"Якщо ми не переможемо, України більше не буде". Монологи військових із передової на Луганщині

"Якщо ми не переможемо, України більше не буде". Монологи військових із передової на Луганщині

Ексклюзивно

Українські та іноземні посадовці й ЗМІ протягом кількох тижнів повідомляють про стягування Росією військ до кордону з Україною. Віртуальна зустріч Джо Байдена й Володимира Путіна 7 грудня ситуацію не змінила: Москва пішла далі, вимагаючи від НАТО гарантій нерозширення на схід, а отже, блокування євроатлантичної інтеграції України.

Це відчувається і на фронті війни на Донбасі, розповідають військові. Обстріли з боку "Л/ДНР" не припиняються, а Росія звинувачує Україну в підготовці "воєнної операції". Суспільне поспілкувалося з двома військовослужбовцями на передовій у Луганській області, які перебувають там останній рік. Далі – їхня пряма мова про те, чому вони пішли воювати і що думають про майбутнє війни на сході України.

"Якщо ми не переможемо, України більше не буде". Монологи військових із передовоїФото: Суспільне

Влад, 22 роки, Старий Самбір, Львівська область

Влад, 22 роки, Старий Самбір, Львівська область

Мій шлях у війську почався з 17 років. Я пішов в академію, 4 роки там навчався, зараз служу в 24-й бригаді. Почалася війна, по-іншому ніяк. Якби ми не прийшли зараз сюди, вони прийшли б до нас.

Найбільшим тригером для мене стало вбивство Рибака17 квітня 2014 року депутат Горлівської міськради Володимир Рибак намагався самотужки зняти прапор "ДНР". За це його викрали, катували і вбили. Служба безпеки України стверджувала, що за вбивством Рибака стоїть представник ГРУ Збройних сил Росії.. Знаєте такого? Мені показало, що по цю сторону вони прийшли не якусь свою ідею відстоювати, вони прийшли знищувати Україну… Вони вбили депутата Рибака, бо він не дав скинути український прапор. За це нема прощення.

У перші дні нас зустріли досить гаряче. Був ближній бій з противником у цій лісосмузі. Бій був в принципі успішний, ми втрат з нашого боку не понесли, противник відступив. Їхня задача була просто промацати нас боєм, побачити, що ми, як ми реагуємо, як узагалі себе покажемо.

Ми себе нормально показали. Вони зрозуміли, що пхатися їм небезпечно.

Восени з’явилися ПТУРиПротитанкові керовані ракети.. Противник почав активно використовувати ПТУРи на нашому напрямку... Працюють снайпери, міномети вже досить давно не працювали. В основному зараз працює противник з крупнокаліберних кулеметів, гранатометів різних систем, стрілецька зброя.

Пару днів тому цілу ніч (бойовики – ред.) методично стріляли по одному патрону кожні три хвилини. Вони просто на мізки давлять.

"Якщо ми не переможемо, України більше не буде". Монологи військових із передовоїФото: Суспільне

Влад, 22 роки, Старий Самбір, Львівська область

Прицільна стрільба відбувається, вже коли вступаєш у сам бій. Може бути виманююча прицільна стрільба, щоб ми відповіли і вийшли на снайпера. І снайпер вже відповідно знищив вогневу точку. Слава Богу, в нас такого ще не було. Були обстріли, снайперський, але ніхто не постраждав.

На мою думку, найбільш небезпечні – міномети, тому що найбільше втрат наших військ від осколків. І міномети їхні (ворожі – ред.) досить себе ефективно показали. А в нас, слава Богу, немає не поранених, ні вбитих від мінометів. Це найголовніше. Наша задача – зберегти життя військовослужбовців.

Я для себе багато чого отримав у плані досвіду, знань, психології. Я трішки помінявся, деякі в мене цінності помінялися. Деякий підхід до служби, підхід до людей. Якщо я бачу, що я за рік щось отримав, це для мене позитивно.

Головне – мирного неба і перемоги у війні. Якщо ми не переможемо, України більше не буде.

"Якщо ми не переможемо, України більше не буде". Монологи військових із передовоїФото: Суспільне

Вадим, 28 років, Балаклія, Харківська область

Вадим, 28 років, Балаклія, Харківська область

Я бачив, що діялося в Харкові. Я брав участь у проукраїнських мітингах, в Євромайдані. Бачив, що діялося, коли сепаратисти почали приїжджати – грубо кажучи, з Білгорода почали приїжджати автобуси. По суті, вони вже на той момент захопили місто. Били (учасників – ред.) акцій проукраїнських. Якби не "Ягуар"Йдеться про 8-й окремий полк спеціального призначення "Ягуар", який існував у 1994-2014 роках і входив до складу МВС. та ультрас, які взяли ОДАЙдеться про Харківську обласну державну адміністрацію., я не знаю, що було б із містом. Харків відбили на той час. І для мене було рішення захищати Україну.

Починав я взагалі з батальйону УНА-УНСОЙдеться про 131-й окремий розвідувальний батальйон, який складався переважно з членів УНА-УНСО. у 2014 році. Побув буквально кілька місяців, потім перейшов до армійців. Потрапив до 54-го розвідувального батальйону. Там уже служив три роки. Був у Дебальцевому, у Вуглегірську, Нікішиному.

29 січня (2015 року – ред.) пішов наступ сепаратистів із росіянами (на Вуглегірськ – ред.). Пішли танки, пішла техніка. Ми стояли тоді як укріплення розвідкою 13-го чернігівського територіального батальйону. Наше завдання було повідомляти про пересування техніки.

Отримав поранення вже під час бою. Спочатку дістав поранення, коли вже під'їхали танки і БМП висадив десант на пост, біля якого ми стояли. Перестрілювався там із танкістом, у якого танк застряг в окопі. Отримав поранення від нього. Я ще підвівся, знайшов у собі сили, його застрелив. Я це вже дізнався у шпиталі.

У середині міста неподалік вокзалу нас ще обстріляли і отримав ще два поранення в ноги. Мінометом обстріляли, скоригували.

Через три роки реабілітації я повернувся знову до армії.

"Якщо ми не переможемо, України більше не буде". Монологи військових із передовоїФото: Суспільне

Вадим, 28 років, Балаклія, Харківська область

У 2014 році була більша волонтерська допомога – і формою, і їжею. Були більше на самозабезпеченні. Армія давала нам зброю, боєприпаси, це зрозуміло, техніка. Яка-небудь, радянська, їздило щось. Зараз армія вже на рівень вища, видається повне забезпечення, форма, грошове забезпечення. Якщо порівнювати 2014 рік, у мене була зарплата 2400 гривень. І три тисячі АТОшні.

Ми зайшли влітку (2021 року – ред.), тут почали інженерні роботи здійснювати, готувати позицію. Тому що постійно були обстріли з гранатометів, зі станкових протитанкових гранатометів, ПТУР теж приїжджали, протитанкові ракетні установки прилітали до нас.

Якщо тоді вони працювали більше РПГ, скажімо так, то зараз, останні три місяці, вони працюють снайперами. Намагаються спровокувати, щоб ми вилізли. Підловити на кулю снайпера.

Останній місяць активізувалися диверсійні групи. Лазять, намагаються під туман максимально близько підійти, доки ми їх не бачимо. Тому що тепловізор у тумані погано бачить, той самий "нічник", грубо кажучи. Вони зараз облазять стежки. І з останніми подіями, коли там говорять про загострення і настання Росії, вони, найімовірніше, надивилися телевізора і чекають. Обминають стежки і думають, що Росія допоможе, як вони захоплюватимуть ці пости.

Провокують (бойовики – ред.) із близьких дистанцій. Зі 150 метрів здебільшого ведуть обстріл за нашою посадою. Снайпера ведуть вогонь із 250-300 метрів.

Бажано, щоб війна закінчилася, звичайно, на нашу користь. Я принаймні вірю в це. Залишитись живими, повернутися додому, до родин, побачити своїх дітей, родичів.

Підписуйтесь на розсилку Суспільного – головні новини та тексти тижня в одному листі.

Що відомо

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди