"Уявіть дитину: вона у ліжку і над нею нависає щось страшне в амуніції" – кримський правозахисник

"Уявіть дитину: вона у ліжку і над нею нависає щось страшне в амуніції" – кримський правозахисник

Ексклюзивно
"Уявіть дитину: вона у ліжку і над нею нависає щось страшне в амуніції" – кримський правозахисник Кримський правозахисник Абдурешит Джеппаров, фото: Суспільне

Кримський правозахисник Абдурешит Джеппаров відвідує материкову Україну кілька разів на рік. Він – одне з небагатьох джерел інформації про життя на окупованому півострові, де фактично не лишилося ЗМІ. Джеппаров – ветеран кримськотатарського національного руху, один з ініціаторів створення “Кримської солідарності” та учасник Кримської контактної групи з прав людини. У вересні 2014-го його син Іслям та племінник Джевдет були викрадені російськими спецслужбами – їхнє місцезнаходження досі невідоме. Минулого року Абдурешита Джеппарова було номіновано на Нобелівську премію миру. Ми спілкуємося у Києві в жовтні, після Кримської платформи, виборів окупаційної влади до Дерджуми та на порозі нової хвилі коронавірусу. Як живуть кримські татари після чергової хвилі арештів, що відбувається з водою та як виглядає соціальне життя в російській окупації – в інтерв'ю Абдурешита Джеппарова Суспільному.

Як зараз змінилася дорога через адміністративний кордон з Кримом? Чи є перестороги, що з новим карантином можуть з'явитися складнощі для перетину кордону?

Після тривалого карантину стало простіше. Ми не очікували, що так буде. На російському боці проходимо майже без питань. Я у цьому році приїздив тричі – це липень, серпень і зараз. Звідки їдемо і куди питають, другого разу запитали про мету поїздки. Останнього разу взагалі ні про що не питали. Проїхав дуже легко той бік, а приїхавши сюди до Херсону, потрібно здати тест на ковід. Це нормальна процедура, вона безкоштовна і нетривала. Потім у додатку включаєш “Я вдома”. Складно, коли вихідні. Тоді не можна робити тест на кордоні і потрібно їхати до Херсона, або кудись поряд, незручності такі є.

Чи очікується новий карантин у Криму? Що взагалі думають люди у зв’язку з новим карантином?

Улітку, і минулого, і цього року захворіли небагато. Якось ми спочатку ставилися зі скепсисом, але потім з’ясувалось, що є насправді небезпека і не всі виживають. Це у нас буває після курортного сезону, коли з Росії їздить усе що хочеш, не тільки коронавірус. Коли виїздять [туристи], тоді у нас починаються різні складнощі. Часто хворіють люди зі степових районів. Це через те, що всі вони зайняті курортним сервісом, їздять на роботу таксисти і обслуговуючий персонал.

Як проходить зараз вакцинація? Щось змінилося за останні кілька місяців? Особливо якщо говоримо про "бюджетників".

За нашими спостереженнями вакцинують спочатку військових. Вони солдати, їм важко відмовитися від наказу. Були заяви, звернення, ми намагалися якось реагувати, але складно, тому що військовослужбовці не завжди хочуть себе називати, щоб собі не нашкодити. Працюємо через батьків. Одиниці відмовляються, і то – спочатку відмовляються, а потім просто купують собі сертифікати про вакцинацію. Далі йшли держслужбовці, це державна адміністрація, податкова, інші фіскальні та нефіскальні служби. Потім бюджетна сфера – освіта, школи, медицина. Тоді підприємці, ті кому точно не можна відмовитись – будуть проблеми на підприємствах. Керівники наполегливо усім працівникам рекомендують, щоб вони теж пройшли вакцинацію. Це теж поставили на комерцію.

Читайте також: Локдаун та обов’язкова вакцинація: головний санлікар Кузін розповів про COVID-ситуацію в Україні

Значить, можна купити фейковий сертифікат?

Так. І це не одиничні випадки, це вже працює схема.

А з простим, так би мовити, цивільним населенням як це відбувається? Можна прийти до звичайної поліклініки і через лікаря зробити?

Є люди лояльні до Росії, які люблять Росію, є ті, що не зовсім люблять Росію. Ті, хто любить Росію можуть у черзі простояти цілий день, щоб вакцинуватися. Їм принципово потрібен “Спутнік”, тому що "нам тільки наше". Інші намагаються якось уникнути. Навіть заплатити та уникнути. Хто вільний, може сказати: "Я не хочу це робити, я сумніваюсь у якості цього препарату".

Немає незалежних ЗМІ, телебачення, радіо, немає друкованих та інших вільних видань, тому можна робити, що завгодно на цій території і світ про це не знає.

А для тих хто хотів би вакцинуватися в Україні, будь якою з тих вакцин, що доступні в Україні, наскільки це важко, дорого поїхати, організувати цей процес?

Якщо це комусь дуже потрібно – він робить. Пересічним громадянам, можливо, не всім потрібно, але якщо люди виїздять чи планують виїздити і їм дійсно це треба, вони планують де ближче, обирають, що їм подобається і роблять.

Коли ми починаємо розмову "для розминки" з коронавірусу чи чогось такого, я думаю, що актуальніше питання про те, наскільки у Криму розвинуті ЗМІ. Чи є там засоби масової інформації, які могли б давати світу інформацію, яка є в Криму. Ми розуміємо, що немає незалежних ЗМІ, телебачення, радіо, немає друкованих та інших вільних видань, тому можна робити, що завгодно на цій території і світ про це не знає.

Останні журналісти були видворені, попереджені, щоб більше не заїжджали. У Криму і раніше було не дуже, але зараз немає журналістів. Виручають стрімери, блогери, а кваліфікованих журналістів немає. Є категорії людей, яких називають "громадянські журналісти", але ми розуміємо що такі журналісти можуть перелічити кількість людей біля суду, а з аналізом, якісним журналістським підходом не залишилося нікого. Ми розуміємо, де сіра зона. Згодом вона вже не сіра, а темна, чорна – де можна робити що завгодно. І російська пропаганда ллє бруд зранку до вечора, на різних телеканалах. Люди просочені цим, зомбуються. Інколи сам вмикаєш телеканал російський і за півтори години хочеться вірити в те, що там показують. Хоча вмієш фільтрувати. Уявіть, як воно звичайним людям.

"Уявіть дитину: вона у ліжку і над нею нависає щось страшне в амуніції" – Джеппаров про КримФото: Суспільне

Кримський правозахисник Абдурешит Джеппаров

Буквально нещодавно пройшли вибори у Держдуму, на території окупованого Криму вони проходили вже вдруге після 2016 року. Окупаційна влада заявляє, що явка була близько 60 відсотків. Чим ці вибори відрізняються від виборів 2016 року? Наскільки активно люди, які живуть у Криму брали в них участь?

Зараз складно порівнювати з тими роками. Голосування проходить онлайн. Одна справа, що ми бачимо як люди йдуть до урн, до виборчих дільниць. Можемо відстежити, хто іде, малими чи великими групами, знайомі, незнайомі обличчя, якось можемо фіксувати. Тепер це було складно і майже неможливо. Але ми знаємо, що є дві громади – одна любить Росію, інша – ні. Перша – все таки, мабуть, йшла. Але я б не сказав, що голосували активно.

Фактор тиску на людей, на бюджетників? Чи можна сказати, що особливо немає вибору – голосувати чи ні?

Різні керівники по-різному ставлять завдання. Наприклад, моя сестра працює у музичній школі. Директор сказав, що потрібно проголосувати. Потім, глянувши на неї: "Я знаю, Ви не підете, не буду наполягати”. Тому все залежить від характеру керівника, наскільки він наполегливий. Але в основній масі наполягають, рекомендують, щоб проголосували. Люди залежні, працюють у бізнесменів – піде, роботи може не знайти. І бюджетна сфера, і бізнес залежні від своїх керівників.

Які очікування були у людей від цих виборів? Я розумію, Ви не соціолог, але все таки між собою люди говорять, як взагалі сприймаються ці вибори?

Нехай я не соціолог, я розумію, що я не експерт у цій частині, але – ніяк. Просто потрібно піти голосувати, тому що на роботі будуть проблеми – ось і все. А щоб очікували чогось, тепер навіть пересічні громадяни Росії – від них нічого не очікують. Вони розуміють, що приємно належати до імперії, "держави". А от якихось матеріальних речей я не помічав, щоб очікували. Якось вони "безкорисливо" люблять Росію.

Нещодавно пройшла ще одна хвиля обшуків, затримань, був заарештований Наріман Джелял (перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу – ред.) та інші кримські татари. Виходили люди на протести і там також були затримання. Як цю історію сприйняли серед кримських татар? Як зараз справи у Нарімана і людей, які потрапили у цю історію?

Потрібно сказати, що затримання з подальшим арештом відбуваються у нас з 2016 року. Беруть, зазвичай, навесні, потім у них сезон – осінь. Інколи порушують ці сезони – можуть і влітку взяти кілька чоловік. Нехай не звикли, але ми в очікуванні, що все одно навесні щось почнеться, когось візьмуть. Інша справа, на кого лотерея припаде. Щодо Нарімана це очікувалося, і очікувалося до Кримської платформи – він там у роликах говорить. Ми жартували, що щось не так іде, якщо він висловлює свої думки і все добре. Його затримали, потім заарештували з ним ще двох – це Асан Ахтемов і його двоюрідний брат Азіз Ахтемов. Звісно, велике непорозуміння і абсурд, що там стаття "диверсія". Зрозуміло, що хочуть з ними зробити, облити брудом. Як народ переніс? Важко. Я про себе скажу. Звісно було недобре. Можливо, відійдемо, але шок був великим.

Читайте також: Наріман Джелял передав лист з неволі в окупованому Криму

Що означає цей арешт для кримськотатарської громади у Криму? Як цей арешт вплине на життя?

Це знаковий арешт. Ми знаємо, що в Криму у всіх населених пунктах були Меджліси – селищні, міські, районні. Можна нарахувати 400 ініціативних громад і у кожній з них були свої меджліси. У середньому, навіть якщо по 10-15 – це понад 5000 чоловік у цьому корпусі. Зрозуміло, що дехто просто затих, хтось пішов на бік Росії (таких небагато). І виходить, що весь цей багатотисячний корпус – група ризику. Це не означає, що взяли Нарімана і на цьому зупиняться. Може вони прийдуть на районний рівень, може, ще десь нижче підуть, тому у групі ризику багато людей. Вони можуть жити з очікуванням, що вони – наступні. Які статті їм придумають? Ми знаємо, що Росія – віртуоз і вона може вигадувати, що завгодно. Пам'ятаєте –"була б людина, а стаття знайдеться". До Нарімана люди ставилися добре, він молодий і на цій посаді не встиг сильно "зіпсуватися".

Як "профілактика" – заарештувати якусь кількість людей, щоб тримати у постійній напрузі та страху.

Звісно, розчарування було великим. Важко перенесли.

"Уявіть дитину: вона у ліжку і над нею нависає щось страшне в амуніції" – Джеппаров про КримФото: Суспільне

Тисячі кримських татар залишаються в "групі ризику" тих, кого можуть затримати. Люди живуть із очікуванням, що вони – наступні.

Ви говорите, що у силовиків є свій, так би мовити, репресивний "календар". Про що він свідчить?

Якщо трохи іронізувати, Росія любить дати, план, любить щось робити до певного дня, до певного числа. У них, певно, як профілактика – заарештувати якусь кількість людей, щоб тримати у постійній напрузі та страху. Тільки ми "розслабляємося" – знову щось таке. Може бути багато причин, щоб вона так чинила. Крім іншого, Росія непередбачувана – те, що для нас здається логічним, для них – усе інакше. Тому важко передбачити, вгадати, побудувати версії.

Наріман знав, що його будуть брати. Ми з ним говорили 2 вересня, до арешту, і раніше зідзвонювалися, у нас були плани на наступні дні. Я роботу свою з ними координую. Якось говорив йому: “Якщо твої діти сплять у різних кімнатах, тримай їх в одній, щоб вони були разом уночі – щоб раптом що, не злякалися і не було стресу”. Він сказав, що напевно до нього з таким галасом не прийдуть, що його візьмуть тихо. Так і вийшло.

Ви сказали про дітей Нарімана, ми знаємо що ідеться не про десятки вже, а певно сотні дітей, у яких батьки, дідусі, браття, дядьки опинилися за ґратами російських в'язниць. Яка зараз ситуація з підтримкою цих сімей? Які їхні потреби, чим Україна їм може допомогти?

Дітей 197 і Україна щорічно виділяє сім'ям бранців по 100 тисяч гривень. Це оплата адвокатів, тим, хто сидить, необхідно готувати передачі. Передавати можна щомісяця, є певні обмеження. Інколи вдається передавати іншим шляхом, але теж це вартує грошей. Потім, коли вони вже сидять по колоніях, потрібно виїздити туди – це дорога, там потрібно пожити, тому є витрати. Зрозуміло, цих коштів мало, тим більше, діти. Доводиться економити на дітях, на них це впливає.

З багатьма дітьми потрібно працювати психологам.

Під час арештів і те, що батьків тримають в СІЗО – діти страждають більше за всіх. Уявіть дитину: їй три рочки, вона у ліжку і над нею нависає щось страшне в амуніції. Дитина, звісно, лякається, з багатьма дітьми потрібно працювати психологам. Ми знаємо, що з сімей бранців вже зараз багато дітей з відхиленнями. З самого початку ми не знали, що з цим робити, їх було не настільки багато. Потім Ліля Буджурова і Ельзара Іслямова організували фонд "Бізім Балалар" – "Наші діти". Зверталися по всьому світу, люди залюбки надавали кошти і вони щомісяця роздавали по певній сумі. Сума більш-менш трималася на одному рівні. Це якось вдавалося зробити. Потім самі вони, батьки цих дітей організувала фонд "Кримське дитинство", але цього, звісно, мало.

"Уявіть дитину: вона у ліжку і над нею нависає щось страшне в амуніції" – Джеппаров про КримФото: Суспільне

До 30-ї річниці незалежності України була спроба винести тему Криму на вищий політичний рівень, Кримська платформа. Як це виглядало з Криму? Наскільки ці дискусії виглядали реалістичними звідти?

Ми знаємо, що минуло 7,5 років після окупації, немало часу і Україна як держава в'яло реагувала на ситуацію у Криму, жодних ознак гострої реакції держави не було. Весь тягар брали на себе громадські організації, захисники, а так щоб сказати сама держава – поки що ні. У 2014 році у Верховній раді була прийнята Постанова, щоб ухвалили статус корінного народу. Кабміну було доручення, але цього не було зроблено. Кримські люди все це відслідковували, очікували чогось від держави. Цього "чогось" просто не було роками. Прийшло розчарування, люди просто вже нічого не чекали. І коли ішлося про Платформу, вони зі скепсисом до цього ставилися: що нам від цього? Вони там, а ми тут.

Коли ухвалили Закон про корінні народи, ми зрозуміли, що можна, виявляється, приймати закони, коли хочуть. Тим більше там у президента є така більшість. Коли, скажімо, для Закону про корінні народи необхідно було 226 голосів, а там майже на 100 було більше, ми зрозуміли, що закони ухвалювати можна. І якщо ухвалили закон про корінні народи, мають бути наступні – про статус кримськотатарського народу, Меджлісу. Тоді буде нормальна логіка, тоді ми будемо розуміти, що щось змінюється в Україні. Але якщо це було зроблено для Кримської платформи, якщо буде довга пауза знову, ми будемо розуміти, що це була така собі піаркомпанія.

"Нова сторінка на шляху до деокупації Криму": як проходила Кримська платформа

І все таки, коли Кримська платформа відбулася, ми відслідковували, рахували цифри, скільки держав приєдналося, які там ще перспективи. Звісно ми цьому раді. Потрібно розуміти, що Платформа створена нещодавно і ми не повинні очікувати одразу якихось реакцій. Там все таки немало учасників – 43 держави, 33 міжнародних організації і не буває, щоб така махіна була настільки маневреною. У кожного свої причини, якийсь час має пройти. Це початок, а далі буде розвиток, створюється фонд, сам офіс не до кінця укомплектований, підбирають кадри. Нам також сподобався виступ президента на Генасамблеї ООН – ми спостерігали, слухали, переглядали відео.

29 вересня уряд ухвалив План заходів щодо стратегії деокупації Криму. Чи знають в Криму, що створюється механізм, яким Україна буде стежити за порушеннями і майнових, і прав людини, юридичних осіб, що кудись можна скаржитися, звертатися? Чи є розуміння цих механізмів у людей в Криму?

В основної маси людей не зовсім це може бути. Експертна частина, люди, які безпосередньо цим займаються, звичайно, знають. Повертаючись до законопроєкту про корінні народи. Коли ми дізналися, що Зеленський подав свій проєкт, дзвонимо один одному і з'ясовуємо – не всі про це знають, не всі вникають. Нам здалося це неправильним. Тому що ідеться про нас і ніби як проходить повз нас. Ми зібрали потім публічне слухання і звернули на це увагу. Тому це залежить від того, наскільки ми самі звернемо увагу активу, громадськості та втягнемо їх в дискусію.

Якщо говорити про інструменти оскарження, є багато порушень на окупованій території – той самий призов в армію. Як бути хлопцям у Криму? Чи є у них вибір? Чи легко звернутися до України щодо порушення їхніх прав?

По-перше, у Криму багато чого змінилося. Там тепер настрої такі ж, як були у 2014-му році. Знаємо, що коли молодь після школи їхала навчатися в Україну – це був Львів, Одеса, Київ. Тепер багато молоді орієнтовані на навчання в Росії – Воронеж, Казань, Пітер, Москва.

Чому?

Тому що думають, і всі ми думаємо, що це не скоро закінчится. А потрібно жити, хтось хоче на роботу влаштуватися, а не завжди український диплом може бути адаптований в Росії. Є такі спеціальності, які можна точно отримати у нас, незалежно від того, що людина закінчувала – це айтішники, програмісти. Але є речі, які не адаптуєш. Ну, і щоб менше питань виникало, що ти закінчив і тд. Хлопці, які йдуть в армію – молоді, не мають навичок боротьби, як чинити опір, як вчинити правильно. І потім, коли зважують ціну питання, їм здається кращим піти відслужити рік і на цьому все закінчиться.

Якщо не пройде службу в армії і мешкає там, то мало куди влаштується на роботу. Не можуть піти навіть охоронцем працювати.

А взагалі є де взяти цю інформацію, що це – порушення його прав?

Люди виходять з раціонального, все зважується: що маєш, що втрачаєш. Це судовий процес, це довго і не факт, що потім не заберуть. І люди йдуть в армію. Вони знають, що це буде рік, намагаються робити все, щоб залишитися в Криму, а потім кожен місяць-два приїжджають додому, це минає легко. Є ще таке: якщо не пройде службу в армії і мешкає там, то мало куди влаштується на роботу. Не можуть піти навіть охоронцем працювати. Колега працює в одному туристичному підприємстві, але там теж кажуть "дай що небудь" – що ти служив, чи пояснення, чому не служив. З цим важко, і не тому що люди стали не зовсім грамотні, а важко буде жити далі.

Яка зараз ситуацію з водою? Як це питання вирішується окупаційною владою?

У різні роки по-різному, в залежності від кліматичних умов. Ми знаємо, що 4 роки була посуха, окрім цього року, і з водою було погано – це крім того, що канал перекритий. Цього року були великі дощі, топило Ялту, Керч, Феодосію, Саки – все затопило. В річках вода збільшилася, у водоймах, озерах та водосховищах також. Але проблеми все таке є.

Вони [окупаційна влада] пробивають артезіанські свердловини – це також погано, оскільки це позначається на екології. Пробили скважину десь тут, а в кілометрах 100 може зникнути озеро, яке було завжди.

Природа змінюється. Якщо пішло озеро, зрозуміло, всі околиці, екосистема гине. Тобто, це не просто вода, тут багато наслідків. Степова частина України, яка підживлювала канал, також страждає – сільськогосподарські підприємства, які були залежні від цього каналу, їх не стало. Тепер потрібно не знаю скільки часу, щоб переорієнтувалася сільськогосподарська культура. Це ж ціла наука, це нешвидко. А жити треба сьогодні і це також відобразилося на демографії тих районів. Люди повинні годувати сім’ї і їдуть звідти. Тому йде не природна урбанізація, а під впливом того, що пішла вода.

І ще, Крим – скрізь різний. Там де я живу – вода постійно. Ми ні години не буваємо без води. Це найбільш водний регіон Криму. А, скажімо, східна частина Криму, від Феодосії, там завжди було погано з водою, навіть при наявності води у каналі – там воду подавали не по днях, а по годинах. Це було важко, ми навіть як виїжджали туди, проїжджали повз друзів, брали свою воду, щоб їм там залишити і їхали далі. Тепер їм якраз добре. Уся вода яка є, зливається до каналу, там вона у Нижньогірському районі від середини перекрита приблизно, її переправляють на схід. Тепер там, як не дивно, води стало більше, ніж за України.

Щось там говорили про опріснювачі, але поки нічого такого немає. Ми взагалі не бачимо перспективи з опріснювачами, оскільки окрім користі є велика шкода. Це мають бути багатомільярдні вкладення, але сумніваємося, що будуть дотримані технології – можуть більше зашкодити.

Як ви вважаєте, що Україна може робити ще? Ми бачимо, що зв’язок з Україною слабшає, в силу того, що робить Росія в окупованому Криму, через карантин та інші речі. Друге питання – що ми можемо робити, щоб злочини, які скоюють у Криму були розкриті, зокрема ті, які стосуються і вашої сім’ї, викрадення вашого сина. Щоб ми принаймні дізналися правду?

Я думаю, що про Україну можна говорити довго, що їй можна зробити, спочатку для себе, привести себе в порядок. От їду я на потязі з Херсона, від Новоолексіївки до Києва. Бачимо села, у всіх людей стоять культиватори, трактори, техніка, вони, бідолаги, працюють постійно, щорічно, завжди. Будинки, подвір’я – все це не змінюється. І тому нам здається, що Україні треба працювати над собою, щоб ми з гордістю казали, що ми українці, а не так, щоб кожен шукав варіанти поїхати звідси подалі. Це дуже важливо, оскільки люди більше матеріалізовані. Ми кажемо “у Криму погано, посадили когось, немає води” і тд, але при цьому люди там живуть спокійно у соціальному плані з приходом Росії.

Тобто, Росія багато вклала, щоб Крим виглядав краще?

Хлопчаки від 18 років мають всі можливості купити за рік авто, не найкращу, але купити зможе. Через кілька років він її змінює. Порівнюючи містечка, невеликі, там і автопарк цікавіший. Я розумію, що це все і пропаганда, але там будують і школи, і дороги, це все є – все більше грошей виділяють, це факт. Ми знаємо, що можемо тут [в Україні] говорити вільно, це дорогого вартує, щоб було затишно, як тут. Ми розуміємо, що приїхали сюди і зовсім інакше все відбувається, ніж там – відчуваєш свободу. Ми спираємося на громадськість, громадські організації, юристів і зрозуміло, це дуже добре, що в Україні все це є – це вже немало. Тут вирішується багато питань, які там неможливо вирішити і, на жаль, це все лежить на плечах громадськості. У той же час, ми вдячні Україні, підтримка велика відчувається.

Якщо говорити про справедливість у розслідуваннях, що можна ще зробити? Щоб люди не зникали, їх не заарештовували просто так, щоб розслідувати те, що сталося за ці сім років?

Вони [окупаційна влада] розслідувати не будуть точно – це їх “робота”. Що стосується України, то це важко. Гадаю, що відволікатися зараз немає сенсу і треба думати над тим, як привести Росію до того стану, щоб вона по максимуму розклалася, як зробити, щоб Росія зрозуміла, що потрібно бути згодливою – це і санкції, і весь набір. А так, щоб очікувати якоїсь справедливості.

Ми знаємо, що таке Росія. Навіть, якщо там “вирівнюється”, то це ненадовго – 5-10 років, не більше. Потім вона знову перетворюється на монстра. Тому треба думати всім що робити. Так вирішиться багато питань: не буде викрадень, погроз сусідам – Молдові, Польщі, Грузії. Загроза світовій безпеці вирішується.

А приватним шляхом – хтось шукає свого сина, хтось допомагає вийти з ув’язнення, чи потрапити до ув'язнених – це потрібно робити. Але те, про що я кажу – це комплекс.

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі аккаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди