Зрив підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, побиття студентів та бажання жити в демократичній і вільній Україні спонукало вийти на Майдан, а не сидіти вдома. Микола Бердник – житель Великої Виски з Кіровоградщини поїхав на київський майдан з перших його днів. Після Революції Гідності його боротьба за незалежну та мирну Україну продовжилась. У 2015 році він пішов на фронт, нині волонтерить.
Микола Бердник був на Євромайдані з 22 листопада 2013 року. Поїхав туди після побиття мітингувальників, які вийшли після зриву підписання угоди про Євроінтеграцію тодішнім урядом. На той час чоловік працював вчителем, у школі взяв відпустку. На Євромайдан їздив чотири рази, був до кінця березня 2014-го року.
"Коли почали прибувати все більше людей і вже не було де розміщуватись, то ми з групою кіровоградських хлопців зайняли приміщення міністерства агрополітики. Я був начальником охорони на вході. Там виставляли людей, щоб сторонні не заходили".
Серед основних вимог майданців були відставка тодішнього президента Януковича і проведення дострокових виборів.
"Ми не вірили, що він може покаятись та змінити свою думку. Розуміли, що повністю під ногою Путіна. Ми наполегливо стояли, хоча нас намагались розігнати. Коли перебували у приміщенні Київської міськради, то там готувались до штурму. Забарикадували вхідні двері і щоб відбиватись від беркутівців, вирішили скористатись пожежними рукавами".
Від снайперських куль захищались дерев’яними щитами, пригадує чоловік. Зброєю майданців були каміння, коктейлі Молотова, дубинки, які робили з держаків для лопат.
"Пам’ятаю, коли ми були на Європейській площі, вгорі по Грушевського були зведені барикади і люди ходили та вигукували гасла. Беркут вирішив іти на штурм зі щитами та дубинками. Коли вони перелізли через барикади, серед людей почалась паніка. В цей час від будинку профспілок виходять хлопці з правого сектору строєм, в колоні по четверо, всі зі щитами та саморобними дубинками. Йдуть в ногу, через кожен крок дубинкою по щиту б’ють. І тут беркутівці взяли розвернулись та пішли".
На Майдан до Миколи Бердника приїжджали доньки. Дружина Тетяна говорить, хвилювалась за чоловіка і дітей, але підтримувала. Сама не поїхала, бо вдома була хвора мати: "Ми цілу ніч передивлялися всі новини, не відходили від екрана".
Після Майдану боротьба за незалежність України для родини Бердників не закінчилась. Син Віктор – військовий третього полку, з березня 2014 був на передовій. Під час одного з завдань отримав поранення у голову. Помер торік від хвороби. Микола Бердник на фронт пішов у 2015-му, після поранення сина. Прослужив понад рік. Нині на війні внук і зять.
У вільний від роботи час подружжя трудяться у волонтерському центрі, який створили. Збирають для військових допомогу.
