"Як армія переможців може бути армією ґвалтівників і мародерів?": Владлен Мараєв про радянські міфи Другої світової

"Як армія переможців може бути армією ґвалтівників і мародерів?": Владлен Мараєв про радянські міфи Другої світової

Владлен Мараєв про міфи Другої світової: радянський культ "великої перемоги" і побєдобєсіє
Владлен Мараєв про міфи Другої світової: радянський культ "великої перемоги" і побєдобєсіє. Олексій Мацкевич/Суспільне Культура

Чому існують дати 8 і 9 травня, Дня пам'яті в Європі і Дня перемоги в Росії? Як Радянський Союз і згодом Росія використовували культ "великої перемоги" і "побєдобєсія" для поширення імперіалізму? Чому радянська історіографія вживає термін "Великая отечественная война" замість Другої світової і роки 1941–1945 замість 1939–1945?

Про це Суспільне Культура поспілкувалася з Владленом Мараєвим, кандидатом історичних наук та співавтором YouTube-каналу "Історія Без Міфів".

У більшості країн Європи датою закінчення Другої світової вважають 8 травня, у Росії ж та деяких державах, які відновили свою незалежність після розпаду СРСР, День перемоги відзначають 9 травня. Чому існують дві дати?

Насправді день першої капітуляції нацистської Німеччини — 7 травня, а не 8-го чи 9-го. Спочатку капітуляція відбулася на Західному фронті перед командуванням сил Антигітлерівської коаліції. Щоправда, серед цього командування був представник ставки совєцького верховного командування генерал Іван Суслопаров. Ця капітуляція підписувалася у Франції в Реймсі на початку доби 7 травня 1945 року. Суслопаров, не маючи директив з Москви, взяв на себе відповідальність підписати документ, хоча боявся, що якщо його підпис піде в розріз із намірами Кремля, йому загрожуватиме як мінімум розжалування, як максимум репресії.

Сталін офіційно заявив, що капітуляція в Реймсі підкреслює лідерство західних союзників у справі перемоги і, мовляв, це не добре, бо Совєцький Союз – один з основних переможців. Другим його аргументом було те, що треба підписувати капітуляцію Третього Райху в Берліні, в столиці Німеччини. Союзники пішли йому на зустріч і погодилися на другу капітуляцію. Але перша при цьому абсолютно не втрачала чинності, це було лише з погляду Сталіна. Він намагався вигадати якийсь дипломатичний виверт і сказав, що, мовляв, перша капітуляція цілком чинна, але визнати її не можна, треба підписувати другу в Берліні, окупованому Червоною Армією.

В підсумку, пізно ввечері 8 травня 1945 року, не в Берліні, щоправда, а в берлінському передмісті Карлсгорст підписали другу капітуляцію, де вже був і Жуков як представник СССР, і представники від США, Великої Британії і Франції. Саме про цю капітуляцію завжди говорили в СССР. Про реймську капітуляцію практично ніколи не згадували, про неї знали здебільшого тільки спеціалісти, які займалися історією Другої світової війни. Широкі маси і, скажімо так, звичайні обивателі в СССР про це навіть не знали.

Владлен Мараєв про 8-9 травня інтерв'ю
Вільгельм Кейтель підписує капітуляцію у Карлсгорсті. Суспільне надбання

Ще один важливий нюанс – підписання капітуляції 8 травня відбувалося пізно ввечері, і за московським часом вже було 9 травня. Тому саме цей день було оголошено Днем перемоги в СССР. З 1945 року це було державне свято в СССР, згодом у 1947-му було ухвалено закон про те, що 9 травня втрачає статус вихідного дня, й тільки з 1965-го святу повернули статус вихідного.

Чому тоді у багатьох західних країнах День пам'яті Другої світової відзначають 8-го, а не 7-го?

У різних країнах по-різному. Скажімо, в деяких країнах Британської співдружності відзначають 7 травня. У багатьох країнах 8 травня, тому що за реймським актом про капітуляцію повна капітуляція збройних сил Німеччини мала настати саме 8 травня — 7-го підписували документ, а 8-го німці мали скласти зброю в Європі на всіх фронтах.

Є різні практики, не існує якогось єдиного загальновизнаного Дня перемоги. Скажімо, є країни, які були окуповані переважну частину Другої світової війни, для них таким святом є День визволення. Часто це символічна дата, не обов'язково історично точна, скажімо, в Нідерландах це 5 травня – День визволення від німецької окупації. Нагадаю, що Нідерланди були окуповані з 1940 року, тобто практично упродовж усієї Другої світової в Європі.

В Італії ще цікавіше, там 25 квітня – головне свято, день визволення від фашизму. Чому? Тому що 25 квітня на півночі Італії і особливо в Мілані та Турині спалахнуло велике повстання проти режиму Муссоліні. Вони святкують саме цей день, хоча насправді бої на півночі Італії тривали на початку травня 1945 року до повної капітуляції і німців, і їхніх італійських союзників.

Ще один маркер російського прочитання подій Другої світової – визначення років війни з 1941 по 1945 рік. Розкажіть про цей конструкт.

Датування з 1941 по 1945 рік було запроваджено в Совєцькому Союзі цілком свідомо для того, щоб, по-перше, підкреслити особливий статус німецько-совєцької війни як якоїсь особливої, надважливої і вирішальної, вирвати її з загального контексту Другої світової війни. Надати особливого звучання, яке б підкреслило, як казала совєцька пропаганда, "вирішальну роль СССР в перемозі над нацизмом" і тим самим применшити роль західних союзників, насамперед США та Великої Британії. Це було для СССР актуально в умовах Холодної війни, коли йшло інформаційне, дипломатичне, економічне протистояння з країнами, які були колишніми союзниками.

По-друге, це було зроблено з метою приховати із суспільної свідомості те, що з 1939 по 1941 рік СССР був фактичним союзником Третього Райху. Після підписання пакту Молотова-Ріббентропа і таємного додаткового протоколу до цього пакту, де розмежовувалися сфери впливу в Європі між Німеччиною та СССР, а фактично мова йшла про окупацію різних країн двома імперіалістичними державами, з серпня 1939-го по червень 1941-го СССР був союзниким і партнером Гітлера. Вони разом знищили Польську державу.

Так, справді, СССР напав на Польщу пізніше, 17 вересня, через 16 днів після нападу Німеччини. Але СССР серйозно доклався до знищення Польщі, до окупації її території, ввів туди понад півмільйонний контингент військ, вів чимало боїв із польським військом і захопив у полон велику кількість польських військових, частина з яких потім, як ми знаємо, була розстріляна в Катині, а також на Харківщині, на Луганщині в Україні, в Білорусі й в окремих тюрмах по всьому СССР.

Тому цей особливо ганебний факт СССР намагався всіляко приховати. Також варто нагадати, що сам факт існування таємного додаткового протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа СССР заперечував аж до 1989 року. Аж при Горбачові, на тлі Перебудови й абсолютно нової політики у відносинах із країнами Заходу, СССР визнав, що так, був такий пакт і що це ганебна сторінка історії країни.

Датування з 1941 по 1945 рік ще і фактично завершується травнем 1945 року, при цьому випадає з дискурсу війна з Японією, яка тривала до вересня 1945 року. І СССР в серпні 1945 року, як відомо, напав на володіння Японії, виконуючи свої союзницькі зобов'язання перед Британією і Штатами. Ті зобов'язання, які були дані на Ялтинській конференції і потім підтверджені на Потсдамській конференції влітку 1945 року. Фактично, і про це теж варто пам'ятати, СССР в односторонньому порядку відмовився від договору про ненапад із Японією, який був підписаний в 1941 році.

І саме тому в багатьох людей в державах, які відновили свою незалежність після розпаду СССР, зокрема в Україні, досі існує спотворене уявлення про Другу світову війну. Воно полягає в тому, що саме між СССР і Німеччиною війна була найважливішою, найбільшою і вирішальною, а всі інші фронти і війни в контексті Другої світової, мовляв, якісь другорядні чи третьорядні.

Повністю випадають з уваги війни на Тихому океані, тобто війна між Штатами і Японією. Взагалі випадає з уваги війна між Японією та Китаєм, яка тривала з 1931 року, а широкомасштабна з 1937 року, тобто участь і внесок Китаю в перемогу в Другої світовій війні.

Ну і звісно, максимально применшується роль Британії, яка, насправді, воювала проти нацистської Німеччини з 3 вересня 1939 року — значно довше, ніж це робив Совєцький Союз. Тобто Британія воювала проти нацистської Німеччини вже тоді, коли СССР допомагав нацистській Німеччині й постачав сировину, різні стратегічні товари для посилення військової промисловості Німеччини. Зокрема, для того щоб німецькі літаки бомбардували Британію і воювали проти британських військ. Цей факт теж намагалися всіляко применшити і приховати.

Щодо визначення "Великая отечественная" — в чому тут пропагандистський елемент?

Треба сказати, що совєцька, а до того, ще й російська імперська пропаганда дуже любила надавати своїм війнам статус "отечественных". Була Вітчизняна війна 1812 року, але майже всі забули, що до неї імператор Олександр І проголошував Вітчизняною війну 1805–1807 року — кампанію з Наполеоном, яка була програна Російській імперії.

Коли ж почалася Перша світова в 1914-му, тодішня Російська імперія проголосила її Другою вітчизняною війною. Мовляв, Перша була з Наполеоном, а зараз Друга — тільки вже з Німеччиною та її союзниками.

Цю ж саму концепцію підхопили комуністи-сталіністи. Вони вирішили: якщо колись вже говорили про "Вітчизняну", говорили про "Другу Вітчизняну", то хай це буде "Велика Вітчизняна", такий абсолютно унікальний статус війни. Мовляв, це конфлікт із конфліктів, ніколи нічого і близько такого не було в історії, це абсолютно вирішальна війна у світовому історичному процесі.

Крім того, термін "Велика Вітчизняна" в центрі має слово "вітчизна", "отечество". Це термін чисто пропагандистський, який був поширений з метою підкреслити, що ця війна є війною за захист Батьківщини і навіть за незалежність. Совєцька пропаганда використовувала слово "незалежність" в розумінні незалежності СССР від ворожого вторгнення та "німецько-фашистської агресії" в термінології совєцької пропаганди, хоча цей термін також є некоректним.

Так підкреслювали, що це "совєцьке отєчество" спільне для всіх. Під це підтягувалася концепція єдиного совєцького народу, який населяє СССР. Реальне національне походження неважливе — росіяни, українці, білоруси, литовці, латиші, естонці, казахи, грузини і так далі. Це було намаганням стерти національні відмінності, підвести їх під концепцію єдиного совєцького народу, для якого є єдина Батьківщина.

Сучасна Росія продовжує вживати цей термін зі зрозумілих причин. Вона залишається імперією, залишається на старих позиціях і хоче нав'язати їх Україні і всім іншим державам, які раніше належали до зони впливу Кремля. Також вона прагне, щоб та частина населення, яке досі перебуває в полоні цього наративу, залишалася в цьому полоні — і в такий спосіб була лояльною до Російської Федерації, до її ідеологем та пропагандистських вкидів в інформаційне середовище.

Чи намагався Радянський Союз прикрити культом "побєдобєсія", який згодом вибудовувався, якісь свої злочини або репресії?

Треба сказати, що культ "побєдобєсія" сформувався не одразу. Одразу по завершенню війни були живі десятки мільйонів ветеранів, людей, які пережили війну в окупації, в евакуації або працюючи в тилу. І, скажімо так, їх було дуже складно обдурити, бо вони знали реалії тієї війни. А реалії були такі, що це була страшна війна з колосальними жертвами. Сталін у 1946 році заявив, що СССР втратив 7 мільйонів людей, але це було повною брехнею, йому навіть мало хто повірив насправді.

Формування культу "побєдобєсія" починається з 1965 року. Було скинуто Хрущова, при владі перебуває Брежнєв, минуло рівно 20 років — і на ювілейний рік після перемоги вирішили розпочати надавати цьому святу абсолютно особливого статусу. В 1965 році 9 травня повернули статус вихідного дня і провели великий військовий парад на Красній площі в Москві. Це було вперше після Параду перемоги, який був 24 червня 1945 року.

Також цікаво, що в СССР військові паради відбувалися на ювілейні дати, а не щороку. Тобто навіть тоді не було такого рівня "побєдобєсія", як у сучасній Росії, де паради відбуваються щороку, регулярно і супроводжуються ще й масовою істерією, нагнітанням суспільного ентузіазму, різними акціями на кшталт "Безсмертний полку", а також спробами інтервенції цих акцій в інші країни. Наприклад, у Сербії теж проводили такі акції, і це відбувалося навіть у 2022 році на тлі широкомасштабного російського вторгнення в Україну.

Владлен Мараєв про 8-9 травня інтерв'ю. Проросійська акція "Безсмертний полк" у Белграді, Сербія, 2022 рік
Проросійська акція "Безсмертний полк" у Белграді, Сербія, 2022 рік. Денис Казанський

Культ "побєдобєсія" – це насамперед про те, що перемога в Другій світовій війні – це найголовніший успіх СССР і Росії в історії. Так подавала совєцька, а потім і російська сучасна пропаганда перемогу в війні.

Ця концепція, по-перше, закриває очі на сприйняття реальних втрат у тій війні. Втрати немов забуваються, виходять на другий-третій план. На перший виходить успіх, перемога попри будь-які втрати. Також численні злочини совєцького командування, їхнє безграмотне командування військами, яке призводило до невиправданих жертв. Все це забувається, а на перший план виходить теза про перемогу за будь-яку ціну — "Мы за ценой не постоим".

Найзнаменитіший приклад – битва за Дніпро. Тільки за офіційними совєцькими даними, які досі не переглянули історики, тому що, по-перше, потрібен доступ до російських архівів, по-друге, потрібна колосальна праця з вивчення цих документів. Так от за цими даними — щонайменше 417 тисяч загиблих у битві за Дніпро. Щонайменше. Тільки загиблих. А ще поранені, зниклі безвісти, військовополонені.

По-друге, це повністю прибирає із суспільного дискурсу обговорення питання про злочини Червоної армії, як на територіях СССР проти цивільного населення, так і на територіях країн Європи, куди вони увійшли в 1944–45 роках. Це взагалі одна з найбільш табуйованих тем в сучасній Росії — численні акти мародерства, вбивства цивільного населення, зґвалтування жінок і навіть неповнолітніх дівчат, які відбувалися в усіх країнах Європи.

Ця тема табуйована в Росії, тому що вона підточує міф про "велікую побєду". Адже як армія переможців може бути армією ґвалтівників і мародерів?

Про мародерство ще інколи згадують: генерали і маршали інколи ешелонами вивозили награбоване майно, а прості солдати могли відбирати коштовності та годинники.

А от стосовно зґвалтувань — по-перше, цю тему важко досліджувати, бо не існує точних даних, чіткої статистики. В одній тільки Німеччині вважається, що могли постраждати від мільйона до півтора мільйона жінок упродовж 1944–47 років. Бо з 1947 року совєцькі окупаційні війська в Німеччині перевели на казарменне становище і максимально обмежили їхні контакти з місцевим населенням, тому що кількість цих ексцесів була просто уже колосальна. Тож навіть совєцьке командування вирішило, що треба, по-перше, ізолювати військових від населення, бо відбувається моральний розклад, поширюються венеричні хвороби серед особового складу. Частину злочинців, до речі, покарали совєцькі суди і військові трибунали, але далеко не всіх.

І ще один важливий і, я думаю, очевидний аспект – багато жінок ніколи не будуть заявляти про це. Є ті, хто свідчили, залишали спогади принаймні. І я рекомендую книгу, яка є в українському перекладі "Навіщо я народилася дівчинкою" Габі Кьопп — це спогади німкені, яка пережила ці роки. Але також є багато жінок, які намагалися це приховати або забути, витіснити зі своєї пам'яті. Тому цю тему повністю дослідити дуже складно. І, звісно, вона повністю витісняється дискурсом про "Велику Вітчизняну війну і велику побєду".

Радянський Союз маркував свою територію, будуючи типові комплекси пам'яті або слави на честь перемоги у Другій світовій. Так вчиняє зараз і Росія на окупованих українських територіях, проводячи там паради і акції "Безсмертного полку". Чому так відбувається?

Це відбувається тому, що російські ідеологи і їхнє політичне керівництво вирішили продовжувати і посилювати культ перемоги як головного успіху. Не просто в історії ХХ століття, а взагалі в усій своїй історії.

Насправді протиприродно виглядає те, що головна історія успіху — перемога у війні, де було вбито десятки мільйонів людей і втрачено зі свого боку десятки мільйонів. Це свято на кістках, святковий, радісний момент в цьому дійстві витісняє факт вшанування пам'яті цих людей. Друга світова війна — це найбільше народовбивство в історії людства.

Однак в умовах Холодної війни, коли це почало розкручуватись з 1965 року, і в сучасних умовах, які чимало політичних оглядачів називають новою Холодною війною, коли Росія на дипломатичному, економічному, інформаційному і численних інших рівнях відверто конфронтує з вільним демократичним світом, — вони обрали цю модель для того, щоб підкреслити, що вони, як вони це трактують, вже раніше здобували перемогу над європейськими країнами.

Бо нині Російська Федерація не просто наполягає на перемозі над нацизмом, у концепцію "великой побєди" і "побєдобєсія" вони закладають те, що це була перемога над коаліцією сил Європи. Їхні пропагандисти часто нагадують, що в складі німецьких військ воювали численні інші нації, і багато країн Європи були союзниками Німеччини — Угорщина, Словаччина, Італія, Фінляндія, Хорватія, іспанські і французькі добровольці на боці Німеччини, добровольці з країн Скандинавії, Бельгії, Нідерландів та інших.

І під це, мовляв, підводиться концепція: перемогли тоді — "можем повторіть". Ось чому це дуже небезпечно, це культивує в російському суспільстві агресивні завойовницькі настрої.

Оскільки дискурс про втрати у такій пропагандистській концепції витісняється на маргінес, то у росіян створюється враження, що ця перемога була досягнута не такою вже й великою ціною. Принаймні, допустимою.

Це знецінення людського життя — те, на чому будувалася вся совєцька пропаганда, і те, на чому зараз, на жаль, будується і російська.

Від 2015 року Україна вже відзначала спочатку дві дати, 8 і 9 травня, а з минулого року День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вже лише 8 травня. Гасло, яке впровадив Інститут нацпам'яті — "Пам'ятаємо, перемагаємо". На вашу думку, скільки часу має пройти, щоб українське суспільство перейняло європейський формат пам'ятування і остаточно звільнилося від "побєдобесія", яке нас зачепило?

Порахуємо, скільки часу існувала концепція совєцького Дня перемоги 9 травня — з 1945 року, ну і, фактично, до початку 2020-х в Україні. Навіть після 2015-го у нас ще був такий собі шпагат, бо, з одного боку, 8 травня – День пам'яті та примирення, а з другого боку, 9 травня – все ще День перемоги. Це був реверанс у бік значної частини нашого населення, яке продовжувало жити в совєцьких парадигмах. Щоб це населення не драконити, так би мовити, не позбавляти його ідеологічних або ідейних цінностей, попри всю їхню фальшивість.

Владлен Мараєв про 8-9 травня інтерв'ю
9 травня в Києві 2021 року. Цензор.НЕТ

Тільки широкомасштабне російське вторгнення спонукало нарешті відмовитися від 9 травня як саме російської спадщини. І не просто російської, а ще й спадщини сталінського тоталітарного режиму.

Тепер в Україні 8 травня — День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. По-перше, це відповідає практиці більшості країн Європи, де саме 8 травня — День завершення війни в Європі. По-друге, це зміщує фокус уваги на вшанування пам'яті загиблих. Ми тим самим цінуємо людське життя і показуємо, що будь-яка війна — це зло. Війна ніколи не може бути позитивом. Тому треба пам'ятати про ті жертви, щоб ніколи не допустити знову світової війни.

На жаль, не допустити великої війни в Україні вже не вдалося. Але це сталося винятково з вини Росії, яка здійснила напад ще у 2014-му і широкомасштабне вторгнення у 2022 році. Зокрема тому, що російське суспільство було перегріте цими пропагандистськими концептами, які культивували "побєдобєсіє", агресивність, завойовництво, імперіалізм і реваншизм. Реваншизм за розпад СССР на початку 90-х років.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок