Понад місяць Росія бомбить українські міста. Понад місяць частина українців живе в укриттях і бомбосховищах. Суспільне розповідає історію Надії та її сина — з перших днів війни вони перебрались жити в метро, яке стало укриттям для тисяч людей.
***
Микиті 2 з половиною роки. Він звик до того, що метро стало його домом. Тут він разом зі своєю мамою, тіткою та її двома дітками. У останньому вагоні потягу, який не курсує, ця сім’я облаштувала собі помешкання.
“Ми намагаємося, за необхідністю, щоб хтось один виходив. Брав речі, прав їх, сходив у душ. Якщо йду я, то я приміром беру Микитку, купаємося, беру все необхідне і ми повертаємося. Швидкими перебігами, бо ми тут поруч. Це найближче сховище до нас”, — розповідає Надія.
Сюди родина принесла матраци, ковдри, одяг, посуд та іграшки. Надія каже, вночі холодно, тому дітей доводиться закутувати. Попри це вони все одно хворіють — “кашель і нежить”.
“Загалом, ми тут всім забезпечені. Багато роблять волонтери. Тобто в нас є, приміром, своя їжа. Але волонтери ще роздають сніданки, обіди, вечерю для діток. Зокрема на ранок — це якась молочна каша, на обід різноманітні супи, на вечір також каша. Це круто, що є така допомога”.
Інколи привозять і смаколики. Зокрема, ми зустріли волонтерів з випічкою. Роздають в метро і воду. Тут немає душу, проте є туалет та умивальники.
Окрім іграшок, які принесла Надія, тут є і подарунки від волонтерів. А також маленький кінотеатр з цілодобовими мультиками. Микиті мультфільми нецікаві, а от улюблена його іграшка — це тракторець.
“Емоційно важко. Особливо дітям. Проте, якщо порівнювати з першими днями, коли майже не спали, то зараз спокійніше. Ходять волонтери, заспокоюють малечу. Бо знаєте, мама нервує, коли нервує дитина. Коли дитині добре, добре і мамі”.
Коли дітям стає зовсім нудно, хтось один із старших виводить їх на прогулянку. Надія, каже, вже звикли до такого ритму життя. Зізнається, були пропозиції поїхати зі столиці.
“Я не хочу нікуди їхати. Ні за кордон, ні навіть просто на захід України. Я патріотка, чому я маю залишати свій дім? Тим паче я не зможу поїхати, не знаючи, що тут твориться. Тут спокійніше і мені, і діткам”.
Тож родина планує залишатися в підземці до самої перемоги і очікує, що вона близько. Загалом за словами командира батальйону патрульної поліції №1 Олександра Киричука нині в нічний час на одній станції буває в середньому від 200 до 500 людей. Порядок цілодобово охороняють працівники метрополітену. І за один місяць жодного разу не надходили дзвінки щодо якихось порушень, зокрема й крадіжок.
До того ж і надалі у столичній підземці на деяких станціях продовжують курсувати потяги.
Читайте також
Гроші, маскувальні сітки, донорство крові — чим та де можна допомогти армії
Житло, безпека та волонтери: як у німецькому Лейпцигу допомагають українцям
Робота. Коти. Волонтерство. Як українці долають стрес під час війни
Повітряна тривога. Які бувають сирени та скільки є часу, щоб сховатися
Укриття в Україні: де шукати. Інтерактивні карти та пункти надання допомоги
Що робити цивільним під час обстрілів — поради Міноборони, СБУ, ДСНС
