Два місяці родина вимушених переселенців зі Слов’янська проживає у селі Виноградівка Хмельницького району. Тут вони живуть в одному з будинків місцевого жителя, розповідає Софія Балавіна. За її словами, господар надав їм будинок безкоштовно та дозволив користуватися городом. Сільське життя, каже, має переваги над міським. Історію сім’ї, яка, втікаючи від війни з міста, поселилася в селі на Хмельниччині, Суспільне розповість.
Ольга Івлєва через війну переїхала зі Слов’янська Донецької області до Виноградівки на Хмельниччину. Жінка каже, вдома ще встигла посадити городину, на новому місті також є земельна ділянка. Тут з донькою, онуками та зятем, каже, посадили овочі: "У нас тепліше ніж у вас, тому і моркву посадила, петрушку, кріп. У мене менший город у Слов’янську, в мене більше саду. Готувалися, думали, що все налагодиться, все закінчиться. Але вийшло інакше".
Житло у Виноградівці родині зі Слов’янська господарі надали безкоштовно. Тут дозволили розорати город та засадити його, каже донька Ольги, Софія Балавіна. Розсаду привезли господарі дому, каже жінка: "Зелень посадили, редьку, яку ми вже їмо. Потім господарі доєдналися: "Давайте, ми привеземо. Яка вам потрібна розсада?". Вони купили нам і помідори, і баклажани, і перець, картоплі привезли".
Сім’я проживає у селі з початку квітня. Софія Балавіна каже, у місті було б важче адаптуватися. Тут з продуктами, каже, допомагають місцеві жителі.
"Люди просто зносили, як це почалось. Вони знесли туди і картоплю мішками ми брали, і капуста, і буряк, і морква, цибуля - все. І 30 банок консервації забрали. Дехто намагається виїхати в місто, але, мені здається, там набагато складніше", - додає Софія.
У 2014-й році, за словами Софії Балавіної, її родина під час бойових дій була у селі за 20 кілометрів від Слов’янська. Пригадує: "Війська стояли на Карачуні, це гора, а це за Карачуном, тобто, ми тільки чули відльоти. Сестри хату тоді зруйнували".
Через повномасштабну війну, яку почала Росія цьогоріч 24 лютого, каже Ольга Івлєва, сім’я вирішила виїхати з міста.
"Ми почули вибух і зрозуміли – у Краматорськ прилетіла якась ракета, - розповідає Софія Балавіна. - В якийсь момент прийшло усвідомлення того, що купити ліки бабусі вже не можна. Магазини зачинялися, аптеки зачинялися, бензину не було. Зараз тут теж не дуже весело, але в нас це почалося набагато раніше".
Ольга Івлєва каже, виїздила машиною з двома онуками Миколою і Данилом, донькою, зятем та маломобільною матір’ю.
"Зараз автобуси дають, виїздять люди. А тоді такого ще не було. Тоді самі їхали. Взагалі, мама не ходить, якби не машина, вона до автобуса навіть не дійшла б", - додає жінка.
Свої іграшки діти не змогли взяти. Тут їм принесли небайдужі люди велосипед.
Син Софії Балавіної, п’ятирічний Данило, каже, що друзі його також виїхали з міста:
- Всі виїхали звідти. Але не в Росію точно.
- А ти в садочок ходиш?
- Ну, коли війна закінчиться, тоді й піду.
- А ти знаєш, що таке війна?
- Це коли стріляють всі, всякі країни один в одного.
Софія Балавіна розповідає: зараз у них вдома у Слов’янську стає небезпечніше, сім’я планує ще проживати у Виноградівці.
Читайте також
«Чекаю, коли над рідним містом замайорить синьо-жовтий стяг», – переселенка з Херсона, яка оселилась на Хмельниччині
"Чорнобаївку ворог захоплював 15 разів", - історія переселенки з Херсона
