Співачка Юлія Юріна (проєкт "ЮЮ") до свого дня народження випустила нову пісню та відео “Чорна Хмара”. В ефірі "Вікенду Нової Музики" на Радіо Промінь Юлія Юріна розповіла, як записує пісні в укритті, як їй живеться під час війни з російським паспортом та які теми прагне підіймати у своїй творчості.
Розкажи історію написання пісні “Чорна Хмара”?
Ми написали під час війни декілька пісень. Друга, "Чорна Хмара", вийшла 20 травня, на мій день народження. Знімали та монтували її в нашому бункері у волонтерському штабі Masterskaya, де вже третій місяць живу я і ще п'ятнадцять волонтерів. Там ми збираємо ліки, їжу, одежу, гуманітарну допомогу, а увечері – пишемо пісні, знімаємо кліпи, робимо фотосети. Дуже творча тусівка, музична інтелігенція, яка тепер допомагає людям і робить добрі справи виступати.
20 травня у тебе був день народження. Що ти собі загадала?
Я загадала собі концертів. Дуже скучила за концертами й зараз шукаю виходи, щоб поїхати виступати до військових. У мене вже був один концерт перед військовими, не можу сказати, де саме. Концерти – це життя артиста. Звісно, ми можемо працювати й на інших роботах, але це основне, те, що ми робимо, те, чого ми хочемо. І війна дуже заважає цьому.
А під час війни ти отримала подарунок на день народження?
В мене є друг, Вова Воробель, він мені подарував скріншот з оплати на ЗСУ на 5000 гривень. Тому моїм подарунок на день народження був ЗСУ-донат. Також мені подарували збірку віршів Іздрика. Він пише дуже сучасною українською мовою, буду його читати й намагатися створювати ще більше пісень.
Якось так сталося і збіглося, що на день народження ти подарувала собі й шанувальникам пісню.
Пісня "Чорна Хмара" – це перша моя авторська пісня українською мовою. Було дуже складно, тому що я вмію писати вірші російською. Багато разів я пробувала писати українською, але виходило дуже погано. А потім, коли всі почали масово переходити на українську мову, мені стало набагато легше, бо я слухачка, я на слух сприймаю і запам'ятовую всі слова, прислів'я. І тому, коли всі перейшли на українську мову, мені стало набагато простіше і розмовляти, переходити на українську, і писати пісні.
"Чорна Хмара" – це мій прояв агресії до росіян, які вторглися на українську землю. Війна триває. І триває вона не три місяці, а вже вісім років. Просто зараз активна фаза. І ми всі чекаємо на перемогу України. А ця пісня – це мій емоційний випад. Тому що багато емоцій у мене: від злості до втоми, від надії до безнадійності. І я, як творча людина, все це вкладаю в музику. І все, що я хотіла сказати оркам, я сказала у речитативі в середині пісні.
Хто працював з тобою над піснею "Чорна Хмара"?
Ми створили її разом з Андрієм Дженді й Іваном Тайгою. Це вже другий наш спільний трек, який ми створили під час війни. Перший був на вірші Івана Франка – “Каменярі”. Він вийшов на шостий день від початку повномасштабної війни в Україні. Ми написали та випустили трек дуже швидко, такого ще не було.
Ти вже три місяці живеш і працюєш у підвалі разом із іншими волонтерами-артистами. Чи не заважаєш ти сусідам по підвалу своїми репетиціями, записами?
У нас є багато кімнат і ми всі дуже гарно уживаємося, ми іноді не помічаємо один одного. Фотографи, режисери, оператори, музиканти – усі там творчі люди. Ми живемо у різних кімнатах. Я сплю на сцені, це дуже гарно, бо я постійно мріяла бути на сцені, виступати на сцені, але доля так розпорядилася, що я на ній сплю. У нашому підвалі є три коти. У мене був котик Мартин, а зараз я взяла ще Стєшу з притулку, яку покинули попередні господарі. Тепер у мене дві кішки. І так ми живемо, не заважаємо один одному, пишемося у студіях. Мені іноді люди навпаки допомагають. Вони зі мною йдуть і записують нові треки.
У тебе є дуже особиста історія, пов'язана з цією війною, бо твої родичі живуть в Росії. Ти українська артистка із російським паспортом. Як особисто тобі живеться під час війни?
Особисто мені живеться, якщо можна описати життя під час війни, як нормальне, то нормально. У мене є посвідка на постійне проживання. І в мене не виникало проблем при перевірці документів, коли ми волонтерили та виїжджали за межі Києва, в область – Бучу, Гостомель, Ірпінь, Здвижівку, Бабинецьку, Бабинці, Гатів.
Я спробувала подати документи на українське громадянство, але це дуже складна процедура. І якщо ви знаєте, як мені допомогти, буду дуже вдячна. Бо дуже хочеться змінити громадянство і вже не мати цієї кривавої мітки. Але не працюють зараз реєстри з іспиту з мови, це по-перше. А, по-друге, мені потрібна довідка від ФСБ, яку я, звісно, ніяк не можу отримати. Тому я дуже сподіваюся, що процедуру отримання українського громадянства спростять. Я отримувала посвідку на постійне проживання три роки і це дуже складна бюрократична схема.
А з батьками я не спілкуюся, бо працює дуже сильно пропаганда російська, вона неймовірно потужна. Коли відключили Instagram, коли відключили соцмережі у Росії, то родичі, які знають мене, які люблять мене – зненавиділи мене в один і той самий час.
Вони повторюють російські фейки про біологічну зброю, про промивання мозку, про військові наркотики, про те, що українці самі вбивають українців. Звісно, що це не так. Тому я не спілкуюся з родичами. Ми з твітерсього двіжу і там було дуже багато порад, як спілкуватися з родичами в Росії. Але я побачила в коментарях, це не дуже допомагає. Дуже багато людей в подібній ситуації, їм дуже складно донести правду, пробитися крізь пропаганду, яка зомбує людей вже понад двадцять років.
У тебе були спроби достукатися до своїх рідних?
Так. У мене був випадок, коли ми побачили фото з бучанської різанини, в мене тоді все спалахнуло, я розблокувала тоді батька, з яким не спілкуюся шість років, і написала йому: "Як тобі живеться у фашистській країні? Якщо мене вб'ють, то це буде кров на руках росіян". Дочекалася, коли він прочитає, і знову заблокувала.
Це складний момент життя, але треба відокремлюватися. Я обрала свій шлях, моя країна – це Україна, я живу тут вже десять років, працюю на розвиток цієї країни, займаюся культурним розвитком, просвітницькою діяльністю, фольклором. Зараз ми з волонтерами збираємося і вивчаємо українські народні пісні. Я за освітою фольклорист і я все життя співала фольклорні пісні, але в мене був такий час, коли я нарешті вирішила спробувати щось нове.
Я робила тверк і пісні, які я могла тоді створювати. Я вибрала шлях України і перекладатиму всі свої пісні українською. В мене повинен був вийти альбом 25 лютого, але 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення. А тепер я планую записати альбом “Спадщина”, де будуть тільки українські пісні в оригінальному фольклорному варіанті.
Існує дуже багато фольклорних пісень, які експлуатуються зараз у поп-піснях, але я хочу зібрати таку спадщину, яку ти не послухаєш просто так в iTunes чи в Apple Music. Я можу знайти "Рожаницю", або "Древо", або "Крячківку", але я хочу, щоб цього було більше.
Коли розпався гурт YUKO, більшість шанувальників сприйняло це як трагедію. Потім у них було сподівання. А потім, коли ти презентувала свій перший мініальбом, то були і такі люди, які обурювалися. Ти показала їм замість електронного фольку "погану дівчинку", яка співає російською. Тобі не здається, що люди очікували від тебе чогось ідеального?
Так. І мені не подобається це, бо люди мають якісь очікування від мене. Війна нагадала, що ми живемо один раз і в мене зараз такий настрій, що я хочу спробувати абсолютно все. І хай там як, кліп “Молоко” є моїм улюбленим, бо він мені допоміг зрозуміти свою сексуальність, зрозуміти себе, як жінку. Це може видатися дивним, але в мене багато комплексів стосовно ваги, стріїв на сідницях, сексуальності. Для мене це був важливий крок, щоб пізнати себе, своє тіло, полюбити його. І мені особисто це дуже допомогло. Якщо людям не сподобався мій експеримент, то що ж, це мій шлях і я хочу пройти його до кінця.
Я співала багато фольклорних пісень. Я співала їх з трьох років. Зараз мені б хотілося погратися з різною музикою. Я це зробила і я вважаю, що це і є той прояв свободи, який є в мені, який є в Україні. Я можу вільно співати: "Подпольный гей-клуб, меня любят тут и ждут. Мой план на вечер: я иду в "Да Винчи" (цитата з пісні Юлії Юріної "Подпольный",– прим.ред.). Я пізніше перекладу це українською, бо я дуже люблю цю пісню. У мене багато шанувальників із ЛГБТК-спільноти, я дуже їх люблю, то чому б не заспівати про них? Коли ми співаємо фольклорних пісень, ми співаємо про буденність, яка була сто років тому. Мені зараз хочеться співати про буденність, яка нас оточує.
Зараз я навчатимуся співати українською мовою і створювати українською мовою. Мені дуже складно, але знайшлися люди, які допомогли мені перекласти мої пісні. У мене є пісня – "Я під барбі-барбітуратом…". У мене зараз такий цікавий період – я лікуюся від депресії. Я на антидепресантах і на транквілізаторах. Тому я співаю про те, що мене оточує, що мені болить. І болить насправді багатьом людям.
Зараз у багатьох людей ментальні проблеми, то чому б про це не заспівати? Чому б не заспівати про сексуальність? Люди з одного боку кричать, що це об'єктивізація, а інші люди не можуть себе проявити, бо дуже скуті у цьому плані. Мені б хотілося, щоб люди були вільними. Така ось невеличка лекція від Юлії Юріної про те, як полюбити себе, свій голос, своє тіло, свої вірші, і "погану дівчинку" в собі. Тому що дійсно не треба цього ховати. Ми – вільні люди, і ми повинні ними бути й проявляти себе, як вільні люди.
Війна — усі останні новини
- Костянтин Трембовецький: про гумор під час війни, українізацію та вміння переглядати позицію
- "Вперше за довгий час почула звуки. Це були вибухи": автори документальних фільмів про те, як війна змінила їхніх героїв
- "Втомились, не втомились — у нас люди гинуть кожен день": інтерв'ю з Олександром Яцентюком, актором фільму "Памфір"
- "Відчуття, що важливе послання про вбивства людей подали між кавою і десертом": Ірина Цілик про Каннський кінофестиваль
- Музика поза політикою? Розкажіть про це мертвим у Бучі
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
