звісно, ці люди мають десь жити. Вони мають користуватися системою охорони здоров'я, а ще системою освіти — і це також може бути проблемою.
Отже, вам потрібно справді підготуватися й переконатися, що не буде конкуренції, бо це може мати зворотний ефект, як у Великій Британії. І, звісно, зараз у Великій Британії також поступово усвідомлюють, що насправді та міграція з ЄС, щодо якої вони так хвилювалися, зрештою була досить хорошою. Але Україна навряд чи стане країною, яка приваблює іммігрантів з інших європейських країн. Набагато імовірніше, що українці переїдуть до інших європейських країн — і станеться те саме, що й з поляками.
Сподіваємося, згодом багато з них повернуться назад, оскільки економіка в Україні почуватиметься краще. Але міграція може насправді посилити дефіцит на ринку праці в українській економіці, а отже, фактично збільшити потребу в трудовій міграції, особливо з країн, що не входять до ЄС. І я думаю, що спосіб “закрити” її полягає в тому, щоб укласти розумні угоди з країнами, що відправляють мігрантів. Щоб вони теж були зацікавлені в такій тимчасовій програмі.
Якби я був українським політиком, я б не сильно хвилювався через те, що міграція висококваліфікованої робочої сили стане постійною — бо ж і демографія України така, що населення скорочується, старіє. Є втрати через війну, люди, які померли, які стали непрацездатними, які переїхали за кордон. Тож Україні потрібні працівники.
Щоб люди справді хотіли сюди приїздити, треба запропонувати їм довгострокову перспективу. Україна наразі все ще країна з низькою заробітною платою. Через це у вас є галузі промисловості, які зараз конкурентоспроможні на європейському та світовому ринку — але, можливо, через, умовно, 10 років вони вже не будуть такими [оскільки зарплати зростуть]. Подивіться на Польщу. Сподіваємося, з Україною станеться те саме.
Та якщо ви залучили іммігрантів, щоб заповнити прогалини в низькокваліфікованих секторах, а ці сектори занепадають — то ви ризикуєте залишитися з мігрантами, які стають безробітними й погано інтегруються. Такий історичний досвід Західної Європи з імміграцією гастарбайтерів, особливо з Туреччини й Марокко.
Які країни ЄС продемонстрували найуспішніші інструменти інтеграції трудових мігрантів на ринку праці, і завдяки чому ці інструменти спрацювали? Часто згадують ДаніюМігранти, які приїжджають до країни, зобовʼязані працювати звичайний 37-годинний робочий тиждень. Уряд країни повністю блокує створення етнічних гетто через законодавчі квоти на розселення та примусове змішування населення в житлових районах. Робочі візи видаються суто під жорстко визначені потреби ринку праці, причому заробітна плата мігранта не може бути нижчою за ринкову. як вдалий приклад.
Скандинавські країни насправді не є особливо вдалими прикладами інтеграції, тому що рівень безробіття серед іммігрантів там, як правило, дуже високий. Також там є залежність від соціального забезпечення — “державою загального добробуту”, welfare stateМодель, в якій держава бере на себе головну відповідальність за фінансовий захист, здоров'я та добробут своїх громадян. Головна ідея полягає в тому, що жодна людина не має залишитися без засобів до існування через бідність, хворобу, старість чи втрату роботи.. Це, знову ж таки, про низьку або високу кваліфікацію. Якщо у вас є висококваліфікована міграція, все нормально. Але якщо у вас є низькокваліфікована міграція в країні з сильною “державою загального добробуту”, то те, що люди можуть заробляти, працюючи, часом менше, ніж те, що вони можуть отримати у вигляді соціальних виплат у випадку безробіття. Особливо у випадку сімей з дітьми.
Наприклад, у німецькому контексті краще не працювати, ніж мати низькокваліфіковану роботу. Особливо якщо врахувати, що багато з цих іммігрантів походять із країн, де жінки зазвичай не працюють, тож у вас є лише один годувальник. І якщо цей один годувальник низькокваліфікований, то родина не отримуєте багато й матиме більше, скажімо, від виплат на дитину. Тож Скандинавія не є вдалим прикладом. Данія — так, якоюсь мірою, але це більше стосується обов'язкових вимог щодо інтеграції, і особливо обмеження нелегальної міграції через канал отримання притулку.
Я думаю, про це Україні не доведеться сильно турбуватися, тому що шукачі притулку в Європейському Союзі хочуть поїхати до Німеччини, Нідерландів, Скандинавії тощо. Вони не дуже їдуть до Польщі, хоча зараз польська економіка почувається краще. Глобально країни, які краще залучають на свої ринки праці висококваліфіковану робочу силу, — це країни з нижчими податками та нижчими внесками до фондів соціального страхування. Адже якщо ви, умовно, індійський програміст і порівнюєте те, що можете заробити в Канаді, Сполучених Штатах чи Австралії, з тим, що ви можете заробити, скажімо, в Німеччині чи Швеції, то в другому випадку ваш валовий дохід, можливо, все ще непоганий, але після сплати податків залишається зазвичай не так уже й багато порівняно зі США. Тому деякі країни ЄС надають податкові пільги висококваліфікованим іммігрантам у перші кілька років після переїзду.
Як в ідеалі має виглядати процес співжиття мігрантів та місцевого населення? Тут часто згадують модель ФранціїФранція, яка залучала мігрантів з колишніх колоній (Алжир, Марокко, Туніс) для роботи на заводах і будівництві, розселяла робітників у дешеве соціальне житло в передмістях великих міст (banlieues). Коли заводи почали закриватися, люди залишилися в цих районах — без роботи, з високим рівнем бідності та відірваними від решти французького суспільства. Як наслідок — високий рівень криміналізації. чи деяких інших країн, які намагаються створити такі собі гетто для мігрантів, спеціальні поселення, щоб відокремити їх від корінного суспільства. Цей підхід загалом прийнятний, чи це те, чого треба категорично уникати?
Це не було урядовою політикою, це те, що просто сталося. І причина полягає в культурній дистанції. Якщо ви хочете знати, чому інтеграція краще працює в одних країнах, ніж в інших — це значною мірою історія складу іммігрантського населення. Я не знаю жодної країни в Європі чи деінде у світі, яка б мала величезні проблеми з міжнародною інтеграцією вихідців зі Східної та Південно-Східної Азії. Вони, як правило, дуже добре інтегруються: у них низька статистика злочинності, вони активні на ринку праці, їхні діти дуже добре вчаться у школі. Хоч Східна Азія видається далекою, та якщо подивитися на цінності, то відмінності з Європою не дуже великі.
Однак вони значні, якщо подивитися на країни Африки на південь від Сахари та мусульманські країни Близького Сходу й Південної Азії. Там дуже великі відмінності з Європою, наприклад, щодо гендерних відносин. Частково ці групи біднішають, тому що жінки з цих країн зазвичай не працюють — тож це вже мінус половина сімейного доходу.
Словом, якщо ви хочете винести уроки з досвіду Західної Європи, то маєте усвідомити, що багато західноєвропейських країн опинилися з населенням, яке відносно важко інтегрувати через, по-перше, колоніальне минуле. Тому у Великій Британії так багато пакистанців, а у Франції — північноафриканців. А по-друге, це той факт, що багато з цих мігрантів приїхали як біженці, як шукачі притулку. Втім, це не те, про що Україні варто турбуватися, принаймні наразі.
Тож Україна може зосередитися на трудовій міграції на власних умовах. Тобто вам не обов'язково відкривати ринки праці та міграційні можливості для людей з усього світу. Слід іти шляхом стратегічних партнерств із певними країнами, враховуючи, звісно, культурну дистанцію.
Я спілкувалась із представником компанії, яка займається наймом іноземних співробітників в Україні. Він каже, що найкращий досвід в України був із залученням мігрантів із Колумбії. Україна має безвізовий режим із цією країною, є певні культурні подібності, тож їм легко інтегруватися.
Латинська Америка справді гарний приклад. Південна, Південно-Східна та Східна Азія — теж. Індія також менш проблематична, ніж, наприклад, Пакистан. Країни Кавказу, Грузія, Вірменія — також варіант. Європа мала вдалий досвід із людьми із країн Західних Балкан, таких як Македонія, Чорногорія — але я не впевнений, що варіант переїзду до України для них зараз привабливий. Втім, думаю, вірмени чи грузини, які поки що не будуть частиною ЄС, все ще можуть бути категорією, що зацікавить Україну. Також можуть бути варіантом люди з колишніх центральноазійських радянських республік, як-от Казахстан, Таджикистан.
Наскільки інтегрованими мають бути трудові мігранти в суспільство, в якому вони перебувають? Звісно, це залежить від культурних відмінностей, але загалом чи повинні вони стати частиною суспільства, якщо просто приїжджають на пів року, на рік чи на два роки, щоб просто заробити гроші й повернутися до своєї країни?
Якщо домовленість з обох боків полягає в тому, що це короткострокова справа, то, можливо, й ні. Це умовна категорія експатів. Але це категорія дуже висококваліфікованих, високомобільних іммігрантів, і я не впевнений, що Україна насправді конкурентоспроможна наразі в цій галузі. А щодо всіх інших категорій іммігрантів — особливо, звісно, якщо говорити про більш довгострокову або середньострокову міграцію — певний ступінь культурної інтеграції надзвичайно важливий. Адже щойно іммігранти матимуть дітей, ті ходитимуть до школи — і важливо, щоб вони не лише вивчили мову, а й принаймні поважали місцеві звичаї.
Це важливо з двох причин. По-перше, для їхнього власного успіху в інтеграції, бо якщо іммігранти залишатимуться сегрегованими й не матимуть контактів із корінним населенням, вони не досягнуть успіху на ринку праці. Не знатимуть, як функціонує система освіти, наприклад. По-друге, це важливо з точки зору прийняття. Якщо корінне населення відчує, що їхня країна занадто сильно змінюється через імміграцію, тоді прийняття цих процесів знизиться. І це те, що ми бачимо в Західній Європі протягом останніх кількох десятиліть.
Я думаю, що це також велика частина роботи для влади й бізнесу — відкрито спілкуватися із суспільствами цих країн, щоб зробити їх бодай трохи більше готовими до мігрантів.
Звісно, комунікація з українським населенням важлива, щоб чітко донести, що країні потрібна імміграція. Але водночас вам слід також чітко дати зрозуміти, політики й уряд розуміють, що імміграція має регулюватися, і що це має відбуватись так, щоб приносило користь українській економіці.
Водночас також важливо чітко дати зрозуміти іммігрантам, що Україна – це країна, яка зараз бореться за свою ідентичність, за своє право на існування. Тож цілком зрозуміло, що українці не хочуть такої міграції, яка перетворить Україну на геть іншу країну. Питання ідентичності важливі. Я думаю, це частково пояснює, чому у Східній Європі існує велике небажання імміграції. Вони ж також бачать те, що відбувається в Західній Європі. Це країни, які лише нещодавно боролися за свою незалежність від Радянського Союзу. А Україна досі веде цю боротьбу.
Головне питання щодо міграції загалом, а також трудової міграції, — це питання безпеки: як цих новоприбулих людей перевіряти, яким має бути спостереження за їхньою поведінкою та інтеграцією у суспільстві? Чи можемо ми запозичити тут вдалі приклади?
Думаю, Україна перебуває в розкішному становищі: їй у найближчому майбутньому не доведеться мати справу з нелегальною міграцією через канал пошуку притулку. В Західній Європі це велика проблема для безпеки. Люди мають необмежене право просити притулку в ЄС, і чимало людей, які приїжджають, потім стають загрозою безпеці. А суть імміграції для отримання притулку полягає в тому, що ви не можете провести перевірку безпеки, перш ніж люди потраплять до ЄС. І навіть якщо ви дізнаєтеся, що вони становлять загрозу безпеці, ви зазвичай не можете повернути їх назад через ситуацію з правами людини, бо, наприклад, у країні походження існує смертна кара.
Україні не треба про це турбуватися. Ви можете обирати, казати, приміром: "Ми хочемо лише людей, які мають контракт з українським роботодавцем і заробляють щонайменше 30 тисяч євро на рік". Або: "Ми не хочемо забагато несімейних чоловіків". Або ж можна, як я вже казав, укладати угоди з певними країнами походження. Бо якщо ви запропонуєте всім у світі можливість подати заявку на імміграцію, то, звісно, стикаєтеся з принципом недискримінації, і тоді не можете сказати: "Ну, я б краще взяв цього китайця, ніж цього іракця". Це було б дискримінацією, і у вас виникли б проблеми з ЄС, з Європейським судом з прав людини й так далі. Але якщо у вас є власна політика ринку праці й трудової міграції, то ви, наприклад, кажете: “Ми укладаємо міграційну угоду з Колумбією”. І все.
Якщо ви питаєте про досвід — є одна річ, яка працює відносно добре. Принаймні, Німеччина має таку політику. Ви можете приїхати до Німеччини на термін до одного року, щоб шукати роботу, але це якщо у вас є певний рівень освіти, скажімо, університетський рівень бакалавра. Ви не маєте права протягом цього періоду на будь-які соціальні виплати, тому маєте самостійно оплачувати витрати на проживання протягом того часу, поки ви в пошуку роботи. І якщо знаходите роботу й вона передбачає обумовлений рівень доходу, то можете отримати дозвіл на проживання. Тож вам не потрібно мати роботодавця заздалегідь, люди можуть приїхати й шукати роботу вже тут.
Коли ми говоримо про трудову міграцію в Україні, здебільшого говоримо про це в межах війни, яка, як ми сподіваємося, колись закінчиться. Тоді Україні потрібно буде відбудувати свою економіку й загалом фізично відновлювати країну, тому що вона істотно зруйнована, особливо деякі регіони. Чи можемо ми також поглянути тут на деякі приклади, коли країни після війни використовували трудових мігрантів для відбудови? Мені спадає на думку хіба що Німеччина, яка запросила італійців після Другої світової війни.
Гадаю, тут важко порівнювати, тому що у випадку Німеччини не було ситуації, коли багато німців втекли б до інших країн, а тоді повернулися. Була інакша ситуація, коли мільйони німців вигнали з Польщі, з Чехословаччини — тож спершу це й допомогло покрити частину дефіциту робочої сили. Потім програми для гастарбайтерів дійсно були потрібні, адже пропорційно Німеччина втратила значно більше людей, ніж Україна втрачає зараз. Був величезний розрив у демографічній картині, особливо щодо чоловіків.
Але ваш досвід більше подібний до того, що ви бачите в ситуації із Сирією, наприклад: війна закінчилася і принаймні з Європи майже ніхто не повертається. Багато сирійців повернулися з Туреччини та Лівану, бо це не такі вже й привабливі країни для перебування. Люди там були, бо потребували захисту, але щойно в Сирії знов стало безпечно, багато хто повертається. От тільки з Європи не повертається майже ніхто. Тож якби я був представником українського уряду, я б уже почав активно говорити, наприклад, із німецьким та польським урядами як із двома найважливішими. Казав би: “Дивіться, ми знаємо, що у вас також є дефіцит на ринку праці й що ви, можливо, захочете надати українським біженцям громадянство чи посвідки на постійне проживання. Але, будь ласка, врахуйте й наші інтереси”.
Насправді найкращий спосіб подолати дефіцит на ринку праці — це повернути якомога більше українців в Україну, бо тоді у вас не буде жодних проблем з інтеграцією. Люди розмовляють цією мовою, вони здобули освіту в Україні. Але вам потрібно сильно лобіювати це для європейських урядів, щоб вони не надали українським біженцям багато постійних прав надто швидко, бо такою є ймовірна динаміка. Це те, чого, ймовірно, й багато хто з біженців хотів би. Хто не хоче німецького громадянства? Завжди стане в пригоді. Але, думаю, це була б дуже погана ідея для України.
