У Бучі проводять ексгумацію тіл, документують злочини російських військових, рахують вбитих і поранених та складають плани відновлення знищених кварталів. Суспільне поговорило із міським головою Анатолієм Федоруком про те, що зараз відбувається в Бучі, як функціонувало місто під час окупації, як лікарі возили пальне для містян, мешканці ховалися від росіян, та чому сам Федорук не поїхав з міста.
Яка зараз ситуація у Бучі?
Цивільне життя з кожним днем поліпшується. Критичну інфраструктуру вдається відновлювати, але не всі наразі зі світлом і газом, а вибірково там, де є технічна можливість. І, користуючись нагодою, прошу громадян із розумінням до того поставитися. Бо як тільки даємо світло — перебої, зрив і заново треба проводити роботу. Відновити лінії, особливо магістральні, складно і подекуди небезпечно.
Якщо після того, що весь світ побачив, Путін присвоює звання для цього підрозділу, це говорить про те, що він умисно надавав дозвіл на "українське сафарі"
Сьогодні провели чергову нараду з комунальними службами, координувалися з військовими. Тому що на лінії між населеними пунктами треба виходити виключно із саперами. Маємо, на превеликий жаль, у регіоні, районах підриви бригад. Воду практично вдалося підняти, запустити резервуари чистої води, скважини.
Я рекомендував би Путіну як ефесбешному офіцеру: вийми пістолет та застрелись
Як під час окупації працювали магазини?
У перші дні війни ми розуміли, що мережі аптек чи магазинів не будуть функціонувати. І відповідно до протоколу зв’язалися з власниками цих мереж. Ліки, продукти харчування звозили до центральної міської лікарні та мерії, щоб мати певний запас, через що лікарня та мерія перетворилися у гуманітарний хаб. І вдалося певний період часу протримати громаду.
Він її поховав у чорнобильському сквері. Поставив номерний знак. Його подальша доля мені, на жаль, невідома
Звісно, після боїв ті чи ті установи зазнали ушкоджень. Та й російські вояки грабували ці магазини. І, на жаль, деякі громадяни дозволяли собі з міста тачками вивозити. На сьогодні правоохоронні органи з’ясовують, звідки у тебе та плазма, чи автомобіль, чи інша побутова техніка. Тут буде багато неприємних моментів — як для громадян, які це робили, так і для тих, кого вони пограбували.
Але це не стосується харчів?
Ні, звичайно. Будь-яка тверезо мисляча людина, яка знала, що у неї у помешканні двері були відкриті та вибиті, і сусід зайшов і взяв їжу, щоб прогодуватися — думаю, що всі з розумінням до цього ставляться.
Яка ситуація із ексгумацією тіл?
Процес складний. Ми звернулися до обласної ради та обласної військово-цивільної адміністрації, щоб вони надали додаткових експертів. Бо ми розуміємо, що кількість тіл ще більша, тому що є сусідні територіальні громади, які у свій час обслуговувались в лікарні. Їх спрямовують сюди. Рідні чекають на тіла. Ми зі свого боку максимально сприяємо тому, щоб це прискорити. Усі ритуальні послуги безкоштовні. Ті, хто вже провів захоронення через приватні структури, отримають 100% компенсацію. Завдання стоїть, щоб до великодніх поминальних днів усі тіла знайшли спокій вже відповідно до ритуалів. Це 412 станом на сьогодні. На жаль, цифра зростає.
Можна проводити ексгумацію після якихось поліцейських процедур?
У першу чергу — розмінування. І в другу, хоча це теж має велике значення, — належне і правильне оформлення. Тому що ми розуміємо і усвідомлюємо, що маємо всю доказову базу для суду. Хай то буде в Гаазі чи десь ще. Але трибунал має відбутися і винні мають бути покарані.
Читайте також: "Я вдома" — історії мешканців Ірпеня, які повертаються в місто
64 мотопіхотна об'єднана бригада, яка була в Бучі, отримала від Путіна звання "гвардійська".
Які б їм звання та титули не присвоював пан Путін, обов'язково буде правосуддя. Це вчергове підтверджує, що це не просто якась вольність вояків, а наказ. Якщо після того, що весь світ побачив, він присвоює таке звання для цього підрозділу, це говорить про те, що він умисно надавав дозвіл на "українське сафарі" щодо цивільних. Думаю, світ дасть оцінку таким діям.
Я рекомендував би йому як ефесбешному офіцеру: вийми пістолет та застрелись. Ось і все, що я можу йому порекомендувати.
Ви загадали про катування. Які приклади воєнних злочинів можете назвати?
Я наразі можу говорити про один епізод. По вулиці Леха Качинського автомобіль із Гостомеля намагався переїхати через Бучу у безпечне місце. Був розстріляний російськими орками з блокпоста. Була поранена дружина, чоловік вийшов і волав про допомогу, щоб не вбивали, не добивали, бо там дружина із дитиною. Але ті зробили другу чергу. Він її поховав у чорнобильському сквері. Поставив номерний знак. Його подальша доля мені, на жаль, невідома. Маю інформацію, що йому після поранення надали допомогу і він вижив.
Фактично кожен сектор, кожен квартал Бучі був простріляний російськими окупантами і мирним громадянам виходити на вулицю було вкрай небезпечно. Хоча в ті невеликі періоди часу, коли можна було це зробити, люди виходили, забирали тіла, ховали у себе в городах, прикопували у скверах. З тієї кількості громадян, яка була в місті на період окупації, кожен п’ятий був убитий. Кожен п’ятий.
Читайте також: "Ми ще тут, і будемо, сподіваюся. Вистоїмо". Історія херсонця, який залишився в окупованому місті
Ви живете поряд із вулицею Качинського, ваш будинок теж постраждав?
Російські орки жили і в моєму будинку, і в сусідніх. А після того, як з’ясували, що це будинок міського голови, а піймати його не вдалося, вони просто розстріляли, знищили, спалили.
Коли ви поїхали з Бучі?
Я нікуди не виїжджав. З першого дня окупації в місті і працюю разом із громадою.
Вам доводилось переховуватись?
Довелось, фактично у трьох мікрорайонах міста — Склозаводська, Мельники і безпосередньо тут, у центральній частині міста. Я надзвичайно вдячний тим громадянам, які знали, де я, бачили мене, і не видали. Була така пікантна ситуація. Один з гуртожитків, де мені довелося бути десь п’ять годин. До війни вони судилися із мерією за приватизацію того помешкання. Оце, думаю, зараз вийду і вони вкажуть на мене. Але, слава богу, зустрілися, як найрідніші. Ділили з ними і воду, і хліб, і гречку.
Нам говорив головний лікар ірпінської лікарні на території Бучі, що до нього приходили із пропозицією очолити місто. Чи були спроби комунікації з вами?
Не було. Скажу більше, я Антону Долгополову вдячний. За те, що як лікар він взяв на себе комунікацію з російськими військами. Тому що лікарня, окрім звичних речей, у період окупації виконувала і певну гуманітарну функцію. Було важливо вийти з питанням, що для лікарні потрібно паливо, ліки. Урешті-решт, потрібно збирати тіла вбитих на вулицях.
У перші дні три лікарі в білих халатах — потім вже під лікарів маскувалися інші, їздили за паливом, заправляли дизель-генератор, збирали тіла вбитих. Я вважаю, що з його боку вийти з такою ініціативою — сміливий вчинок.
Читайте також: “Не можна змушувати народ жити так, як хочеться Путіну. Це війна проти Бога” — рабин Мейр Стамблер
Потім вирішили лікарню і всіх, хто в ній, вивезти через зелений коридор. Їх фактично було чотири. Але вони теж були небезпечні, бо автомобілі Міжнародного Червоного хреста були розстріляні і після того перестали взагалі заїжджати в місто. Служба МНС аналогічним чином — вони першими йшли і замикали колону, теж були розстріляні. Кожен автобусний заїзд до міста давав надію громадянам виїхати, але разом з тим це було небезпечно, бо вже кругом були російські блокпости та фактично вони все контролювали та прострілювали.
У Бучі та громаді проживає багато людей з Донбасу.
До війни ми мали статистику — близько шести тисяч переселенців з Криму, Донецької та Луганської областей. Вони знайшли тут прихисток, облаштували життя, відвідували школи та садочки.
Люди з острахом чекають на повернення росіян. Звідки такі думки?
У країні йде війна і ми маємо бути готові до будь-якого сценарію. Тому що, на жаль, наш північний сусід Білорусь дозволила росіянам використовувати територію як плацдарм, військову базу. Звідти прилітають ракети, піднімають винищувачі та гелікоптери, і там стоять російські та білоруські війська. Хоч вони і намагаються пояснити, що їх немає, але білоруси були в Бучі.
Читайте також: "Я встиг озирнутись, діти лежали вбитими" — історія чоловіка, чию сім'ю розстріляли в Бучі
Громадяни мають розуміти, що і після великої перемоги ми маємо бути пильними і готовими до того, аби захистити вітчизну, домівки. Тому, дійсно, небезпека існує.
Чи є у вас бажання помсти?
У цивілізованої нації, цивілізованої людини, звичайно, за будь-якого вбитого, особливо за рідного та знайомого, перше, що виникає, — це бажання помсти. Але ми розуміємо, що її тут недостатньо. Ми маємо зі світовим співтовариством, демократичним суспільством зупинити цю безкарність, яку десятиліттями відчували російські вояки і політичне керівництво. Можна навести багато прикладів. Крим, Донецьк, Луганськ, Північна Осетія і навіть першу та другу Чеченські війни — ми ж розуміємо, що то не суто внутрішній конфлікт зі всіма тими звірствами. Той Грозний, який знесли з лиця землі, — то ж фактично Маріуполь. Світове товариство не дало оцінку, не засудило. Ось ми, на превеликий жаль, пожинаємо це в Україні.
Має відбутися військовий трибунал. Винне політичне керівництво, яке віддавало накази — від президента, міністра оборони, генштабу, керівників військових відомств до безпосередньо виконавців. Усі мають постати перед судом. Це і буде справедливістю.
Авторка: Інна Білецька
Читайте також
"Відновлення України буде коштувати сотні мільярдів доларів" — інтерв’ю з міністром фінансів
Розстріляні коні у Бучі. Як шукали та рятували тварин під час та після російської окупації
У Бучі охопило відчуття безпорадності — фотографка Суспільного про війну, знімок "шафки" та убитих
"Ми їх залякали, що станція взлетить": працівниця ЧАЕС про російську окупацію
