Кожен другий – пірат. Як в Україні з’явилось піратство та коли воно зникне

Кожен другий – пірат. Як в Україні з’явилось піратство та коли воно зникне

Кожен другий – пірат. Як в Україні з’явилось піратство та коли воно зникне

Якщо вірити статистиці, кожен другий українець регулярно споживає піратський контент. Перш ніж валити все на "жадібних і безкультурних людей, які звикли все отримувати безкоштовно", треба розібратись: а як в України взагалі виникло піратство? Чому наші співгромадяни не хочуть платити за фільми й музику — і чи може ця ситуація змінитись на краще?

Симфонія діал-апу

Пам’ятаєте свій перший вихід в інтернет? Напевно, це був майже релігійний досвід. У тих, кому зараз більше 25 років, все було приблизно так. Старенький комп’ютер на Віндовсі. Pentium перших моделей, списаний з чийогось офісу та отриманий вами по знайомству за невеликі кошти. Слабенький, рипить і має характерне пластикове амбре, коли занадто розігрівається.

Але ж це справжній комп’ютер! На ньому можна було набирати текст, розкладати пасьянс, грати в "Сапера" чи Quake, слухати музику, встановивши спеціальні "драйвери". Стоп, а де взяти музику для комп’ютера? Він, звісно, міг і CD-диски програвати, але всі знали, що майбутнє — за спеціальним форматом зберігання аудіоінформації, mp3 (до речі, в 2017 році цей формат офіційно "помер" — його ліцензування припинилося; уявляєте, які ми вже старі?). Щоб завантажити mp3-пісні на комп’ютер, треба було зайти в інтернет.

І це зараз доступ до інтернету — щось обов’язкове, швидке та завжди доступне. Ми лаємося зі службами підтримки інтернет-провайдерів через те, що — о, боже! — цілих 10 хвилин немає зв’язку. Або тоді, коли фільм завантажується за 5 хвилин замість однієї — взагалі жах.

А 15-20 років тому, просто щоб опинитися в мережі, треба було провести справжнісіньку джеймсбондівську операцію. Придбати спеціальну картку-ваучер, на якій був написаний wswrfrygrefe — унікальний код логіну та паролю доступу до інтернету та номер, на який мав "зателефонувати" модем всередині старенького комп’ютера, під’єднаний до звичайної телефонної лінії.

Ну або не купляти ніяких карток і просто "додзвонюватись" до інтернету, а потім сивіти від телефонних рахунків. Кожен "вихід в інтернет-світ" супроводжувався незабутньою писклявою симфонією, яку виконував модем під часу набору номеру. І от після всіх надзвичайних зусиль ми в інтернеті! Він був зовсім не схожий на той, яким ми користуємось зараз. Жодних тобі соцмереж, YouTube, красивих сайтів зі зрозумілою навігацією. Інтернет того часу нагадував секонд-хенд: на поверхні усе виглядало не дуже апетитно, але якщо тривалий час копати, можна було знайти справжнє золото.

До речі, про швидкість. У часи діал-апу (dial up, так називалася технологія доступу в інтернет) навіть на завантаження однієї сторінки треба було чекати. Просто спробуйте це уявити: ви вирішили пошукати щось в Google, відкрили сторінку з результатів пошуку — і чекаєте хвилину-дві. Дивитесь, як сайт завантажується поступово, елемент за елементом, немов Венера народжується з піни. Чекати на завантаження однієї пісні доводилось, у кращому разі, хвилин 20 — за умов, що немає розривів зв’язку (а бувало й таке, доволі часто).

Читайте також: "12 шедеврів українського кіно, які має подивитись кожен"

Золоті часи піратства

Може, саме тому багато користувачів інтернету зі стажем згадують ті часи як "золоту епоху". Перш ніж спожити якийсь контент, спочатку його треба було добути. Це вимагало зусиль, часу, грошей. Однак спрага до музики, фільмів, книг і серіалів була настільки великою, а можливості настільки обмеженими, що у людей не залишалося іншого шляху, ніж вдаватись до кооперації, співпраці, об’єднання зусиль — найкращого, що є у людства. Хтось працював системним адміністратором у великому комп’ютерному клубі та мав доступ до "виділеної лінії" (і міг швидше завантажувати). У когось був приятель, який міг записувати щось на CD/DVD-диски. Були локальні мережі, де люди дбайливо організовували та розфасовували по папках контент: тут у нас лежать фільми "на смак адмінів", а тут музика — і можна поповнювати свої запаси в часи, коли в тебе немає інтернету. Були і спеціальні (книжкові) ринки та розкладки з дисками, які заохочували своїх клієнтів до регулярного споживання. Один раз купуєш піратську "нарізану" болванку з усіма альбомами Океану Ельзи в mp3 за 20 гривень, далі можеш скопіювати її на комп’ютер та обміняти на щось інше вже за 10 гривень.

Тоді ніхто не думав, що займається піратством як чимось злочинним, поганим, варварським. Ти просто спілкуєшся на форумі з цікавими людьми, хтось радить серіал "Твін Пікс" і ти запитуєш: а є в когось? І ви зустрічаєтесь десь у місті, тобі передають декілька дисків — просто так, ну, можливо, за шоколадку чи пиво. Та навіть за бажання: де і як легально подивитись той же "Твін Пікс", коли на офіційних DVD його можна дістати тільки за кордоном за шалені гроші, а відеокасети відійшли у минуле? Тут хочеш-не-хочеш — доводилось якось викручуватись та шукати спільників по культурному обміну.

Мабуть, кульмінацією цього культурного обміну став файлообмінний сервіс Infostore.org. З’явився він в 2004 році як приватна ініціатива мережевого ентузіаста Олексія Мася, який мав на меті створити зручний сайт, де б користувачі могли викладати свої фотознімки. Але Infostore виявився настільки швидким та зручним, що дуже скоро перетворився на найбільший медіафайловий ресурс в Україні. І, знову ж таки, не можна не зауважити самоорганізацію користувачів. Багато хто дуже ретельно ставився до контенту, який викладав на Infostore. Колекція фільмів Квентіна Тарантіно? Легко! Музика на будь-який смак зі зручним пошуком за жанрами — тримай. Але світова спільнота взялася за голову, коли закордонні юристи з жахом побачили, скільки нелегального контенту там лежить та завантажується в космічній кількості — і почали завалювати Infostore та відповідні міністерства скаргами й судовими виписками. У 2008 році файлообмінник закрило МВС за "розповсюдження порнографії". Золота епоха скінчилась.

Між піратством і легалкою

Що відбувалося в наступні 10 років після закриття Infostore та "інтернет-покращення" серед користувачів? Домашній інтернет давав змогу викачувати будь-що будь-коли у будь-якому обсязі, бо прийшли торент-трекери. Такі ж вільні від копірайту спільноти, тільки більш масштабні й організовані. З ними боротись набагато важче, адже система обміну файлами побудована саме на зв’язку між користувачами. Що більше людей завантажило піратський файл з піснею чи фільмом, то кращий до нього доступ і швидше передача даних. І закриття торент-трекерів не допоможе обмежити ці процеси, адже такі сайти не тримають серверів, де "лежать" нелегальні файли. Нелегальні файли передаються виключно через комп’ютери користувачів.

Саме тому навіть ті, хто сумував за "золотою епохою" піратства, просто перейшли на його нову модель. Більш зручну та швидку. І тут цікаве наступне питання: а якою була просвітницька діяльність в Україні з приводу піратства, порушення авторських прав, легального споживання контенту тощо? Чи була вона взагалі? Якщо відповідати просто: ні, нічого такого не було.

Повертаючись до Infostore.org. Давайте подивимось на цю ситуацію не тільки з правової точки зору, а й з боку суспільних комунікацій. Значить, було таке собі звалище різного контенту, яким користувалась без перебільшень УСЯ КРАЇНА — так чи інакше. І раптово у ВСІЄЇ КРАЇНИ це звалище відбирають та знищують, нічого не пояснивши. "Вони злочинці, там була порнографія, ми їх закрили" — все.

За ці роки комунікація з людьми, які потенційно споживають піратський контент, не покращилась. Її майже немає. Є хіба що тінь цієї комунікації. Перед початком перегляду фільмів в кінотеатрах глядачам показують короткий агітаційний ролик "додивишся у поліції" — він про те, що знімати в кінотеатрах на телефон не можна, бо потрапиш за це у тюрму. Це викликає хіба що посмішку чи роздратування глядачів, бо 1) вони ВЖЕ ЗАПЛАТИЛИ ГРОШІ за контент; 2) часи, коли новинки кінопрокату знімали на погану камеру й запихували на DVD "20 новинок на 1 диску", залишились десь у тому ж 2008-му, так зараз НІХТО НЕ РОБИТЬ. Більше ніде ви не знайдете ні пояснювальних лекцій, ні відео, ні — тим більше — цілеспрямованих комунікаційних кампаній, які б в оригінальний та креативний спосіб передавали одну ідею: споживай контент легально, підтримуй діячів культури, для цього є багато можливостей.

То як вбити піратство?

Можливостей справді багато. Megogo дозволяє легально дивитись фільми та серіали. Із музикою одразу щонайменше три варіанти: передплачуй Apple Music (приблизно 150 грн/місяць), YouTube Music (79 грн/місяць) чи Deezer (130 грн/місяць) та отримуй доступ до мільйонів пісень з каталогу. Пісні, до речі, можна завантажувати та слухати офлайн — як у старі добрі часи.

Врешті-решт, в Україні доступний Netflix — найпопулярніший у світі онлайн-кінотеатр з величезною бібліотекою фільмів і серіалів. Але хто привчить українців платити ці — відносно невеликі — кошти за контент, коли майже все свідоме незалежне життя ми звикли користуватись цим безкоштовно — і ніхто нас не зацікавив "вкладатись копієчкою"?

Кожен другий – пірат. Як в Україні з’явилось піратство та коли воно зникне

Скориставшись послугами сервісу SimilarWeb (він відкритий і безкоштовний), ми можемо побачити наступне. Сумарна аудитория двох найбільших сайтів, де можна безкоштовно завантажити mp3-файл з майже будь-якою піснею світу, становить близько 21 мільйона користувачів з України. І це тільки за січень 2020-го. Можна припустити, що це одна й та сама аудиторія, яка ходила на два різних сайти. Все одно цифра невтішна, адже показники аудиторії кожного сайту приблизно однакові — це десь трохи більше 10 мільйонів користувачів. Ну і який-небудь фахівець з інтернет-трафіку може професійно засумніватись у точності показників лічильника SimilarWeb. Також приймається, але насправді погрішність невелика. Факт лишається фактом: мільйони українців щомісяця відвідують такі сайти та порушують авторські права, ніби зараз початок 2000-х.

Читайте також: "Адам Сендлер, Хроніки Ріддіка і Два Папи. 10 найпопулярніших серед українців фільмів на Netflix"

Зворотна статистика — кількість людей, що слухають музику легально — не те щоб зовсім невтішна. Її набагато важче підрахувати, адже, наприклад, магазин мобільних додатків Apple Store не надає у відкритий доступ дані про те, скільки в якому регіоні було завантажень. Але завантаження YouTube Music можна порахувати за допомогою того ж SimilarWeb. Щодня сервісом користується близько 150 тисяч користувачів, а з моменту запуску YouTube Music в Україні (з листопаду 2018 року) додаток завантажили приблизно 6 мільйонів разів. Якщо до цих шести мільйонів додати користувачів Apple Music та Deezer — а ще аудиторію безкоштовного Soundcloud, то насправді ми отримаємо ті ж самі 10 мільйонів користувачів, які належать до "легальних споживачів музики".

10 мільйонів "піратів" проти 10 мільйонів "легальних". Дуже грубе й умовне порівняння, але необхідне для розуміння однієї простої речі: з будь-якою аудиторією вкрай необхідно постійно взаємодіяти. Проста "заборона сайтів, які поширюють піратський контент на території України" та жорсткі штрафи, звісно, могли би змусити людей відмовитись від цього. Але немає жодних гарантій, що за штучного обмеження вони просто не знайдуть інший спосіб обмінюватись піратським контентом безкоштовно та безкарно. Скажімо, пересилатимуть його за допомогою ботів у месенджерах. А от якщо плідно попрацювати з аудиторією, вислухати її, дати зручні шляхи користування — є більші шанси, що вона відгукнеться.

"Піратству" треба змінити імідж. Із благородного не на злочинний, а просто неактуальний. Показати, що всі виграють, скажімо, від того, що український музикант співає українською та має змогу заробляти у своїй країні за допомогою прослуховувань його пісень на Apple Music / YouTube Music. А не шукати щастя на чужині, бо тут його ніхто не слухає, чи писати пісні для умовного Філіпа Кіркорова, щоб на зароблені гроші будувати щось тут.

Часи дефіциту пройшли. Треба єднатись і допомагати одне одному не через дірку в заборі, а відчиняти забори, двері, вікна, хвіртки — і діяти офіційно та відкрито.

Читайте також: "Як перестати тупіти: 8 альтернатив іграм на телефоні в метро"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСпортСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди