Чому вже в кількох містах України відбувся "пушкінопад" – історик Андрій Павлишин

Чому вже в кількох містах України відбувся "пушкінопад" – історик Андрій Павлишин

Чому вже в кількох містах України відбувся "пушкінопад" – історик Андрій Павлишин

В Україні останні 2-3 доби триває “пушкінопад” – хвиля демонтажу пам’ятників Пушкіну. Тренд задало місто Мукачево, потім в Ужгороді проголосували за це рішення, напередодні 8 квітня, сьогодні його вже реалізували – так само 9 квітня демонтували пам’ятник в Тернополі.

У проєкті "На часі. Культура" на Радіо Культура ведуча Ірина Славінська поговорила про це явище з істориком, членом українського ПЕНу і викладачем УКУ Андрієм Павлишиним.

Чому вже в кількох містах України відбувся "пушкінопад" – історик Андрій Павлишин
Андрій Павлишин. Фото: Твоє Місто

Звідки в Україні стільки пам'ятників Пушкіну?

Залежить від регіону. Є регіони, наприклад південь, Одеса, де Пушкін фізично бував і його слід там був відзначений місцевими шанувальниками. Засилля ж пам’ятників Пушкіна на західній Україні пов’язане з іншою традицією.

В Україні XIX століття був сильний москвофільський рух – вже тоді Росія інвестувала величезні кошти у розкладення ментальності, підкуп місцевих інтелектуалів, зокрема церковників.

Русофіли вважали Пушкіна своєю титульною постаттю через його неприязнь і ненависть до поляків.

Пушкін, як і Достоєвський, меншою мірою Толстой чи Лермонтов, були в імператорській Росії втіленням ксенофобії, неприязні до католицького світу, до Європи і поляків. Він писав про них жахливі речі, ненавидів у приватному житті, попри цинічну та вдавану дружбу з Міцкевичем, поки той не був змушений виїхати в еміграцію.

Чому вже в кількох містах України відбувся "пушкінопад" – історик Андрій Павлишин
Олександр Пушкін.

Загалом по Україні їх (пам'ятники, - ред.) підтримували до сьогоднішнього дня в робочому стані і не знімали, як елемент прихованої пропаганди сталінізму. Річ у тому, що в сталінські часи культурна політика полягала в тому, щоб визначити якогось одного великого вождя – першу постать, маленького аналога Сталіна в різних галузях.

Для російської культури цією постаттю був Пушкін, він став символом сталінської культурної влади, його культурного дискурсу.

Зараз знесення пам’ятників Пушкіну я сприймаю як елемент декомунізації та десталінізації нашого простору. Тому що [сучасна] Росія невідривна від сталінщини та російського месіанізму XIX століття. Втіленого, власне, у Пушкіні, Достоєвському, Толстому, а пізніше в Бродському, Солженіцині, та всіх інших, ким переповнена офіційна та неофіційна російська культура.

Для росіян характерна спроба втекти від свободи і ненавидіти тих, хто хоче бути вільними.

І Пушкін тут є символом втечі від свободи, облудності, ксенофобії. І, скажімо відверто, расизму і рабовласництва – він був рабовласником, пишався цим, не випустив на волю своїх кріпосних і жив їхнім коштом.

Росія використовує такі постаті, як Пушкін, як цінний елемент розкладання свідомості західного світу. Пригадайте голлівудські екранізації “Війни та миру” – прекрасні танці, багато одягнені аристократи, їхні найменші порухи, туги та страждання, тощо.

Ніде не сказано, що це жорстока садистська війна, яку вели без врахування інтересів народу. Яка була виграна завдяки тому, що поклали трупом масу солдатів, погано озброєних та погано навчених, але фанатично налаштованих. Про те, яке жорстоке насильство, ґвалт і грабунки принесла ця армія тоді в Європу. Все це залишилось поза кадром. Красиві аристократи не показані в ролі брутальних бунтівників із закривавленими писками.

Чому вже в кількох містах України відбувся "пушкінопад" – історик Андрій Павлишин
"Війна і мир" — британський драматичний телесеріал, прем'єра якого відбулась на каналі BBC One у січні 2016 року.

Так само, як пізніше у XX столітті фальшива совєтська література, за деякими винятками, показувала подвиг советских солдатів і не показувала страждання та смерть мільйонів німецьких дівчат, жінок від рук та інших органів ґвалтівників і вбивць.

Пам’ять працює дуже своєрідно, особливо якщо це пам’ять імперська і тих, хто контролює пануючі наративи. Сьогоднішній демонтаж пам’ятників Пушкіну – що це за сигнал?

Це доволі запізніла реакція на очевидні речі. Декомунізація повинна були відбутися давно. Якби вона відбулася – вона би вплинула й на свідомість багатьох наших громадян, і на те, що війна могла би бути не такою жорстокою, або взагалі не відбутися.

Під час війни природно виникає ненависть між великими спільнотами. Це природно, коли ставиться на паузу культура народу ворога. Забути її на 20 років. Закінчити цю війну, перемогти в ній, поховати наших мертвих, розібратися зі злочинцями, засудити їх, отримати репарації – а тоді вже почати діалог і розмову про майбутнє цих культур з новим поколінням.

Але як історик, я закликаю всіх, попри цю ненависть, попри цю лють, розумійте, що це [пам’ятники] загалом історичні джерела. Навіть елементи нацистського режиму – це історичні джерела, яким місце в музеї.

У нас у Львові є прекрасний музей “Територія терору”, де зібрані в одному місті всі компоненти сталінського, совєтського, комуністичного режиму. Ці джерела для того потрібні, щоб наші нащадки розуміли, яку небезпеку становить тоталітарне мислення і нацистська парадигма.

Чому вже в кількох містах України відбувся "пушкінопад" – історик Андрій Павлишин
Музей — приклад меморіалізації суперечливої спадщини, яка залишилася після другої світової війни та розпаду СРСР.

Пушкіна позиціонують як фігуру ліберальну, “поета, невольніка честі”. Давайте поговоримо про образ ось цих лібералів: Лермонтова, Пушкіна, Достоєвського, Толстого. В них є імідж борців з режимом, імперією.

Це абсолютно фальшивий образ. Після 25 років правління ліберала Олександра I – Росією 25 років правив Микола I, відомий як Микола Палкін.

Тобто 25 років правив ліберал, а потім, як наслідок його правління, Микола Палкін. І власне Пушкін був дитям цієї епохи: бігав до Палкіна на килим, радився з ним, перебував у нього під покровительством. І властиво фальшував дискурс імперії, вдавався до ліберала, хоча насправді був ксенофобом.

Так само на зміну ліберальним реформам Олександра II прийшла задушлива реакція Олександра III і Миколи II. І 9 місяців ліберального режиму в Росії 1917 року призвели до майже 40 років тоталітаризму Леніна і Сталіна.

Нагадаю, що за часів начебто ліберала Олександра II українська мова була двічі заборонена. Лібералізм – це, в чистих своїх формах, прагнення до свободи особистості, до відокремлення суспільної сфери від державної.

Натомість в Росії його фальшували, і до невеличкої барилки шоколаду вливали гігантську цистерну лайна, ксенофобії, людиноненависництва, рабської психології тощо.
Війна — усі останні новини

Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІншеРозкладКонцертиПрограмиПодкастиСПАДОК ТЕРЕЩЕНКІВARTИЛЕРІЯ