"Він хотів усім допомогти, тому й поїхав на Майдан" — родина загиблого під час Революції гідності

"Він хотів усім допомогти, тому й поїхав на Майдан" — родина загиблого під час Революції гідності

"Він хотів усім допомогти, тому й поїхав на Майдан" — родина загиблого під час Революції гідності
Фото: із архіву родини Аксенина

8 років тому, 18-20 лютого 2014 року, відбулися одні з найбільш трагічних подій в історії незалежності України та Революції Гідності. Розповідаємо про те, що відбувається зі справами про розстріли та побиттями на Майдані, а також публікуємо історію родини героя Небесної Сотні Василя Аксенина. Як батька згадують його діти — в матеріалі Суспільного.

***

Рішення їхати на Майдан приймалося в сімейному колі, розповідає Юрій — старший син Василя Аксенина. Усі важливі речі родина проговорювала разом. Чоловік пригадує, батько не дозволяв дітям їхати у столицю попри їхнє бажання, намагався вберегти.

“Я дуже хотів поїхати. Коли ми з хлопцями сіли це обговорити, батько відразу мене обрізав. Він казав, що це юнацький максималізм, який там — на Революції, може тільки зашкодити. Крім того, тато казав, що ці події будуть тривалими. Не день, не два і не місяць”, — згадує Юрій.

Ця розмова відбулася відразу після розгону студентів. За словами сина, тато її більше не піднімав.

“Він хотів усім допомогти, тому й поїхав на Майдан” — родина загиблого під час Революції гідності
Фото: із архіву родини Аксенина

Молодший син — Богдан, якому на початок Євромайдану не було й 17, каже, батько намагався рідко говорити про те, що бачив у Києві: “Він був обережним. Дуже боявся, аби з нами нічого не сталося. Я пам'ятаю, він казав, що їздять на Майдан 15-річні. Дорослі їх проганяли, бо це не справа дітей. Ще розповідав про атмосферу та настрій. Люди всі були, як сім'я. Один за всіх і всі за одного. Їх один раз облили з водометів, вони пішли в намет, переодягнулися і стояли далі”.

Син каже, тато відчував, що такі історії запалюють бойовий дух. Йому це з одного боку подобалося, а з іншого — насторожувало.

Обидва згадують, Василь був дуже веселим і завзятим. Завжди намагався усім допомогти.

“Якось він допомагав знайомим з ремонтом, взимку. Так вийшло, що був один на першому поверсі. Раптово з підвалу почувся шум, і тато пішов перевірити, що там таке. Виявилося, що прорвало трубу і багато води натекло. Він розумів, що зараз все замерзне. І просто стрибнув у холоднющу воду, аби перекрити її. В результаті втопив телефон і отримав сильне запалення легень. Він просто був такою людиною”, — говорить про батька Богдан, та згадує його подорож з ним:

“Найкращий спогад з татом — це поїздка до Криму, коли мені було 12. Ми поїхали вдвох. І це була моя перша така далека поїздка. Ми багато з ним говорили. Мені було приємно побачити його в іншій обстановці. Він так доброзичливо спілкувався з людьми, хоча вони були злі на вигляд. Він був такою величиною. Я все життя хотів бути таким, як і він. І для мене, і для Юри, він завжди був прикладом. Більше ми так нікуди й ніколи з ним не їздили”.

16 лютого 2014-го Василь організував 17-й день народження молодшого сина. А за два дні, побачивши по новинах, як “Беркут” розганяє протестувальників, зібрався та знову поїхав до столиці. Того вечора Богдан бачив його востаннє. Тато попросив його не розповідати нічого старшому сину, який жив окремо, адже тоді б той поїхав із ним.

“Він хотів усім допомогти, тому й поїхав на Майдан” — родина загиблого під час Революції гідності
Фото: із архіву родини Аксенина

Вранці 20 лютого Василь, попри те, що був у бронежилеті, отримав поранення. Снайперська куля влучила в черевну порожнину. Ситуацію ускладнило те, що в глибоку та широку рану потрапила земля разом із попелом. Лише тоді Юрій дізнався, що батько на Майдані.

Через тяжкість поранення наприкінці лютого чоловіка відправили на лікування до Польщі.

“12 березня приблизно об 11:00 мені подзвонила тітка. Вона лишень сказала, що зараз приїде. Мені не треба було нічого пояснювати. Я все зрозумів…”, — розповідає Богдан.

Василю Аксенину було 52 роки.

Що зараз зі справою Василя Аксенина та інших вбитих чи потерпілих на Майдані

Поранення Василя Аксенина, і решти злочинів,  які сталися на вулиці Інститутській 20 лютого 2014-го, розглядають в Святошинському суді. На лаві підсудних двоє "беркутівців". Ще троє залишилися на окупованих територіях після обміну в грудні 2019-го. Проте, завдяки прийнятому у травні минулого року законі “про заочне засудження”, справу нині ведуть по п'ятьох обвинувачених. На сьогодні, за словами Олексія Донського — керівника департаменту, який розслідує злочини у справах Майдану, саме ця справа є найбільш зразковою. Якщо з боку обвинувачених не буде провокацій, каже він, вирок суду може прозвучати навіть цьогоріч.

Загалом, як розповіла на брифінгу очільниця офісу генерального прокурора України Ірина Венедиктова після прийняття закону кількість справ зросла:

“За весь час 518 особам повідомлено про підозру. 248 обвинувальних актів скеровано до суду. 372 — обвинувачені особи. Вироки є стосовно 50 осіб”.

Однак реальні терміни позбавлення волі на сьогодні отримали лише 10 людей. Деякі з них вже навіть “відсиділи”, враховуючи закон Савченко, за яким один день в СІЗО рахується як два.

Адвокат потерпілих на Майдані та родичів Небесної Сотні Віталій Титич каже, справи затягнулися через небажання попередньої влади, аби вони були розслідуванні. Що стосується теперішньої, то “палиці в колеса” вона не вкладає, однак і не допомагає. Крім того, додає Титич, в Україні немає контролю за суддями.

“В судах от зараз перелік справ, відкладено, перенесено, суд замінився, суд відвівся, адвокати не прийшли. Справи гниють. Раніше, за Януковича — цих людей катували на Майдані та в “мусарнях”, зараз їх катують в українських судах”, — вважає Титич.

Підтримує таку позицію і прокурор Олексій Донський. Каже, потрібно вносити зміни в кримінально-процесуальний кодекс. В якому, приміром, немає чіткого обов’язку адвокатам бути присутніми на засіданні, якщо в нього є поважна причина. А деякі справи без участі сторони захисту розглядатися не можуть.

“Насправді безліч справ уже передано до суду. Однак інколи вони навіть  на підготовчому засіданні знаходяться роками”, — каже Донський.

Читайте також

"Треба включатися всім". Як розгортають тероборону та що не так у законі про "нацспротив"

"Думок не приходити не пригадую", — січневі події Революції Гідності очима фотографа

"Якщо ми не переможемо, України більше не буде". Монологи військових із передової на Луганщині

"Потерпілі, як і свідки, з’являються до сьогодні". Справи Майдану у цифрах

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди