Кабінет міністрів України 17 лютого прозвітував про сотню досягнень за час своєї роботи. Утім, проблеми звітів і статистичних даних в тому, що ними можна або відкрито зманіпулювати, або трохи "підігнати" результати для отримання потрібних тенденцій. Будуть вони позитивними чи негативними – залежить від цілей. Особливо це стосується даних економічного сектору.
Розповімо про кілька поширених "фішок", які використовують, аби підлаштувати результат під потрібний. А задля того, щоб пояснення були більш наочними, частково використаємо нещодавній звіт Кабміну.
Середня зарплата не відображає реальну ситуацію
"У 2019 році заробітна плата продовжувала зростати високими темпами. У 2019 році номінальна середня місячна заробітна плата штатних працівників збільшилась на 18,4% до 10 497 грн", – йдеться у звіті уряду.
Насправді ж використання середнього арифметичного при розрахунку середньої місячної зарплатні не відображає реальної ситуації. Якщо є бажання дійсно зрозуміти стан речей, краще використовувати медіанний показник.
Наприклад, уявімо, що в компанії працює п'ятеро людей. Зарплатня трьох із них – 10 тисяч гривень, один отримує 20 тисяч, а, приміром, керівник – 50 тисяч.
Середня зарплатня становитиме 20 тисяч гривень. Для того, щоб її отримати, ми додали всі зарплати й поділили на кількість працівників.
У свою чергу, якщо ми розраховуватимемо середню місячну зарплатню за медіанним показником, то отримаємо 10 тисяч гривень. Для цього ми в умовну лінію складаємо заробітну плату працівників та обираємо той показник, що перебуває рівно посередині.
Як бачимо, результати різняться вдвічі. Зрозуміло, що цей приклад спрощений. Проте, якщо ми шукатимемо середнє арифметичне при розрахунку середньої зарплатні, то ріст цього показника може свідчити не про загальне збільшення доходів, отримуваних за роботу. А про їх збільшення конкретно у тих, хто обіймає високі посади.
Номінальна зарплатня не враховує важливих показників
"У 2019 році номінальна середня місячна заробітна плата штатних працівників збільшилась на 18,4% до 10 497 грн, реальна заробітна плата зросла на 9,8%", – йдеться у звіті.
Ключове слово тут "номінальна". Номінальна заробітна плата – це нарахована сума грошей працівникові за його роботу. Вона показує лише отриману суму. Реальна ж зарплатня враховує податки, які сплачуються з цієї суми, а також кількість товарів і послуг, які ми можемо придбати за нинішнього рівня цін.
За 1000 гривень сьогодні, минулого року чи п'ять років тому можна придбати абсолютно різну кількість товарів чи послуг.
Задля справедливості варто зазначити, що в уряді представили динаміку як номінальної, так і реальної зарплатні (графік вище).
ВВП – не панацея
"У 2019 році економіка України зростала високими темпами. У ІІ і ІІІ кварталах темпи зростання ВВП перевищили 4%", – витяг зі звіту уряду.
Ми не сперечаємося з цією тезою. Але постає питання: чи свідчить ріст цього показника про економічне зростання?
Ні. Якби ми хотіли дізнатися реальну ситуацію, то варто було б використовувати показник ВВП на душу населення. У країні з меншим населенням при тому ж показнику ВВП одна людина виробляє кінцевого товару на набагато більшу суму.
І тут варто зважати на те, що ми не можемо адекватно розрахувати показник ВВП на душу населення, оскільки не знаємо реальної чисельності населення України. Останній перепис проводився майже 20 років тому – в 2001 році.
Нещодавно, щоправда, міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет оприлюднив інформацію, що загальна кількість українців становить 37 мільйонів. Але ці дані не враховують людей, які постійно мешкають за кордоном та на тимчасово окупованих територіях. Та й навколо самої методології підрахунку виник скандал. Утім, сам факт проведення такого виду перепису в Кабміні теж зараховують до досягнень.
Відсутність точних даних щодо чисельності громадян дає простір для маніпуляцій при розрахунку ВВП на душу населення. У даному випадку існує можливість штучно завищити цей показник, адже мешканці тимчасово окупованих територій не пораховані.
Не варто порівнювати ВВП двох країн
"У ІІ і ІІІ кварталах темпи зростання ВВП перевищили 4% і були одними з найвищих у Європі", – йдеться у звіті Кабміну.
Із попереднього пункту розуміємо, що порівнюючи динаміку валового внутрішнього продукту різних країн варто було б використовуючи показник "ВВП на душу населення" (для чого потрібно розрахувати кількість населення). Проте навіть такий підхід не дав би нам серйозного розуміння рівня нашого економічного розвитку порівняно з іншими державами.
Для цього варто було б використати поправку на "паритет купівельної спроможності". Тобто з урахуванням того, скільки на одну й ту ж суму можуть придбати товарів і послуг мешканці різних країн.
Ми не можемо порівнювати темпи економічного розвитку двох країн, якщо не враховуємо різниці в кількості населення, рівні цін, купівельній спроможності валют.
Тоді для чого взагалі потрібен ВВП? По-перше, на його основі розраховуються всі інші показники, про які йшлося вище. По-друге, є ситуації, де потрібен конкретно цей показник. Наприклад, коли нам необхідні дані про частину економіки, яка знаходиться "в тіні".
Конкретні дії, а не їх декларація
І останній пункт. Не так економічний, як загальний. В економічній сфері апелюють результатами. Проте в інших галузях часто намагаються уникати конкретики.
"Створено передумови...", "затверджено план...", "забезпечено..." – такі звороти мають сенс лише тоді, коли поруч з ними прописані конкретні кроки та, головне, результат.
Результат, у свою чергу, дія виконана. Тому звіти повинні містити фрази не "допоможе у чомусь" чи "зробить щось", а "допомогло" чи "зробило". Якщо ж ні, то й про досягнення варто говорити не зараз, а в майбутньому.
