8 вересня в Міністерстві культури та інформаційної політики триває конкурс на посаду директора Національного художнього музею України – одного з головних музеїв країни.
На посаду претендують дві кандидатки: чинна директорка музею Юлія Литвинець та Юлія Ваганова, яка працює в "Мистецькому арсеналі".
Напередодні конкурсу в ефірі Радіо Культура вони розказали, як планують змінити музей, які проблеми необхідно вирішити та чому хочуть очолити установу.
"Ми не маємо багато інформації про те, яка стратегія в музею"
- Юлія Ваганова, заступниця директорки "Мистецького арсеналу". Також очолювала "Центр сучасного мистецтва" Києво-Могилянської академії, працювала заступницею директора Національного художнього музею України, була кураторкою у Довженко-Центрі.
Найперше хочу запитати: чому вирішили подаватися на конкурс?
Музей і сьогодні, і завжди був дуже цікавою, дуже важливою інституцією для нас всіх, хто живе в цій країні. І я спостерігаю давно за музеєм, я працювала в цьому музеї. Я займалася виставковими проєктами, а також відповідала за міжнародний напрямок роботи музею.
Мені здається, що мій досвід роботи в різних інституціях і мій досвід останніх років дав мені багато компетенцій і можливостей, які я тоді не помічала ще, а зараз відчуваю в них силу, щоби втілити нові або підсилити вже наявні тренди, які є в музеї. Моя мотивація, власне, до того, що музей має бути більш відкритим, більш видимим. Він для нас всіх існує, але ніби ми не до кінця знаємо, що там відбувається. Ми до кінця не маємо доступу до колекції – ні фізичного, ні онлайнового. Куратори, художники, філософи дуже спраглі сьогодні. Вони готові працювати над інтерпретацією нашої колекції і презентувати її. Мені здається, саме це є захопливим і цікавим процесом.
Цей музей – про нас з вами, і мені дуже хотілось би його підсвітити і зробити його більш відкритим для нас всіх. З розумінням, що саме цінного є в музеї, не просто з естетичної точки зору.
Ви наголосили на відкритості, і от про це хотіла вас запитати. Чи є в музею свій бренд? Чи є він справді флагманським, першочерговим в нашому розумінні, нашому баченні? Чи саме це і є проблемою, яку важливо вирішити?
Бренд музею існує. Тобто він існує вже більше 100 років. І бренд музею будується і на його історії, і на його еталонній колекції. Це Національний художній музей мистецтв України. І, звісно, цей бренд є дуже потужним. Ми його знаємо, ми його цінуємо, але мені здається, що ми не до кінця розуміємо, як його використовувати, як його зробити ще сильнішим, і як отримати практичну – в доброму розумінні – користь від цього.
Бо що є музей на сьогодні і взагалі – що є музей? Музей зберігає не тільки твори. Ми говорим про мистецький музей. Кожен твір є певним висловленням генія, художника, і це є певний сенс. Ці сенси ми можемо розкодовувати, інтерпретувати, народжувати нові сенси, які на сьогодні можуть стати для нас інноваційними, створити можливості для нас, щоби ми стали більш критичними для себе, більш сильними, розуміючи і наше мистецтво, і ті сенси, які були закладені.
Які головні виклики ви зараз вбачаєте для музею і, відповідно, якими будуть ваші кроки в разі перемоги на конкурсі, щоб їх вирішити?
Очевидно, що зараз в музеї відбуваються протиаварійні реставраційні роботи. Крім того, як і будь-яка інституція, музей має певні плани, тому перші кроки – це аналіз того, що відбувається, і стан того, що наразі є в музеї.
На жаль, ми не маємо багато інформації про те, яка стратегія в музею, її немає на сайті музею. Також немає аналітичних звітів за останні роки на сайті музею. Ми так звикли, що Довженко-Центр, "Мистецький арсенал", УКФ, Український інститут книги публікують свої звіти. Ми можемо слідкувати за цими інституціями. Тут трошки складніше, тому, думаю, потрібно спочатку зробити цей аналітичний рівень. Це перші кроки.
Далі, мені здається, очевидним є, що треба рухатися в бік співпраці з прекрасними на сьогоднішній день людьми, які всіляко підтримують музей і є прихильниками музею. І це люди не тільки з кола культури, але з кола інноваторів, і з кола підприємців, і з кола IT в тому числі для того, щоби створити платформу онлайнову для публікації колекцій, поки музей доремонтовуються, фасади – те, що ми зараз бачимо. Зараз такі обнови, що просто уже багато різних продуктів IT. І IT-компанії дуже потужні в Україні. Вони готові включитися, допомогти в тому, щоби зробити таку платформу і зробити це відкритим онлайн. При тому, що онлайн не просто для вас з нами, але онлайн, враховуючи всі протоколи, під’єднання і пошуку нас на глобальному музейному середовищі.
Очевидно, що мають бути певні програми, які дозволять підвищити, удосконалити, або навчити нових компетенцій у цьому напрямку. І це потрібно буде зробити для команди музею. Команда є сильною і вона має багато різних компетенцій. Я думаю, що частина вже є, але треба перевірити просто, щоби можна було виконувати такі речі, які пов’язані з цифровізацією.
"Одне із завдань – переосмислення історичних мистецьких процесів XX століття"
- Юлія Литвинець, чинна генеральна директорка Національного художнього музею України, мистецтвознавиця, дослідниця, яка прийшла працювати в музей 20 років тому – у 2001 році на посаду молодшого наукового співробітника.
Найперше всіх кандидатів в подібних конкурсах ми питаємо про мотивацію подаватися на посаду. А у вашому випадку – продовжити роботу. Чи не було сумнівів, що варто продовжити?
Якщо говорити про сумніви, то, напевно, не сумніви, а був аналіз. Бо дійсно, 20 років – це достатній термін. Крім того, п'ять років на посаді [директора] ти аналізуєш, що було зроблено, де були помилки, де серйозні плюси. І коли врешті-решт робиш повну аналітику, ти розумієш, що потрібно рухатися і потрібно рухатися в цьому ж самому напрямку, тому що є ще багато цікавої і відповідальної роботи, яку б хотілося реалізувати.
Насамперед ви хочете продовжувати ті напрямки, ті ініціативи, які вже існують, чи є бажання нового старту у випадку перемоги на конкурсі, переосмислення якихось процесів?
Певні процеси будуть переосмислені, але ми розуміємо, що такі процеси, як реставрація будівлі, наразі найголовніші, що тільки може бути в нашому випадку. Ми зараз всі з болем дивимося і вболіваємо за костел, що це дуже-дуже необхідна справа, і від неї залежить багато чинників. Тому що в нашому випадку це не просто буде реставрація, це ще і пристосування до потреб маломобільних груп населення. І від цього також буде новий поштовх ідей і їх реалізації.
Чи планує музей більше працювати, аби ставати популярнішим? Тобто яка зараз ситуація з відвідуваністю і чи будете скеровувати зусилля також і на це в час, коли карантин досі триває в різних проявах?
Не дивлячись на дуже складну ситуацію із карантином, із реставрацією музей працює. І це було рішення колективу – не зачинятися, щоби не втратити компетенції колективу, щоби поповнювати колекцію, щоби постійно співпрацювати з нашим відвідувачем. І наразі музей можна відвідувати, звісно, не з центрального входу – із службового, але таку можливість ми все рівно залишили.
Не дивлячись на ситуацію з пандемією, з реставрацією – ми не втратили нашого відвідувача, і ми це можемо продивитися навіть просто по фінансових показниках. Наприклад, на сьогоднішній день свої плани по відвідуванню ми виконали на 93 відсотки.
Якою є відвідуваність, скажімо, за місяць?
Це пов’язано із сезоном відпусток, із навчальними сезонами. В середньому за рік – від 70 до 100 тисяч відвідувачів.
Маємо запитання від слухача з Дніпра, який питає, наскiльки проаналізовані та ідентифіковані запасники музею? Бо, наприклад, десять років тому в Дніпрі було виявлено картину Малевича.
Колекція заінвертаризована, опрацьована, але, дійсно, трапляються і в нас випадки, коли через багато років, проводячи дослідження того чи іншого художника, можемо в наших колекціях виявляти його твори. Я, наприклад, просто б хотіла розповісти про своє дослідження, яке буквально сталося днями. Я займаюся пошуком творів, що втрачені під час Другої світової війни, і дуже уважно передивляюся нашу колекцію, тому що звіряю інвентарні номери, як надходили твори до війни, який був рух експонатів. І таким чином виявилося, що в нашій колекції дуже довгий час зберігався твір, який надійшов до музею після Другої світової війни, і він надійшов з Дирекції художніх виставок як твір невідомого. Але в процесі дослідження виявилося, що це твір Федора Кричевського "Дівчина з гусями".
Коли стали аналізувати цей твір, стали порівнювати з іншими, виявилося, що в нас є ще один твір Федора Кричевського – це начерк, який дуже довго вважався, знову ж таки невідомим, і знову ж таки він надійшов після Другої світової війни. Таким чином, дійсно, в нас з’явилися ще додатково два твори Федора Кричевського.
Насправді це постійне кропітке дослідження Ми знаємо, яка була складна історія, і не тільки Друга світова війна, а й Перша світова війна, 30-ті роки. Багато творів і приховувалися, і могли приписуватися невідомому автору заради того, щоби його зберегти. Тому тривають постійні дослідження.
І ще одне питання від слухача: чи закуповується сучасне мистецтво? Бо потім буде пізно. Треба купувати, коли автори невідомі.
Ми підійшли до цього питання дуже відповідально і намагаємося поповнювати нашу колекцію тими творами, які необхідні колекції.
В середньому за рік ми поповнюємо колекцію десь на п’ятисот експонатів, з яких більша частина – сучасне мистецтво. Ми працюємо з колекціонерами, ми працюємо з сучасними художниками, бо розуміємо, що це дуже важливий момент. І дійсно, і в запитанні вірно сказали, що можна втратити шанс, і ніколи не отримати твори, а особливо – це важливо – з рук самого художника.
Пані Юліє, які головні зараз виклики стоять перед музеєм, окрім реставрації, і як будете їх вирішувати?
Одне із завдань – переосмислення історичних мистецьких процесів XX століття. Ми, наприклад, тому і зробили виставку, присвячену українському модернізму, щоби максимально виявити впливи, процеси, які були в силу ідеологічного спрямування приховані або замовчувані. І це виклик, бо дуже багато потрібно проводити роботи по дослідженню, по виявленню нових архівів, нових документів, нових творів, які дійсно чітко, яскраво і вірно представили картину розвитку українського мистецтва.
