Кожен третій українець проживає в селі, проте кількість сіл зменшується. Чому і куди люди із них їдуть, та як держава рятує покинуті села — у матеріалі Суспільного.
Із села до міста
Хати-мазанки зі стріхами. Серед заростей видно лише руїни. Суцільні дерева та кущі обабіч дороги. Будинки поросли чагарниками. Безлюдні вулиці. Тиша. Такі зараз на вигляд Іванці, село-привид на Полтавщині. Півстоліття тому тут все було інакше.
— У 1980-му я вийшла заміж. Коли чоловік перший раз привіз мене сюди, ввечері було таке освітлення, що я думала, ми десь на Хрещатику. Були тут і танці. А скільки тут молоді тоді було! Особливо хлопців було багато. Та всі гарні такі, — згадує Лариса Велегіцька, колишня мешканка села Іванці.
За часів молодості Лариси в Іванцях було кілька сотень людей. Сюди на роботу приїжджали навіть із сусідніх сіл. Тут працювали ферма та завод, на якому виготовляли цеглу. Але вже 12 років Іванці стоять пусткою.
Їхня історія не унікальна. З часу проголошення незалежності України відійшли в історію майже півтисячі сіл. За інформацією Інституту демографії та соціальних досліджень, щороку вимирають близько двох десятків сільських населених пунктів. Головна причина цього — люди виїжджають через те, що не стало роботи.
На межі нині і полтавське село Запорожчине. За останні 10 років його населення зменшилось удвічі. Зараз в селі живе всього 67 людей. Тут немає жодної інфраструктури. Їхати мешканцям Запорожчиного доводиться навіть по хліб. Харчі мешканці купують раз на тиждень — у сусідній Тарасівці. Дійти туди пішки пенсіонерка Надія Ігнатенко не може. Наповнювати холодильник їй допомагає соцпрацівниця.
— Було в мене чотири корови, дві кози. А потом все це прийшло в негодність, бо ми стали нєгодящиє, — каже Надія.
Жінка 15 років тому перенесла інсульт. До фельдшера рідні возять у сусіднє село. Якщо ж знадобиться допомога лікаря — попрямують до міста Хорол. До нього — 25 кілометрів.
Трохи менше їхати до найближчої школи. Дітей до неї із села возить шкільний автобус. На зупинці двох школярів чекає їхня мати — Ірина Стовбир. У неї п’ятеро синів. Каже, старші вже залишили рідне село. Впевнена, що і менші колись утечуть.
Із села за кордон
Окрім внутрішньої міграції із сіл в українські міста, є ще зовнішня. В Інституті демографії порахували, що тільки торік близько трьох мільйонів українців працювали за кордоном.
У селі Яргорів на Тернопільщині — 400 мешканців. Кожен другий працює на чужині. Колишня заробітчанка Ганна Штангрет додому повернулася лише через проблеми зі здоров’ям:
— Маємо дуже мало перспективи в селі. Старші вже не спроможні вести сільське господарство. Виживаємо, хто як може. Он в нас овечки пасуться на снігу.
Цих овечок тримає самотня пенсіонерка Марія Руда. Усі її рідні за кордоном. Навіть староста села на заробітках у Італії. Трирічного сина залишила на свою маму.
— Люди виїжджають за кордон, щоби надати належні умови навчання, чи для лікування, — розповідає Оксана Насада, староста села Яргорів.
Є в Яргорові школа, в якій навчаються близько сорока дітей. Першачків із кожним роком меншає. Це — типова картина для всіх подібних сіл. Молодь мігрує в міста, плюс в країні загальне падіння рівня народжуваності.
За даними державної служби статистики, торік на 100 померлих українців було лише 39 тих, хто народився. З січня по листопад кількість громадян України зменшилася на 380 тисяч. Нині чисельність населення — 41 мільйон 208 тисяч. Це без урахування тимчасово окупованих територій.
Із села від війни
— Як гухнуло, все посипалося. Я встала, ледь знайшла двері. Кругом темно, все розвалено. Добре, що вихід не завалило, я на вулицю вийшла. А тут руїни, — каже Людмила, жителька села Невельського.
Війна — це ще одна причина, чому люди залишають села. Жінка показує серед завалів залишки меблів та побутової техніки. Розбитий дах, вибиті шибки — її будинок у прифронтовому селі Невельське, що за кілька кілометрів від окупованого Донецька, знищили снаряди бойовиків. Людмила переїхала за кілька кілометрів у тил. Повернулася лише забрати уцілілі речі і консервацію:
— На квартирі живу, буду туди вивозити. Буду питаться сама. Їсти ж надо.
Що робить держава
— Сільська місцевість стала донором для зростання міст. У нас є території, які настільки в несприятливих умовах, що втратили здатність до відтворення. Тобто збільшити і зберегти цей населений пункт уже неможливо, — каже Іван Лукеря, заступник міністра розвитку громад та територій.
Зберегти, зі слів Лукері, найближчим часом не вдасться кілька сотень сіл.
У Мінрегіоні кажуть: чимало малочисельних сіл з часом стануть історією. Бо ж розвиватиме держава передовсім перспективні місцевості.
У адміністративних центрах територіальних громад створюватимуть або розширюватимуть центри надання адмінпослуг. Там, зокрема, проводитимуть курси з цифрової грамотності населення. У Мінрегіоні обіцяють відремонтувати дороги та покращити транспортне сполучення з центрами територіальних громад.
Читайте також
Їздять у віддалені села: як мобільні бригади в громаді на Волині вакцинують проти COVID-19
Село Кубаївка на Франківщині: УПА, підпільна церква і майже безлюдне сьогодення
Чекають на газ 12 років всім селом: чому в селі на Чернігівщині досі немає блакитного палива
