"Ми відстоювали свою позицію". Історія двох студенток, які організували Майдан у Кропивницькому

"Ми відстоювали свою позицію". Історія двох студенток, які організували Майдан у Кропивницькому

Марафон
"Ми відстоювали свою позицію". Історія двох студенток, які організували Майдан у Кропивницькому Фото з фейсбук-сторінки Вікторії Гапоненко

Євромайдан в Кіровограді (нині це Кропивницький) в 2013-му році організували Альона Олійник та Вікторія Гапоненко. На той момент дівчата вчилися на другому курсі педагогічного університету. Як створили перше зібрання, як реагували перехожі та що змінилося в Україні після Майдану, розповіли Суспільному.

21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві знакові для сучасної України події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го.

Як все починалось

21 листопада 2013-го року в Києві студенти вийшли на акцію протесту. Така була їх реакція на рішення Кабміну призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.

Коли це сталося, кропивничанкам Альоні Олійник та Вікторії Гапоненко було 18 років. 22-го листопада дівчата дивилися новини про акцію студентів та дискутували, чи можна протестами змінити політичну систему в Україні. "Приблизно о третій годині ночі ми вирішили, що система не змінюється тільки столицею. Звісно, основні події відбуваються там, але свою позицію мають відстоювати всі міста", – сказала Вікторія Гапоненко.

"Люди збирались у Києві, організовували віче в різних містах України. Але ми ніде не побачили, що будуть збиратися у нас в Кропивницькому. Тому ми дали оголошення у місцевому виданні, що збираємо людей на площі. У нас не було ніякої апаратури і ми не знали, чи хтось прийде", – сказала Альона Олійник.

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото Альони Олійник

Перше зібрання Євромайдану у Кіровограді (Кропивницому)

На тодішню площу Кірова (нині це площа Героїв Майдану) прийшли п'ять десятків людей, згадує Альона. Це були друзі, знайомі, одногрупники, громадські активісти та інші містяни. "З багатьма я була не знайома, познайомилась на протесті. Ми хотіли жити в цивілізованій країні, де не було б хабарів, утисків та переслідувань. Ми хотіли зробити Кропивницький україномовним".

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото Альони Олійник

Учасники Євромайдану у Кропивницькому

"Кілька років перед Майданом було відчуття глибокої депресії в країні, абсолютно в усіх сферах. При владі опинились випадкові люди, які не могли ані представляти нашу країну на міжнародній арені (бодай на якомусь рівні), ані проводити хоч щось на зразок "політики" всередині держави. А ці довгі реверанси у бік Росії, то була остання крапля", – згадує Вікторія Гапоненко.

Пісні, акції, емоції – як все було

Як і в інших містах, студентки оголосили акцію безстроковою. Виходили на площу після пар, стояли не менше двох годин. На відміну від першого дня, далі людей приходило менше. "Ввечері могли прийти і п'ять людей", – розповіла Альона Олійник. "Приходили одні й ті самі. У грудні дуже мало людей збирались. Іноді було відчуття, що нічого не зміниться. І просто воно все так і затихне. Ми розуміли, якщо не виходити, то так воно і буде. А потім відбувались різні події в Києві, і народу приходило більше. Тому що їх це обурювало".

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото з фейсбук-сторінки Вікторії Гапоненко

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото з фейсбук-сторінки Вікторії Гапоненко

Кожне зібрання учасники починали з Гімну. Співали українську пісню "Червона Рута". Хто міг, брав з собою прапор. Хто хотів, малював його на обличчі. Щоб зігрітися, пили гарячий чай. Деякі учасники протесту малювали плакати. "Я пам'ятаю багато днів: як ми святкували місяць Євромайдану, як влаштовували вечорниці на Андрія, як робили вертеп, як носили наш 30-метровий прапор містом", – згадує Вікторія Гапоненко. " Це був час радості, любові і підтримки. Час гордості за те, поруч із якими неймовірними людьми ти живеш. Людьми, які готові допомагати, які готові боротись і вперто стояти на своєму. Це був час пекучого гніву. А ще болю, який тебе майже знищував".

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото з фейсбук-сторінки Вікторії Гапоненко

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото Альони Олійник

Учасники Євромайдану несуть вулицями Кропивницького 30-метровий прапор

Про страх

З січня на центральній площі збиралося більше людей. Вчительці з Кропивницького Наталії Вельгун погрожували звільнити з роботи за участь в Євромайдані, викладача та учасника протесту Олександра Ратушняка заарештували на 60 діб, а 20 лютого 2014 року в центрі Києва від кулі снайпера загинув фермер з села Борисівка Віктор Чміленко. День, коли Героя України ховали, Вікторія Гапоненко запам'ятала найбільше. "На прощання вийшли тисячі людей. І це був той самий день, коли якась неадекватна жінка зірвала з мене прапор зі словами: "Нацепила тут на себя". Складно пояснити, як ці дві реальності можуть уживатись поруч".

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан у КропивницькомуГречка

Прощання з Віктором Чміленко

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото з фейсбук-сторінки Вікторії Гапоненко

Викладачі факультету філології та журналістики підтримували студентів, які виходили на площу, згадує Альона Олійник. Саме на цьому факультеті вчитись дівчата. Деякі викладачі виходили з ними, деякі дозволяли пропускати пари. Але так було не усюди. "Розповідали знайомі з факультету історії та права: їм казали не виходити на Майдан, адже можуть відрахувати. Було таке, що затримували і переслідували наших. Наприклад, викладача Олександра Ратушняка. Нам казали знімати хоч синьо-жовті стрічки з сумок, щоб не було видно. Але для чого тоді все? Нас це не зупиняло. Не було так страшно, щоб ми зупинились".

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото з фейсбук-сторінки Вікторії Гапоненко

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото з фейсбук-сторінки Вікторії Гапоненко

"Коли ти був на Майдані, ти ніколи не був самотнім", – каже Вікторія. "Тому ні, страшно не було. Я знала, чому я тут. Як і ми всі. Крім того, на Майдані постійно щось відбувалось: ми влаштовували акції, святкували маленькі події і грілись чаєм під українські пісні".

"Українське стало більш звичним"

Альона та Вікторія виходили на площу з кінця листопада до кінця лютого. Перестали тоді, коли демонтували в місті пам'ятники Леніну та Кірову, коли вікна облдержадміністрації заставили мішками з піском, а тодішній президент Віктор Янукович втік з країни. "Люди продовжували збиратися ще кілька місяців, але для мене Майдан вже закінчився", – сказала Альона Олійник.

"Ми не хотіли іти в Росію". Історія двох студенток, які організували Майдан в КропивницькомуФото з фейсбук-сторінки Вікторії Гапоненко

Завдяки Євромайдану Альона перейшла з російської на українську мову. "Люди перестали витріщати очі, коли кажеш "на зупинці" замість "на остановке". Українське стало більш звичним. Не таким диким, як було до Майдану. Загалом, є відчуття, що рівень національної свідомості, хоч і не колосально, але виріс".

Очікування і реальність

"Не змінилося багато чого", – вважає Альона Олійник. "І в деяких моментах все знову починає повертатись на свої місця". Проте, каже, Майдан допоміг змінити світогляд. "Я зрозуміла, що таке Україна, що я хочу в ній змінити і що не хочу їхати звідси, як би не було важко. Просто кожен має добре робити свою роботу, і це допоможе розвитку країни".

"Життя не налагоджується однією революцією", – каже Вікторія Гапоненко. "І ті, хто чекали швидких результатів, так само швидко розчарувались. Це щоденна робота, де ти є учасником процесу і не чекаєш, що хтось зробить все за тебе".

Що відомо

  • 21 листопада, на честь початку цього дня двох революцій – Помаранчевої у 2004 році та Революції Гідності у 2013-му, в Україні відзначають День Гідності та Свободи. Саме 21 листопада 2013 року розпочалися перші протестні акції українців у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
  • 13 листопада 2014 року президент Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначають День Гідності та Свободи. Це офіційне свято, встановлене на честь двох революції, які відбулися в Україні у 2004 та 2013 роках.
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди