Продюсерка телеканалу UA: Культура Юлія Дичук вперше потрапила на Каннський кінофестиваль і веде щоденник спостережень.
У вигляді нотаток Юлія розповідає для сайту "Суспільне Культура", чи можна під час фесту зустріти на вулицях міста кінозірку, чому фотографи приносять драбини на червоні доріжки та як пройшли прем'єри двох українських фільмів у Каннах.
Протокол здоров’я
Через те, що наша знімальна група у складі чотирьох осіб не вакцинована, кожні 48 годин нам доводиться робити тест на ковід. Без них потрапити на основні фестивальні події та майданчики неможливо.
У фестивалю є партнерська лабораторія, що організувала наметове містечко поруч з фестивальним палацом. Тому акредитовані журналісти мають змогу пройти тестування безоплатно. Результат видається на руки за шість годин.
Для представників ЄС та вакцинованих (тією вакциною, яку визнає ЄС) тести робити не потрібно. Представники країн, що входять до червоної зони, наприклад, РФ, коли прибули на фестиваль, то сім днів сиділи на самоізоляції. Суворі заходи безпеки працюють лише на фестивалі, по Каннах можна пересуватися вільно, використовуючи у приміщенні маску.
Відвідування показів та рівні акредитації
Ніхто точно не знає, скільки рівнів акредитації існує на Каннському фестивалі. Щороку організатори видозмінюють систему. Що нам відомо: найвищий рівень — білий, з таким бейджем ти почуваєш себе королем, бо маєш змогу потрапити на всі заходи без черги.
Другий рівень — рожевий — доволі престижний. Такий дали виконавчому продюсеру телеканалу UA: Культура Лук'яну Галкіну. Третій рівень – блакитний. Його отримав наш режисер Владислав Васильченко. Далі йде жовтий (такий у мене), а потім — зелений, як у нашої операторки Олени Зашко.
Хоч ми й подавали один пакет документів для всієї команди UA: Культура, акредитації видали різні. Саме роль кожного в команді вплинула на отримані кольори та рівні.
Різнокольорові акредитації на практиці - це доступ до показів фільмів у порядку пріоритету. Спочатку на сайті відкривається можливість бронювати фільми для "білих" акредитацій, потім для "рожевих" і так далі, поки є місця.
Доволі багато показів фільмів мають дрес-код: "чорна краватка" чи Black Tie, який передбачає одяг чорного або білого кольору.
Часом здається, що у місті живуть люди, які ходять у тому "блек тай" постійно. На вулицях завжди є ті, хто йде у вечірній сукні чи смокінгу.
Журналісти чекають на акторів і режисерів біля готелів, щоб зробити фото. Більшість фотографів забивають чергу навпроти червоної доріжки драбинами, щоб мати найкращий кадр.
Червоні доріжки
Ми спостерігали, як зірки йшли на прем‘єру "Французького вісники, нового фільму Веса Андерсона - того самого, який зняв "Готель "Ґранд Будапешт" та "Королівство повного місяця". Режисер приїхав на червону доріжку на автобусі і привіз з собою акторів фільму:
Тільду Свінтон, Тімоті Шаламе, Білла Мюррея та всіх інших.
Щоб побачити зірок, люди зібрались під палацом за годину. Вони зайняли місця, піднялись на драбини та перила. А коли дійство почалося, фотографували на телефони, фотоапарати і, здається, все, що було під рукою. Ще й встигали аплодувати. Овації були такі, як на стадіоні під час виступу музикантів. Я, наприклад, таке чула лише під час концерту "Океану Ельзи".
Здається, по червоній доріжці пройшла тисяча зірок, але в місті зустріти героїв — марна справа. Нам лише раз трапився на шляху Вес Андерсон.
Фільми
Великі прем‘єри супроводжуються червоною доріжкою і запрошеними зірками. На таких показах завжди повні зали красивих людей у вишуканих вбраннях.
А от на преспоказах та інших сеансах практично завжди є вільні місця. Журналісти-колеги з інших країн розповіли, що у порівнянні з доковідними Каннами цьогорічні порожні. Що вперше не треба стояти у кількагодинних чергах під палючим сонцем і у прямому сенсі відстоювати своє місце на показі. Зараз усе доволі спокійно, ажіотажі є хіба що у пресцентрі після того, як фотографи передають в редакції свої репортажі з "червоних хідників".
Українські прем'єри
11 липня була світова прем'єра фільму Сергія Лозниці "Баби Яр. Контекст" про знищення єврейського населення Києва у 1941 році після окупації міста нацистами. Фільм складається з документальних кадрів і розповідає різні історії.
Перед показом режисер сказав, що Канни — найкраще місце для прем'єри його фільму. Він сподівається, що фільм допоможе зрозуміти "мотиви злочину, які використовувалися технології, щоб не попастися на це знов". За словами Лозниці, у фільмі є кінохроніка, яка раніше публічно не поширювалася.
В залі було багато українців. Наприклад, керівник київського кінофестивалю "Молодість" Андрій Халпахчі та головний рабин Києва та України Яків Дов Блайх.
Прем'єра нового фільму Лозниці пройшла поза конкурсом у програмі "Спеціальні покази". Проте інший фільм про українські події "Ольга" змагається у програмі "Тиждень критики".
"Ольга" — фільм французького режисера Елі Граппа про 15-річну гімнастку, яку мати вимушено відправляє у Швейцарію тренуватися на спортивну базу. У Швейцарії живе родина батька Ольги, чому вимушено, бо мати дівчини — журналістка, яка займається розслідуваннями проти Віктора Януковича, забудовників і всіх на світі. Їй постійно погрожують, і вона намагається убезпечити доньку. Поки Ольга живе в Швейцарії і отримує її громадянство, в Україні починається "Революція гідності". Головна героїня спостерігає на відстані, як її друзі ходять на Майдан, як її мати пише про Майдан.
Це дуже зворушливий фільм, де багато хроніки з Майдану. На ній співають гімн, будують барикади, б'ються і вмирають. Тому у залі часто западала тиша від напруження і переживання. Але чи виграє "Ольга" у "Тижні критики", дізнаємося 14 липня, коли оголосять результати.
Український павільйон
В Каннах 15-ий рік поспіль працює український павільйон на професійному кіноринку. Це невелика локація орієнтована для професійних кінематографістів. Туди можна прийти, якщо ви хочете знайти фінансування, обговорити можливість копродукції або знайти місця для знімання, яких в Україні чимало. А якщо прийти туди лише для ознайомлення, то можна зустріти українських журналістів чи режисерів.
Слоган павільйону – Ukraine is your destinationУкраїна - це ваш пункт призначення, - англ..
Ціни
В Каннах жити дуже дорого, і не лише під час фестивалю. Коли бронювала готель на чотирьох осіб з Києва, то ціни були з шістьма нулями. Але нам вдалось знайти класні апартаменти за п'ять хвилин ходи від набережної Круазет і фестивального палацу та вкластися в офіційні витрати на відрядження.
Якщо зовсім відверто, то ми, як і багато інших журналістів, привезли з собою вівсянку і різні смаколики на сніданок, бо знали, що з цим можуть бути проблеми. На це може не бути ні часу, ні інших можливостей.
Але у мене була мрія поснідати французьким круасаном. Тому одного ранку я залишила команду і пішла гуляти вуличками Канн. Побачила невеличке кафе, де було багато місцевих — без бейджів і у звичайній одежі. Зайшла, взяла круасан і капучино й пішла снідати до моря. Витратила на це задоволення 4 євро.
Місто
Канни схожі на місто журналістів і кінематографістів, але якщо прокинутися дуже рано і піти гуляти, то можна зустріти місцевих або туристів, які приїхали відпочивати до моря.
Погода у Каннах тепла й сонячна, і не настільки спекотна, щоби жалітись. Повсюди ростуть пальми та мандаринові дерева. Плоди можна зривати та їсти.
Моторні журналісти встигають між показами купатися в морі, але ми не з них. Тож купальники чекають свого виходу під кінець фестивалю.
