9 травня Україна відзначає День перемоги над нацизмом. Тим часом російські окупанти проводять "паради перемоги" в тимчасово захоплених українських містах, а на красній площі в Москві президент країни-агресора Путін виголошує промови про "нацистів" в Україні, недружній захід і "вклад" СРСР в перемогу в Другій світовій.
З 24 лютого 2022 року мільйони людей в Україні втратили свої домівки через повномасштабний напад Росії. Суспільне поспілкувалось з українцями, для яких нинішня війна — друга за життя.
"Довелось ховатися у той погріб, що і 80 років тому"
Петро Фень двічі пережив окупацію рідного міста. 85-річний чоловік з сім'єю 22-го березня 2022-го виїхав з Чернігова машиною. Їхали мостом, який сполучає Київ та Чернігів. Наступного дня цей міст зруйнували російські війська. Нині родина живе в селі Кропивницького району.
Щодня чоловік слідкує за новинами із зон бойових дій і вірить у перемогу України, як і 77 років тому. Він пережив нацистську окупацію Чернігова у 1941 році, яка тривала два роки. Спогадами про Другу світову війну та що пережив під час вторгнення Росії в Україну, поділився з Суспільним.
"Пам’ятаю як закінчилася війна – ми танцювали, плакали"
Ніна Савінська з Запоріжжя у вересні має виповнитися 95 років. У лютому 1944 року, після звільнення Білорусі, Ніна Савінська опинилася серед тих, кому пообіцяли переїзд на навчання до Москви. Згадує, що односелиця пропонувала їй ще до відправлення потяга втекти, але вона відмовилася.
Замість Москви молодих людей привезли на завод "Азовсталь" у Маріуполі, працювати для фронту. Робота була без вихідних. За це давали додатковий талон на кашу та вінегрет.
У 1946 році її перевезли працювати до Запоріжжя. Поселили спочатку біля заводу, біля Доменної, потім в будинок по вулиці Лізи Чайкіної, в кімнатах жили по 4-6 людей.
"Пам’ятаю як закінчилася війна – ми танцювали, плакали, і пам’ятаю як Сталін помер – також плакали. Це все добре пам’ятаю", — каже жінка.
Про повномасштабну війну, яку розпочала РФ проти України, Ніна Прокопівна дізналася від онуки. Хоча багато сусідів виїхали, вона вирішила залишитися вдома. Жінка каже, що цього року не відзначатиме День перемоги 9 травня, адже зараз триває війна:"Я відсвяткую, коли доживу, День перемоги свій. Я тут живу, я люблю Україну".
"Такого не було, щоб мирне населення і міста знищувати"
Подружжя черкащан Любов та Анатолій Геї разом вони 68 років. Анатолію Яковичу у 1941 було п'ятнадцять. Війна застала його у торговому порту, де працював муляром. Після закінчення бойових дій його забрали до старшинської школи, де він ніс службу на тральщику і розміновував моря.
"Німці закидали Баренцове море, Карське море мінами й ми тролінням займалися. Це була дієва армія. Нас зранку випроводжали з музикою і ввечері з музикою зустрічали. Чому? Тому що кораблі підривалися".
Любов Андріївна, коли почалася війна, була школяркою. Згадує, як німецька армія проходила повз її село: "Прийшов якийсь до нас німець, хотів ночувати. Але не можна було відмовити. Мама тоді перев’язала нам голови, нас було троє, поклала на землю, наче ми хворі на тиф. То той, хто прийшов, подивився і не ставали вони у нас ночувати".
Ранок 24 лютого 2022-го знову нагадав про події, які вже довелося пережити у 41-му. Нині, зі слів Любові Андріївни, все набагато моторошніше: "... Падлюка напав. Він воює ракетами. Німці не робили такого, вони могли село спалити, людей покарати, а так вони не чіпали селян. Отакого не було, щоб мирне населення і міста знищувати".
"Здобудеш або згинеш"
91-річний хорунжий Української повстанської армії Петро Підлетейчук на псевдо Спартак із села Химчин на Івано-Франківщині. Живе там і зараз. Його син та внук захищають Україну на фронті.
Найзапекліші бої повстанця проходили у 1951-1952 роках. Тоді, пригадує, енкаведисти поводилися так, як і росіяни зараз: провокували, переодягалися у чужу форму.
"Московія 300 років була під ханом Батиєм. Його орда завойовувала, вбивала, обманювала, брехала. І це залишилося в росіян у крові, вони займаються тим самим", — каже Спартак.
У червні 1952 року його і побратимів зрадив референт служби МДБ Кіров. Опісля повстанець дев'ять місяців провів у камері смертників, 10 років — у радянських концтаборах. Брав участь у Норильському повстанні політв'язнів 1953 року. На волю Петро Підлетейчук вийшов у 1962 році. З того часу і до 1991 року радянські міліціонери щотижня викликали його на допити.
Читайте також
Парад у Москві відбувся без оголошення мобілізації та "війни" Україні
Російська армія знищила будинок 97-річного ветерана Другої світової війни на Харківщині
