На посаду генерального директора "Мистецького арсеналу" претендують десять кандидатів, одна з яких – колишня директорка цієї культурної установи, а також "Українського дому" Наталія Заболотна. В ефірі "Радіо Культура" вона розказала, чому хоче повернутися в Арсенал та як планує його змінити.
Вибори нового директора відбудуться 6 липня. До цього часу "Радіо Культура" проводить інтерв'ю з усіма кандидатами, які претендують на посаду гендиректора Арсеналу.
Повну версії розмови з Наталією Заболотною можна прослухати за посиланням. Сайт Суспільне Культура викладає скорочений варіант розмови.
Резюме кандидатки
Наталія Заболотна, президентка Фонду гуманітарного розвитку України, заслужена діячка мистецтв України. Заснувала видавничий дім "Літера", працювала помічницею директора Національного комплексу "Експоцентр України", з 2010 по 2016 рік була директоркою "Мистецького арсеналу", з 2004 до 2010 року очолювала "Український дім".
Пані Наталіє, розкажіть, що вас мотивувало подати документи на конкурс і знову спробувати очолити "Мистецький арсенал!?
"Мистецький арсенал" – мій улюблений культурний об’єкт, рідне дітище. П'ять років без нього, звісно, не пройшли даремно, але я весь час пам’ятала, що "Мистецький арсенал" – явище, тому відчуваю за собою місію посприяти тому, щоби він став врешті-решт титульним музеєм нашої країни, сучасним музеєм історії українського мистецтва. Адже така велика Україна як країна не має музею формату Метрополітена, Прадо, Ермітажа. Думаю, це велика несправедливість.
"Мистецький арсенал" – великий дарунок історії, культури, долі врешті-решт. І не може бути ця мрія розтягнута на 20 років. Через два роки ми будемо святкувати 20-річчя мрії про український Лувр. Пам’ятаєте, як Віктор Андрійович у свій час говорив у 2004-2005 році про те, що Мистецький Арсенал має стати українським Лувром? Врешті-решт влада має мати і силу, і волю, щоб подарувати народу України такий цінний подарунок. Це такий квиток у вічність і для митців, і для мистецтва.
"Мистецький арсенал" має стати об’єктом, після відвідування якого вже не потрібно буде нікому нічого доводити. Скільки років нашій країні, які митці створили репутацію нашій країні і які стали знаними всесвітніми улюбленцями. Наприклад, Казимир Малевич народився у Києві. Під його картинами стоять сотні мільйонів людей в світових музейних інституціях. І я переконана, що "Мистецький арсенал" саме має бути і репутаційним об’єктом, і об’єктом усвідомлення для наших людей. Це об’єкт, який людина відвідувала б і відчувала гордість за співпричетність до цієї країни.
Я абсолютно переконана, що Рада нацбезпеки (РНБО, – авт.) долає наслідки конфліктів, але культура – soft power (м'яка сила, – авт.), те, що дарує відчуття співпричетності до країни і гордості, що правильно розставляти стратегічні акценти. І не було би можливо у нас такого рівня сепаратизму, який привів до трагічних наслідків, якби країна належним чином приділяла увагу культурі, стратегії її розвитку. І "Мистецький арсенал" має стати таким стратегічним об’єктом в культурі, який би дарував це самоусвідомлення, був великою цінністю для людей і приводом пишатися.
Я переконана і робила, коли була директором "Мистецького арсеналу", зі своєю командою все, щоб Арсенал працював щоденно, щоби люди відчували, що є місце, де вони можуть надихатися, місце, яке стимулює, адже культура, мистецтво дарує людям стимули, надію, віру, надихає. І тому я на посаді генерального директора зробила би все можливе, аби людям повернути шалену тягу, шалені черги до "Мистецького арсеналу", які влаштовувалися під час моєї каденції директором. Ми робили все можливе і навіть трохи неможливого, адже той бюджет, який був тоді з 2010 по 2016 роки – це 7 мільйонів на рік – абсолютно не спонукав до того, аби створювати масштабні проєкти, але ми створювали.
Сьогодні бюджет – майже 40 мільйонів на рік, але ми бачимо, що справа не в грошах. Справа в людях, які очолюють культурні інституції і можуть їх вести.
Саме тому я переконана, що Мистецький Арсенал має в найближчий рік працювати над своїм проєктом створення, архітектурним проєктом і у найближчі 2–2,5 роки може стати-таки титульним музеєм країни.
Десять років тому ми започаткували "Книжковий арсенал", який став мультикультурним явищем, який дарує людям сенс і допомагає полюбити книгу. Я переконана, що він став великим стимулом і для видавців, і письменників, і читачів. Це подія, якою варто пишатися.
Пані Наталю, які ще події, проєкти, виставки ви би зарахували до тих, які є великими здобутками організації як за час, коли ви очолювали Мистецький Арсенал, так і за наступні роки?
Я можу відповідати за власний період, адже переконана, що це була кульмінація спалаху до культури, до мистецтва з 2011 по 2016 роки. Це такі щорічні події, як міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал", міжнародний фестиваль Art Kyiv Contemporary, який об’єднував і митців, і країни, і галереї, колекціонерів, шанувальників мистецтва. Я переконана, що він зробив великий крок для того, щоб люди побачили сучасне мистецтво, звикли до нього, полюбили його, а там уже як складеться. Це великий "Скульптурний салон", який фактично з часів "Українського дому", де я також була шість років директором. Звісно, я забрала ці всі проекти до "Мистецького арсеналу", вони тут набули іншого масштабування. Багато було не щорічних, а подієвих проєктів, таких як Independence до Дня Незалежності 10 років тому, "Великий і величний" врешті-решт.
Кульмінацією великої діяльності в міжнародній площині сучасного мистецтва і здоровим стресом для нашої країни стала перша міжнародна київська бієнале сучасного мистецтва "Арсенал-2012". Арсенал настільки красивий і величний, що я дуже хотіла створити подію, на яку би приїздив світ, як Венеційський арсенал – на венеційську бієнале, і тому виникла ідея створення першої власної бієнале сучасного мистецтва. На "Арсеналі-2012" були 100 митців з 30 країн світу. Це були митці першого ешелону визнані всіма.
Знаєте, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Я переконана, що помилок було зроблено досить чимало за останні п'ять років, адже Арсенал фактично перетворився в кладовище мистецтва, там не було експериментального мистецтва, не було активної роботи навіть з сучасними художниками. Там працювали з тими художниками, що вже пішли у інші світи. Вони дуже передбачувані, ці художники, яких немає з нами.
Наталю, які основні виклики і проблеми ви вбачаєте? Це стосується і можливо теперішніх проєктів, так? Які би ви залишили, які би ви прибрали? Освітній напрямок дуже потужно, як на мене за останні роки розгорнувся. Є обговорення, що робити з ландшафтною територією, в якому стані будівля.
Знаєте, від обговорень протягом п'яти років будівля кращою не стає. Це потрібно брати і робити, потрібно брати і створювати. У нас є Арсенал на станції метро Арсенальній, який відреставрували за дев'ят місяців, а це більше ніж 100 тисяч квадратних метрів. Тобто, якби "Мистецький арсенал" став елітним "Сільпо", думаю, його би дуже швидко відреставрували за ті ж дев'ять місяців. Але поки що це будівництво століття затягнулося на майже чверть століття.
Виросло покоління з обіцянками про Арсенал, тому вся моя діяльність була направлена на те, щоби довести, що без Арсеналу вже неможливо. Вже в уяві людей Арсенал – живий культурний об’єкт, який має працювати 24/7, має приймати людей. І що дивувало останні п'ять років – це те, що Арсенал фактично завжди був зачинений. Його відчиняли на проєкт "Книжковий Арсенал" і ще якісь невеликі точкові проєкти, які не відвідували, які не збирали черг. Я не в плані критики, але це обурює. Можливо, і це стало стимулом для мене ще раз прийти, очолити "Мистецький арсенал", щоб повернути людям право на культуру, на мистецтво.
У 2010 році, коли я стала директором Арсеналу, мені подзвонила "Українська правда", щоби взяти інтерв'ю. Журналісти спитали: "Як ви себе відчуваєте?". Я кажу: "Таке враження, що мене кинули на барикади і забули". Тому що це був об’єкт без підлоги, без туалетів, без стін, на яких можно було експонувати мистецтво, і без опалення. Тобто за ті три місяці вдалося зробити неможливе. Ми пристосували Арсенал до того, щоб гідно приймати людей. І, на жаль, на цьому тимчасовому просторі вже пройшло 10 років, вже пройшло дві інавгурації президентів, близько семи форумів Віктора Пінчука, але Арсенал залишається оцією мрією про великий об’єкт, оскільки його треба взяти і відреставрувати.
Наша країна вже доволі доросла, а дорослим дівчаткам потрібно дарувати дорослі подарунки. І от музей – це дійсно такий. Знаєте, як колись Наполеон подарував народу Франції, і виявилося, що цей особняк з імперськими колекціями став найбільш улюбленим музеєм світу. Так і я думаю, що наші можновладці повинні схаменутися і подарувати народу України "Мистецький арсенал".
Я недаремно запропонувала рік тому проєкт "Велика реставрація", вже приєднуючись до таких загальнодержавних трендів, як "Велике будівництво", але, на жаль, в стратегічних планах Міністерства культури на "Велику реставрацію" чомусь не стоїть такий важливий об’єкт, як "Мистецький арсенал". Я би всіляко лобіювала те, щоби цей музей найближчі 2–2,5 роки постав перед Україною і світом.
Для Арсеналу дуже важливим є мистецький напрямок, і це не має бути виключно музей сучасного мистецтва. Я ще раз наголошую на тому, що це має стати сучасний музей історії українського мистецтва. І ми вдало дуже поспівпрацювали з усіма музеями нашої країни. Наприклад, той же проект "Велике і величне" об’єднав унікальні колекції 40 музеїв України, третина з них були з Криму і Донбасу. Це те, що, можливо, не дай Бог, але вірогідно і можливо, що наші люди ніколи вже можуть не побачити. Це залишиться лише в каталозі події 2013 року і в підручниках з історії мистецтва. Тому цей музей має показувати, наскільки наша культура глибока, різноманітна, наскільки мистецтво і школа українського мистецтва має неймовірні традиції, перед якими схиляється світ. І Казимир Малевич, і Олександра Екстер, і наші культурні пращури: Скіфія, Трипілля і Воловецька культура, і барокова культура.
Читай більше інтерв'ю з кандидатами
Данилюк: "Розвиток "Мистецького арсеналу" відбувається занадто повільно"
Кулиняк: Посада директора Мистецького арсеналу не відноситься до тих, які підпадають під люстрацію
