29-30 вересня 1941 року у Києві відбулись масові розстріли у Бабиному Яру — було вбито 33 771 людину. Всього, за словами істориків, за два роки окупації нацистами Києва там загинуло понад 100 тисяч людей. Половину із них складали євреї. Суспільне поспілкувалось з очевидцями та родичами полонених, які вижили у Бабиному Яру та Сирецькому концтаборі.
“Я впала на трупи вдало — не розстріляна”
28 вересня 1941 року у Києві з'явилось понад 2 тисячі листівок, у яких всім євреям наказували наступного дня зібратись на Лук'янівській площі. Формальним приводом для цього стали вибухи та пожежі на Хрещатику, яку влаштували НКВС та відступаюча Радянська армія. Пожежу після вибухів німці не могли приборкати майже тиждень. 29 вересня євреїв Києва почали відводити вулицею Мельникова (нині Іллєнка) та Дорогожицькою до Бабиного Яру. Серед людей, яких ввели на розстріл була і Діна Пронічева — акторка лялькового театру. Вона стала однією з небагатьох дорослих, хто вижив при розстрілах у Бабиному Яру.
“Нас вишикували на дуже маленькому піщаному виступі. Я закрила очі, стисла кулаки і напружила всі м'язи й кинулась вниз. До пострілу. Мені здалось що я летіла цілу вічність. Я впала на трупи вдало — не розстріляна", — свідчила Діна Пронічева на київському процесі у 1946-му році.
Опісля німці спустились до урвища та почали добивати всіх тих, хто був ще живий. Один із нацистів побачив, що у Діни немає крові на одязі. Він став на неї однією ногою на груди, іншою — на руку. Вона витримала і промовчала.
“Відразу почали засипати землею. Але я рухатись боялась. Здавалось мені залишилось набрати ще кілька вдихів і задихнутись. І я вирішила — хай краще розстріляють, аніж я відчуваю, що буду живцем похоронена. Я зібралась з останніми силами й вибралась із під землі", — згадувала Пронічева.
“4 місяці горіли люди"
Киянину Олександру Берлянту 41-го було 6 років. Перед тим як нацисти мали зайти у місто, він разом із матір'ю виїхав до Алма-Ати, його батько і бабуся залишились.
“Бабуся відмовилась їхати з нами й сказала: я нікуди не поїду, у 1917-му році німці були в Києві і я пекла їм різні пиріжки. Вони в мене жили й все було добре”, — згадує Олександр Берлянт.
Батька Олександра, Семена Берлянта, який був євреєм, Гестапо схопило у жовтні 41 року. Його відправили до Сирецького концтабору. Звідти у 43-му році його разом з іншими 200 полоненими відправили до Бабиного Яру, де їх змушували, до 15-ти годин на добу, викопувати трупи та спалювати їх. Ось як він свідчив про це під час допитів у НКВС.
“Розгортали ми ями, витягували з них трупи і після цього будували тимчасові печі. Вони будувались таким чином: приносили із єврейського кладовища гранітні пам'ятники, накладали їх навколо ями, на них клали залізні рейки, на які клали металеві сітки. На сітки клали шар дров, а потім клали вириті трупи. Трупи складали висотою 2 - 2.5 метра. Приблизно 300 трупів, а потім їх підпалювали", — розповідав Семен Берлянт.
Киянин Едуард Положинцев тоді проживав поруч біля яру. Згадує, що бачив як відводили до яру групи до п'ятдесяти людей. А в 43-му з'явились автівки, без вікон, в яких душили людей газом.
“На Сирецькій коли виходив з дому, можна було впасти, горілим м‘ясом смерділо. Потім вітер підіймався і все це розвіювалось. Чотири місяці горіли люди", — згадує 43-й рік Едуард Положинцев.
За словами батька Олександра, Семена Берлянта, таким чином вони спалили близько 70 000 трупів. Нацисти змушували полонених просіювати попіл, та шукати там дорогоцінності. Одного дня Семен Берлянт знайшов і труп власної матері, яка відмовилась покидати окупований Київ.
Наприкінці вересня Радянська армія вже була на підступах до окупованого Києва. Розуміючи, що їх розстріляють, 80 полонені концтабору вирішили втікти. 29 вересня 1943, рівно через 2 роки після початку розстрілів, ув'язнені вибили двері. Семену Берлянту разом із десятком інших людей вдалось втекти, інших — розстріляли.
“Їм через трупи вдалось прорватись до світла. Там внизу на Куренівці був цегельний завод і вони там ховалися в каналізації. День чи два, поки не прийшла червона армія", — розповідає син Семена, Олександр Берлянт.
Чому вбивали євреїв
Всього за словами дослідника історії Києва Михайла Кальницького за два роки окупації у Бабиному Яру вбили понад 100 тисяч людей. Половина із них були євреями, іншими стали зокрема військовополонені, репресовані та партизани різних національностей. Проте саме винищення євреїв — була один із головних пунктів ідеології нацизму.
Деякі історики вважають, що нацисти почали вбивати людей газом, саме після досвіду масових розстрілів у Бабиному Яру. За словами Кальницького не всі виконавці витримували знищення великої кількості людей.
“В яру дійсно масова могила. Правильно казали люди, що не тільки євреїв стратили у Бабиному Яру. І правильно відповів Віктор Некрасов (письменник - ред.), що саме євреїв нищили суто за свою національність. Це був справжній геноцид", — розповів Кальницький.
Перший пам'ятник про трагедію встановили тільки у 1976 році. Монумент, після багатьох правок комуністичної влади, присвятили радянським громадянам, військовополоненим та офіцерам розстріляним у Бабиному Яру.
Єврейській громаді така ідея пам'ятника не сподобалась. А зі слів очевидців бронзову композицію встановили у тій частині яру, де розстріли не відбувались. Пам'ятником який увіковічив трагедії єврейського народу — стала Менора, яку відкрили 1991, через 50 років після розстрілів у Бабиному Яру.
