Як інтернет поступово з’являвся в Україні та змінив нас

Як інтернет поступово з’являвся в Україні та змінив нас

Як інтернет поступово з’являвся в Україні та змінив нас

Україна сидить в інтернеті уже більше 20 років. За обсягом і насиченістю це — маленьке життя, тому саме зараз, в день народження інтернету як світової мережі, ми вирішили згадати все та підбити деякі підсумки. Як інтернет з’явився в нашій країні, на яких сайтах ми проводили час до Facebook та YouTube? Врешті-решт, як цей багаторічний досвід змінив нас усіх? І головне, як вберегтися від поганого впливу інтернету на наше психічне здоров’я?

Як усе починалось

В Україні ще у 1980-х працювали над таким собі прототипом інтернету. В Київському інституті кібернетики мали амбіційний план: відкрити на території СРСР 50 комп’ютерних центрів та з’єднати їх один з одним за допомогою мережі. Однак через брак коштів цей план так і не було реалізовано.

Узагалі саме брак коштів через кризу 90-х, труднощі та інфляція підштовхнули тодішніх молодих інженерів шукати нові шляхи. У 1990 році в московському кооперативі на П’ятницькій вулиці вперше в СРСР зуміли з’єднати локальну мережу з Фінляндією. Приблизно тоді ж з території України вперше до світової мережі під’єднався Юрій Янковський, працівник Міжгалузевого наукового центру технології програмування "Технософт" у Києві, та його колеги. Дуже швидко стало зрозуміло, що майбутнє саме за цією технологією, на яку навіть КДБісти не дуже зважали. Тривалість передачі інформації за кордон, яка забирала в середньому чотири години, скоротилась до п’яти хвилин.

Як інтернет поступово з’являвся в Україні та змінив нас

Київський інститут кібернетики

Компанія "Технософт", що складалася з ентузіастів, дуже швидко перекваліфікувалася в офіційне підприємство і навесні 1991 року набула статусу інтернет-провайдера. Спочатку до інтернету під’єднали киян, потім підключився Харків, а вже до кінця року "Технософт" обслуговував абонентів з усіх великих міст України. 1 грудня 1992 року доменна зона ".ua" була офіційно делегована нашій країні — і саме з цієї дати можна рахувати історію українського сегменту світової мережі.

Швидкість була, за сучасними мірками, надзвичайно повільною: 2,5 кілобіт за секунду. З такою швидкістю, аби просто відкрити головну сторінку якого-небудь сучасного сайту, довелося б чекати 2-3 хвилини. Це приблизно у 20 000 разів менше, ніж швидкість інтернету в середньостатистичній українській домівці. Але для того часу сам формат передачі інформації та можливість приєднатися до іншого світу були революційними.

Читайте також: "Смартфони або смерть. Чому нам нудно і як повернути смак життя"

Як інтернет з’явився в українців вдома

Перші українські сайти були розроблені в 1996-1997 роках. В основному це були веб-представництва певних організацій і комерційних компаній (від першого сайту Верховної Ради України до сайтів "Радіо Люкс" та "Дзеркало тижня"). Мінімалістичний дизайн майже без картинок (не забувайте про черепашачу швидкість тогочасного інтернету), акцент на тексти. Великий бум сайтостворення та освоєння українського інтернет-сегменту почався після 1999-го, коли з’явився портал ukr.net та була відкрита реєстрація електронної пошти freemail.ukr.net. Також у 2000-му було створено Інтернет-асоціацію України, до якої увійшли, зокрема, місцеві інтернет-провайдери, яких на початку 2000-х вже було декілька сотень.

Як інтернет поступово з’являвся в Україні та змінив нас

Модем для dial-up з'єднання

Спочатку пересічні українці під’єднувались до мережі за допомогою технології "dial-up". Для цього був потрібен комп’ютер із вмонтованим у нього модемом, вільна телефонна лінія та спеціальна картка-ваучер, яку продавали у сертифікованих точках разом із картками поповнення мобільного рахунку та SIM-картами. Це виглядало так: купуєш картку, вдома стираєш захисне покриття, під яким — унікальний логін та пароль, вносиш усе це в програму, яка запускає комп’ютерний модем. Він займає телефонну лінію і видає фірмову пискляву симфонію, яка назавжди лишиться в пам’яті тогочасних користувачів. Швидкість — не набагато більша за ту, з якою все почалось у 90-х. 5-10 кілобіт за секунду — це 10-20 хвилин очікування скачування однієї пісні. І то, за умов, що не буде розривів зв’язку (а це ставалось дуже часто і значною мірою випробовувало нерви користувачів). Більше про ці часи можна прочитати в нашому дослідженні споживання піратського контенту в Україні.

У 2006-му році кількість інтернет-користувачів перевищила 4 мільйони. Інтернет-провайдери стали надавати доступ до мережі за допомогою "виділеної лінії", швидкість збільшилась, і мережа стала більше схожа на те веб-середовище, в якому ми живемо сьогодні. Але варто відзначити важливу особливість: до того, як соцмережі та месенджери проникли в наше буденне життя, користуватись інтернетом було набагато "цікавіше", а робили це обдуманіше.

Для кожної мети було своє середовище. Ті, кому хотілося ділитись думками, реєструвалися на платформі LiveJournal, де панувало відчуття захищеності й розкутості, а сварки в коментарях були радше винятками з правил. Хто жадав спілкування, просиджував у легендарних онлайн-чатах, де треба було вигадати собі нік та за умов повної анонімності намагатись віднайти спільну мову. Для більш ґрунтовного спілкування за інтересами — від комп’ютерів до музики — існували форуми, де потрібно було слідкувати за своїми висловлюваннями та репутацією, порушників спокою не любили й одразу "банили". Кожен сайт виконував певну функцію, тоді як зараз усі ми — нікому не потрібні мандрівники на декількох переповнених майданчиках Facebook, YouTube, Twitter та Instagram: намагаємося привернути до себе увагу та вирішити одразу всі свої справи, але чують нас дедалі гірше.

Читайте також: "Кожен другий – пірат. Як в Україні з’явилось піратство та коли воно зникне"

Що змінилось за ці часи

Зараз дуже багато говорять і пишуть про те, що "віртуальна мережа" й онлайн-спілкування кардинально змінили людство. Можливо, де в чому це правда, але інтернет не може вплинути на суть людини. В Україні інтернет завжди лише відображав суспільні процеси. Коли у всіх українців було мало грошей на музику та фільми, ми активно займались піратством — і навіть не думали, що це погано. У часи Революції гідності ми зуміли об’єднатись за допомогою інтернету — і це певним чином посприяло відродженню нації. Але не варто забувати, що інтернет — це просто інструмент, засіб. І ним також треба вміти користуватись, щоб не зашкодити собі.

Як інтернет поступово з’являвся в Україні та змінив нас

Як вберегтись від поганого впливу інтернету

Як часто у вас на рівному місці починає боліти голова, виникає раптове запаморочення, псується настрій? Якщо при цьому ви не захворіли, то, скоріше за все, дається взнаки інформаційне передозування — непомітна проблема, від якої серйозно потерпає людство.

Запаморочення, головний біль є не просто фізіологічними симптомами. Тут вони мають значний психологічний сенс, тому що є реакціями на нестабільність світу. Людину нудить у транспорті тоді, коли вона не контролює ситуацію, не може передбачити її розвиток. Інформаційне перевантаження виникає не лише через великий обсяг потоку одержуваної інформації, але, можливо, навіть більшою мірою через її непередбачуваність.

Непередбачуваність інформації може бути наслідком двох різних причин: а) неузгодженого, хаотичного характеру інформаційних повідомлень; б) відсутності у споживача необхідних пізнавальних структур, однією з функцій яких є прогнозування, визначення рамок, фреймів, кордонів валідності інформаційного повідомлення.

Якщо інформація надходить не у відповідь на запит, а сама знаходить свого одержувача, то найчастіше споживач виявляється не готовим до її сприйняття. Таким чином інформація не тільки виявляється не сприйнятою, а й вносить істотний хаос в уявлення людини про світ. Саме хаос та відсутність структури і викликають запаморочення, нудоту, головний біль, навіть початкову депресію.

Простими словами, починати й закінчувати день із перевірки соцмереж — погана ідея, яка з роками може — і тут без жартів — спричинити навіть хронічні захворювання. Постійне слідкування за інформаційним потоком із простої цікавості ("а що там у світі відбувається?") призводить до дезорієнтації та ілюзорного "розуміння ситуації". Ви "розумієте" хіба що тільки ту точку зору, яку вам доносять у ЗМІ. Постійне онлайн-спілкування призводить до відчуження: вам не хочеться бачитися з людьми, а коли це відбувається, ви постійно відволікаєтесь на свій телефон і не знаєте, що сказати.

Тому контролюйте свій час в інтернеті, винайдіть власні фільтри для інформації, слідкуйте за самопочуттям. Використовуйте мережу обдумано — і буде вам щастя!

Читайте також: "Як перестати тупіти: 8 альтернатив іграм на телефоні в метро"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСпортСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди