Цього тижня Володимир Зеленський застосував економічні санкції щодо народного депутата попереднього скликання та опозиційного блогера Борислава Берези. Хоча закон "Про санкції" не передбачає застосування обмежень проти громадян України, це вже стало системною практикою і нині в санкційному списку перебувають понад дві тисячі українців. Здебільшого це люди, які живуть у РФ чи на окупованих нею територіях та співпрацюють з російською владою чи виправдовують її агресію щодо України. Але час від часу президент застосовує санкції до своїх політичних опонентів і критиків, які до цієї категорії стосунку не мають. Наприклад, до свого попередника Петра Порошенка, колишнього голови Офісу президента Андрія Богдана й того ж Берези.
Суспільне розповідає, як і за що президент застосовує санкції щодо українців, чи дозволяє це законодавство та чому цю практику критикують правозахисники.
Проєкт Порошенка
У 2014 році санкції були відповіддю США і Євросоюзу на російську агресію щодо України. Західні країни забороняли своїм компаніям економічні відносини з російськими юридичними та фізичними особами, щоб у такий спосіб вплинути на РФ.
Україна вирішила доєднатися до цього процесу. У 2014 році тодішній президент Порошенко подав у Раду проєкт закону “Про санкції”, депутати проголосували за нього в серпні.
Згідно з ним, санкції може запровадити Рада національної безпеки й оборони — колективний орган на чолі з президентом, до якого входять керівники парламенту, уряду, силових відомств та спецслужб. Підставою для обмежень є “завдання істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України”. Закон передбачає 25 видів санкцій, зокрема блокування активів, заборону на торговельні операції, блокування в’їзду в Україну та позбавлення нагород. Обмеження можуть застосовуватися до іноземних держав, юридичних чи фізичних осіб та “інших суб’єктів, які створюють реальні чи потенційні загрози національним інтересам чи вчиняють терористичну діяльність”. Прямих згадок про те, що санкції можна застосовувати до громадян України, в законі немає.
Проте в першому ж санкційному списку, який тодішній президент Петро Порошенко ввів у дію у вересні 2015 року, було, зокрема, понад сто українців — жителів Криму та Донбасу, які працювали в окупаційних адміністраціях чи воювали проти України.
Згодом цей список поступово зростав. У 2018 році Порошенко ввів санкції щодо Сергія Вергіля та Сергія Зайця, які були депутатами Верховної Ради Криму на момент окупації півострова. Вони стверджують, що Росії не сприяли, ще в березні 2014 року переїхали на материкову частину України, й санкції проти них оголосили помилково. Обидва подали до Верховного суду позови з вимогою скасувати укази. У квітні 2026 року Вергіль виграв суд, але Кабмін подав апеляцію, тому рішення ще не набрало чинності. А позов ексдепутата Зайця не прийняли, оскільки він подав його надто пізно.
Творчий підхід Зеленського
Коли президентом став Володимир Зеленський, спочатку він не запроваджував нових санкцій, а лише продовжував строки указів попередника. Але в 2021 році почав активно застосовувати цей інструмент. У лютому він уперше ввів санкції проти чинного народного депутата, члена проросійської "Опозиційної платформи — За життя" Тараса Козака, який на той час вже перебував за кордоном. Козак був близьким соратником Віктора Медведчука й номінальним власником його телеканалів “112” та NewsOne. Проти цих медіа теж запровадили санкції, через що вони припинили мовлення.
Через кілька місяців Зеленський уперше застосував санкції з метою, яка взагалі не пов’язана з тиском на Росію. Під обмеження потрапили 10 українських підприємців та колишніх чиновників, які, за словами президента, мали стосунок до контрабанди. Зокрема, це стосується заможного одеського бізнесмена Вадима Альперіна, якому до цього неодноразово оголошували підозри в хабарництві та ухилення від податків.
Ще через місяць Зеленський застосував санкції до 542 іноземців, які, за даними МВС, були "крадіями в законі" й заборонив їм перебування в Україні. Невдовзі обмеження оголосили проти українського олігарха Дмитра Фірташа, який тоді перебував в Австрії. Підставою було те, що його компанії постачали титан до Росії. Ще через кілька місяців у санкційному списку опинився блогер Анатолій Шарій та власник медіа “Страна.UA” Ігор Гужва, які тоді перебували в країнах Євросоюзу. Обмеження наклали й на дружину та тещу Шарія, які жили в Україні.
П’ятий президент проти шостого
З початком повномасштабної війни Володимир Зеленський почав застосовувати санкції ще частіше, в тому числі проти громадян України. Здебільшого це були ті, хто пішов на співпрацю з ворогом та виправдовував агресію на окупованих територіях чи Росії, але не тільки. У 2022 та 23 роках під санкції потрапили кілька десятків єпископів Української православної церкви Московського патріархату, в тому числі ті, хто жив на підконтрольній території. Наприклад, намісник Києво-Печерської лаври Павло чи очільник Запорізької єпархії УПЦ Лука.
У січні 2025-го до санкційного списку потрапив нардеп Нестор Шуфрич, який тоді сидів у Київському СІЗО за обвинуваченням у держзраді, та колишня заступниця головного редактора “Страни.UA” Світлана Крюкова, яка жила в столиці. Згодом вона поскаржилася, що не може працевлаштуватися та щось купити через блокування картки, а мобільний оператор відключив її сім-карту.
Через місяць Зеленський додав до санкційного списку низку олігархів, зокрема Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. У тому ж указі значився й Петро Порошенко. “У нас війна, а люди виводять гроші, мільярди гривень [...] Це почалось із 2014-15 років: виведення грошей, торгівля, заробіток із сепаратистами на вугіллі. Я просто здивований, що раніше ні фінмоніторинг, ніхто нічого нам не показував”, — так Зеленський пояснив причини санкцій проти попередника.
Порошенко назвав рішення антиконституційним і політично вмотивованим: “Зеленський шість років мене ненавидить. Президент не має права себе так поводити, — запевняв експрезидент в інтерв'ю. — Друга позиція — вибори. І його думка така: я боюся, що їх не виграю, тому треба прибирати конкурентів або опонентів”.
Політик оскаржив указ у суді. На слуханнях виявилось, що формальними підставами для санкцій насправді було не виведення грошей, а дві кримінальні справи, які в 2019-2020 роках відкрило проти Порошенка Державне бюро розслідувань. Перше — за те, що Порошенко, як міністр закордонних справ в уряді Віктора Януковича, в 2009 році нібито готував “Харківські угоди” з Росією. Друга — за те, що в 2015 році він ініціював купівлю вугілля в “ДНР” та “ЛНР”. Адвокати Порошенка стверджують, що всі ці звинувачення вигадані, а справи відкрили лише для обґрунтування санкцій.
Також на суді вони наполягали, що запроваджувати санкції проти громадян України незаконно.
“Я наголошую, що я є не просто громадянином, депутатом, я є автором закону про санкції. Я виступав у парламенті [під час розгляду законопроєкту]. Депутати ставили безліч запитань, чи можуть теоретично санкції розповсюджуватися на громадян України, резидентів України. Депутати голосували за те, що це неможливо за жодних обставин. Тому що це буде порушенням конституційних прав”, — заявив Порошенко на суді й додав, що сам застосував санкції лише щодо жителів окупованих територій, “які позбавились українського громадянства”. Хоча насправді це не так і в реєстрі санкцій їх досі позначено як українців.
На суді представниця Зеленського не погоджувалася з Порошенком і посилалась на норму закону про те, що санкції можна оголошувати не тільки щодо іноземців, а й “інших суб’єктів, які створюють реальні чи потенційні загрози національним інтересам”.
Верховний суд має оголосити рішення щодо позову п’ятого президента вже 10 липня. До цього єдиним українцем, який вдало оскаржив санкції був кримський ексдепутат Вергель, проти якого запровадив обмеження саме Порошенко.
Підсанкційні колишні
У травні 2025 року під санкції потрапив колишній радник Офісу президента Олексій Арестович. Він виїхав з України в 2023 році, почав жорстко критикувати Зеленського та виступати за те, щоб укласти мир з Росією ціною значних поступок.
Через рік черга дійшла до Андрія Богдана, який колись був одним із найближчих соратників Володимира Зеленського та очолював Офіс президента до лютого 2020 року. Після звільнення він також виїхав за кордон і критикував колишнього шефа. Зеленський особисто не коментував причини санкцій. На його сайті вказано, що дії Богдана та ще чотирьох людей, на яких наклали санкції в той день, “загрожують національним інтересам, безпеці, суверенітету й територіальній цілісності України”.
Андрій Богдан припустив, що реальною причиною було те, що він поширював серед журналістів та політиків “плівки Міндіча” — стенограми таємного прослуховування зі справи про корупцію з оточення президента. “Вперше в історії світовій санкції, покарання нанесено не за корупцію, а за боротьбу з корупцією”, — сказав він у відеозверненні.
Богдан вважає запровадження санкцій злочином і заявив, що почав власне розслідування — і “всі посадові особи, які мали відношення до вчинення цього злочину чи певним чином протидіяли встановленню правди, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності”.
Разом із Богданом в указі про санкції фігурували три російські бізнесмени та спортивні функціонери, а також Богдан Пукіш, якого на сайті президента назвали “українським бізнесменом, соратником і партнером Віктора Медведчука”.
Пукіш — власник підприємств з Івано-Франківська, які виробляють боєприпаси для ЗСУ. За його словами, про запровадження санкцій він випадково дізнався під час поїздки на конференцію виробників зброї в Туреччині, де він мав бути разом із чиновниками Міністерства оборони. Пукіш каже, що дійсно брав участь у кількох заходах “Українського вибору” Медведчука ще в 2013 році, але після цього не співпрацював із цією організацією, а з Медведчуком взагалі не знайомий.
“Якщо мене хотіли внести в санкції — будь ласка, але спочатку треба було мене викликати, витребувати документи. СБУ ж не просто подає. Вони ж нас контролюють, контролювали й перевіряли. І коли я звертаюся до СБУ області за роз’ясненням, вони кажуть: “Ми не подавали, це зверху подавали”. Добре, що зверху. Немає питань. Але скажіть, будь ласка, на основі чого?”, — обурився Пукіш в інтерв’ю Радіо Свобода.
Він поскаржився, що через указ його підприємства припинили роботу. 6 липня президент скасував санкції щодо нього без пояснення причин.
Правозахисники — за Березу
Того ж дня Володимир Зеленський застосував обмеження щодо 42 росіян та українців, які, як вказано на його сайті, причетні до російського військово-промислового комплексу та “поширюють російську пропаганду”. Одним із них був Борислав Береза — народний депутат попереднього скликання, який обирався в 213-му окрузі в Києві, а 2015 року посів друге місце на виборах мера Києва. У 2024 році він виїхав з України й живе за кордоном. Останнім часом був активний як блогер. Указ про санкції передбачає, зокрема, блокування його акаунту в фейсбуці та каналів у YouTube і телеграмі.
Береза вважає, що постраждав за те, що критикував Зеленського та, зокрема, багато згадував справу про будівництво котеджного кооперативу “Династія” людьми з оточення президента, яке розслідують антикорупційні органи. Береза стверджував, що один із будинків там належить Зеленському, і саме це, на його думку, було причиною для санкцій. “Те що, ми зараз спостерігаємо — це істерика. Усі притомні люди розуміють, що я не працював ні на яку Росію, але розуміють, що моя критика дуже болісна”, — сказав Береза “5 каналу”.
Провідні правозахисні організації закликали Володимира Зеленського скасувати обмеження щодо Берези. На їхню думку, президент застосував санкції не для захисту національних інтересів, а для “обмеження свободи вираження поглядів і політичної критики”.
Директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров у розмові із Суспільним назвав застосування санкцій до громадян України “ненормальною практикою”, яка суперечить проєвропейському курсу. За його словами, якщо людину підозрюють у співпраці з Росією, це мають розслідувати правоохоронні органи, і лише суди можуть це встановлювати й призначати покарання.
“А в цьому випадку іде підміна правоохоронної та судової системи адміністративним управлінням, декретами. Це дуже нагадує радянську практику, до якої дуже давно вдається наша влада. Усе просто: призначив людину ворогом народу і позбавив можливості жити і працювати”, — вважає правозахисник.
Із ним погоджується політологиня з аналітичного центру “Українська призма” Юлія Каздобіна, яка раніше досліджувала застосування санкцій в Україні та світі. За її словами, санкції — це насамперед інструмент зовнішньополітичного тиску на Росію. З цієї точки зору вони мають застосовуватися проти російських юридичних та фізичних осіб так, щоб це впливало на Кремль. А для українців, які сприяють агресору, є правоохоронні органи та суди.
“Багато юристів кажуть, що санкції превентивні й мусять зупинити якісь дії, але насправді держава не може порушувати право громадянина на судовий розгляд, — вважає експертка. — А в Україні санкції замість зовнішньополітичного інструменту перетворилися на позасудове покарання. І таке застосування санкцій — неконституційне й порушує права громадян”.
