Друге життя промислових територій: екскурсія локаціями кінофестивалю Довженко-Центру

Друге життя промислових територій: екскурсія локаціями кінофестивалю Довженко-Центру

Друге життя промислових територій: екскурсія локаціями кінофестивалю Довженко-Центру

Ревіталізація, або відновлення колишніх промислових територій у креативні простори та інноваційні парки – один із сучасних трендів у розвитку міст. Це переоцінка ролі занедбаного об’єкта, будівлі чи простору і його відновлення зі старим або новим призначенням. Цей підхід дозволяє зберегти архітектурне чи культурне надбання міста, урізноманітнити життя мешканців, стимулювати появу нових ініціатив та локальних продуктів.

У Європі та Америці переосмислення занедбаних промислових об’єктів почалося ще у 80-х роках, коли велика промисловість покинула міста та відбулася деіндустріалізація. Але Україна тільки починає відкривати для себе цей процес, але йому постійно стає на заваді бізнес і місцева влада.

Складно конкурувати за власність напівзруйнованими локаціями з бізнесменами, які хочуть збудувати нові торговельні центри або житлові комплекси. Складно пояснювати владі, забудовникам і навколишнім мешканцям, у чому цінність створення нового арткластеру, на меті якого буде розкриття не тільки культурного, але й інфраструктурного та економічного потенціалу промислового району.

21 травня відбулася прем’єра "Української нової хвилі" – альманаху найкращих короткометражних фільмів 2020 року. Попередні 7 років Довженко-Центр показував фільми “Хвилі” у кінотеатрах в різних містах, але цьогоріч формат вирішили змінити: покази відбудуться в ревіталізованих, "перезавантажених" просторах по всій Україні.

"Вихід за межі традиційного кінотеатрального простору в місця, які були переосмислені, наповнені новими сенсами, допоможе краще розкрити потенціал фільмів молодих режисерів, які ламають стереотипні уявлення про українське кіно та змінюють його сприйняття у світі", – зазначають у Довженко-Центрі.

Суспільне Культура підготувало онлайн-екскурсію головними ревіталізованими локаціями країни, які вже зараз змінюють культурний ландшафт своїх міст і втілюють у життя найсміливіші задуми щодо сучасної трансформації ще нещодавно закинутих промислових територій.

21 травня – Київ, Довженко-Центр

Київська кінокопіювальна фабрика

Національний центр Олександра Довженка (також відомий як Довженко-Центр) – це головний державний кіноархів художніх українських фільмів, одна з найважливіших культурних інституцій сучасної України з широким міжнародним представництвом у кіногалузі. Його завданням є збереження, дослідження, популяризація та реставрація національної кіноспадщини.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

Як виглядав Довженко-центр раніше

Центр відкрили у 1994 році на базі найбільшої за часів СРСР української кінокопіювальної фабрики (заснованої у 1938 році), яка протягом багатьох років вважалася провідним підприємством з тиражування фільмокопій, але у 80-х роках, з поширенням цифрових технологій, втратила своє значення.

Невідомо, як би доля розпорядилася щодо подальшого існування будівлі та всієї інституції, але у 2015 майбутній генеральний директор Довженко-Центру Іван Козленко представив громадськості нову “Концепцію реформування та розвитку Національного центру Олександра Довженка на 2016-2018 рр.”.

Згідно з нею розпочалася трансформація будівлі Центру в публічний простір. Метою реформування Центру в концепції було визначено “модернізацію та перетворення з індустріальної в культурну інституцію з одночасною монетизацією контенту” на принципах постіндустріальності, ревіталізації, ергономічності та синергії.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”Довженко-Центр

"Сцена 6" на території Довженко-центру

Три роки комплексних реформ Центру призвели до його фундаментальної трансформації. Наразі це платформа для проведення мистецьких заходів і культурний хаб. Сьогодні вона складається з фільмосховища, музею кіно, книгарні, коворкінга, кінокопіювальної лабораторії, кіноархіву, медіатеки та перформативного майданчика.

27 травня – Івано-Франківськ, “Промприлад. Реновація”

Завод “Промприлад”, колишній Станіславський машинобудівний завод

“Промприлад”, на базі якого з’явився новий інноваційний центр “Промприлад. Реновація”, був одним із найбільших промислових об’єктів Івано-Франківська. Його історія бере початок ще у XVIII ст., коли тут були розміщені ковальські та слюсарні цехи. Потім, за радянських часів, завод спеціалізувався на приладобудуванні та товарах народного вжитку, зокрема виготовляв лічильники газу, парасольки, електроприлади та автомобільні деталі.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

Так "Промприлад" виглядав ззовні

Його приватизували у 1990-х, і після цього територію потрохи почали ділити на шматки та продавати під різні структури: офіси, житло, торговий центр, приватний університет. Аж поки у 2017 році Юрій Филюк, співзасновник платформи “Тепле Місто” разом з командою партнерів почав перетворення приміщень старого заводу на сучасний бізнес-кластер із залученням імпакт-інвестиційІмпакт-інвестування — це інвестиції в соціальний або економічний розвиток за умови прибутковості чи повернення коштів як мінімум. від громадян та бізнесу.

Його проєктом було заплановано відновлення 26,44 тис. кв. м площ в існуючих корпусах та будівництво ще двох – на 10 тис. кв. м. До 40% всієї площі займатимуть офісні простори. На решті розмістяться майстерні, навчальні та дитячі центри, готелі та ресторани, громадські ініціативи та ін. За задумом, тут мають бути створені умови для діяльності комерційних та соціальних ініціатив, націлених на розвиток нової економіки, урбаністики, сучасного мистецтва та неформальної освіти в регіоні.

Друге життя промислових територій: екскурсія локаціями кінофестивалю Довженко-Центру

Одне з багатьох приміщень "Промприладу. Реновація"

За перші 3 роки діяльності пілотного поверху тут відбулися понад 1400 подій, які відвідали близько 60 000 гостей. Простір прийняв 30 виставок у галереї сучасного мистецтва, 75 великих конференцій, більше п’яти сотень лекцій та освітніх заходів, а також концерти та хакатони. Тут же і відбудеться фестиваль сучасного короткометражного кіно “Хвиля” від Довженко-Центру.

6 червня – Харків, Арт-Завод Механіка

Паровозобудівний завод імені Комінтерна (ХПЗ)

20 липня 1895 року почалося будівництво паровозобудівного заводу імені Комінтерну (ХПЗ) – у цьому брали участь французькі фахівці-машинобудівники брати Стефан і Філіп Буе. 5 грудня 1897 року під керівництвом директора заводу інженера Павла Ріццоні був випущений перший паровоз, а у 1903 році їх кількість досягла першої тисячі.

З початком Першої світової війни завод виробляв снаряди, міни, транспортні вагони.

Під час Жовтневого перевороту (1917 рік) колектив заводу став фундаментом Харківського бойового полку, взяла активну участь в сутичках. Попри історичне значення, у 90-і роки XX ст. заводські цехи ХПЗ прийшли у занепад і використовувалися як складські приміщення.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

Арт-завод "Механіка" до ревіталізації

Але наприкінці 2015 року команда організаторів харківських вечірок “Qtine Crew” вирішили створити своє місце, в якому можна буде втілювати творчі ідеї та розвивати культурне середовище міста. Надихнувшись міжнародним досвідом перетворення закинутих промислових зон на модні та сучасні міські простори, вони прийняли рішення ревіталізувати колишній ХПЗ та створити на його базі Арт-завод “Механіка. Інша Земля”.

У січні 2016 року розпочався процес відновлення і перетворення 100-літніх стін Харківського паровозобудівного заводу, який до цього планували використовувати як склади. А вже 1 жовтня 2016 року відбулося перша публічна подія — концерт Quest Pistols Show, які офіційно оголосили про відкриття заводських дверей для всіх бажаючих.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

Після ревіталізації

На сьогодні резиденти Арт-заводу пропонують розважальні послуги (картинг, квест-кімната, ігровий відеоцентр, кулінарні майстер-класи, прокат святкових костюмів і реквізиту, зал пляжного волейболу), навчають креативним професіями (танцювальна студія, вокальна, акторської майстерності, барабанна, студія звукозапису, школа кави) і пропонують на вибір різні творчі майстерні. Також на території розташувалися фотостудія, кава-бар, гастро-бар з високою кухнею і тату-студія.

19 червня – Запоріжжя, LOFT Млин

Млин Г.Нібура

У 1895 році на території менонітської колонії Шенвізе був побудований найбільший у той час в Європі млин Германа Нібура. Сам Герман Нібур – унікальна особистість. Один з 14 дітей у сім’ї, він вже з 8-річного віку долучився до сімейної справи, допомагав батьку в керуванні млинами. А в 23-річному віці, надихнувшись подорожжю Америкою, він будує п’ятиповерховий паровий млин, який став найвищою будівлею в Олександрівську (тодішня назва Запоріжжя). Монументальності млину надавало ще й те, що побудований він на пагорбі.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

Млин Г.Нібура

У 1907 році після смерті Германа Нібура млин перейшов у власність його сину Якобу, але після закінчення Першої світової війни всі млини були націоналізовані, після чого тут був розташований ВАТ "Запоріжмлін".

Тривалий час млин простоював. Але 6 червня 2016 року на другому поверсі унікальної будівлі троє чоловіків – Олександр Денник, Володимир Комісарів і Олексій Добренький – відкрили артпростір “LOFT Млин”, в якому об'єднали під одним дахом локації, призначені для розкриття творчого потенціалу різних напрямків і інтересів всіх охочих.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

LOFT "Млин"

Серед них – галерея, шоу-рум (простір для проведення конференція, виступів, лекцій і т.д.), кіноклуб, артмайстерня, фотостудія, зона для вільного спілкування. За задумом організаторів занедбане історичне місце має пережити другу молодість – правда, вже як простір творчих людей Запоріжжя.

25 і 26 червня – Житомир, інноваційний парк “Вимірювач

Завод з виробництва електровимірювальної техніки "Електровимірювач"

Після Другої світової війни Житомир почав розвиватися як науково-технічний та освітній центр. Первістком повоєнного промислового будівництва в місті став завод “Електровимірювач”. Частково він розмістився у корпусах колишньої Волинської духовної семінарії в центральній частині міста.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

Колись одну з найбільших продуктових лінійок, які виготовляв завод, складали електронні музичні інструменти "Естрадін" – синтезатори, електрооргани, електробаяни, драм-машини та інші музичні девайси. Тоді на заводі працювало 6 тисяч людей, тепер – близько 200, які виготовляють електровимірювальні прилади, STEM-обладнання для шкіл, а також займаються адаптацією шкільних наборів для інклюзивних класів.

Поза цим – це 4 гектари незадіяних територій в центрі Житомира, що зараз перебувають у приватній власності. Цей простір поступово має наповнюватися і перевтілюватися в інноваційний парк “Вимірювач” завдяки співпраці громадських організацій (“Творчий вимірювач”, “Платформа Острів”), місцевої влади, освітніх інституцій та міжнародних партнерів.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

Першим простором-майстернею, яка запустилась на базі інноваційного парку, стала “Лабораторія звуку” (експериментальний майданчик електронної музики та майстерня аналогових синтезаторів). Надалі команда планує запустити майстерні-фаблаби, освітній коворкінг, експериментальну освітню програму з предметного дизайну, проводити музичні та інженерні резиденції, організовувати відкриті події.

3 липня – Одеса, Зелений театр

Літній театр в Одесі, створений в античному стилі з трибунами навколо сцени, був відкритий 11 липня 1936 року. Він був розрахований на 3500 глядачів, а для симфонічного оркестру була створена "раковина" на 70 музикантів. І аж до кінця століття Зелений театр був головним літнім концертним майданчиком Одеси.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

У 1870-і роки в цій частині парку міська влада планувала влаштувати ставок у формі Чорного та Азовського морів з півостровом Крим, але все завершилося лише виритим котлованом, який одесити пристосували для гри в футбол. На місці цього котловану і був створений літній відкритий театр, який отримав назву "Зелений".

Під час Другої світової війни театр постраждав і тривалий час не працював, але в 1943 році його відновили. Більше півстоліття афіші театру рясніли гучними іменами: від Леоніда Утьосова та Мусліма Магомаєва до оркестру "короля свінгу" Бенні Гудмана. Однак в кінці 90-х концертне життя пішло на спад, а у 2001 році територію передали в приватні руки. Театр покинули, він поступово руйнувався, а його трибуни заросли зеленню.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

У 2015 році занедбаний простір в центрі Одеси завдяки підприємцю і меценату Єгору Грєбєннікову і благодійному фонду "Impact Hub Odessa" перетворилося на оновлений Зелений театр: суспільний простір, що об'єднує концертний майданчик, кінотеатр, лекторій та коворкінг з фуд-кортом. Місце, яке має багату історію, відродилося, ставши однією з головних літніх локацій не тільки для мешканців Одеси.

8 та 10 липня – Дніпро, Центр сучасної культури

Колишня губернська управа середини XIX ст.

До середини 2018 року Центр сучасної культури Дніпра існував лише у віртуальному просторі. Серед головних причин – відсутність локації, яку некомерційному культурному проєкту було важко знайти. Але у 2018 році команду Центру запросили реалізувати свої ідеї власники будівлі колишньої губернської земської управи.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

З 1991 року будівлю не експлуатували 20 років, але зараз їй подарували друге життя. 10 жовтня 2020 року відбулося урочисте онлайн-відкриття Dnipro Center for Contemporary Culture (DCCC).

Один із найстаріших будинків міста збудований в середині XIX століття та розташований на Крутогірному узвозі. Він має історичну й архітектурну цінність та є пам'яткою архітектури місцевого значення. Побудована за проєктом невідомого архітектора будівля складається із трьох корпусів: Старого, Нового та Секретарського. До 1806 року тут розташовувалась резиденція катеринославських віце-губернаторів. Після їхнього переїзду та продажу в приватні руки садиба надовго зникла з овиду дослідників.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

Один із найбільш значущих моментів в архітектурі будинку — антропоморфний декор. Над вікнами другого поверху розташувалися голови давньогрецького бога Зевса. Існує думка, що використання образу Зевса зумовлювалось функціональним призначенням будівлі. Вона була таким собі місцевим “земським Олімпом”, в якому вирішувалися найважливіші питання для Катеринослава початку XX століття. Всього таких Зевсів на фасаді по Крутогірний вулиці було 16. На жаль, на сьогодні збереглося лише 12.

В офіційних документах того часу будівля іменувалася «Земським домом». У період радянської влади ця назва вийшла з ужитку, а в самій будівлі розташовувалися військово-штабні установи. Близько 20 останніх років будівля стояла пусткою, у ній не було вікон, опалення та інших комунікацій.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”

Наразі ж Центр сучасної культури у Дніпрі — це культурна інституція міжнародного рівня, де поєднуються нові технології, медіа, сучасне мистецтво та неформальна освіта. Незабаром тут функціонуватимуть декілька публічних просторів: галерея, медіа-зона, сучасна бібліотека, коворкінг, івент-простір, лекторій, офіси для інших культурних інституцій, майстерні та кафе.

1 липня – Львів, Муніципальний мистецький центр

Кам’яниця Леона Сапіги

Неоготична кам’яниця Леона Сапіги зведена у середині 70-х років XIX століття. Автором проєкту був львівський архітектор Адольф Кун. На той час це був найбільший багатоквартирний будинок міста довоєнного часу. Потім на цьому місті знаходилися друкарня, редакції газет, приміщення товариств та різноманітних бюро й майстерень.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”Львівська міська рада

Але повернемося до сучасності. У 2018 році легендарну “Дзиґу”, яка була одним із символів міста, продали мережевому бізнесу. Представники творчого середовища міста зібралися на акцію та організували “похорони” – одягнені в чорне, вони встановили біля “Дзиґи” кам’яний надгробок, який символізував смерть “культурної столиці”.

Однією з ініціаторок акції була артменеджерка Роксолана (Ляна) Мицько. Місцева влада звернула увагу на протест і почала контактувати з представниками мистецької тусовки, що дозволило митцям у листопаді 2019 року ініціювати створення мистецького центру.

Друге життя промислових територій: екскурсія ревіталізованими локаціями “Української нової хвилі”Суспільне Львів

На реставрацію фасаду, ремонт даху, облаштування внутрішнього дворика та самої галереї витратили 8,7 млн. гривень і вже у жовтні 2020 року у місті відкрили перший муніципальний мистецький центр. Під нього обладнали нежитлові приміщення на першому поверсі кам’яниці, які роками залишалися без уваги.

Зараз Львівський муніципальний мистецький центр – це 100 квадратних метрів виставкової площі та багатофункціональний простір з лекторієм, медіатекою, книгарнею, кав’ярнею та майстернею. Це місце для знайомства з мистецтвом, діалогу людей, що його творять, неформальної освіти, відпочинку, естетичної насолоди і роздумів.

Читайте також

Огляд короткометражних фільмів з альманаху "Українська нова хвиля: Перезавантаження"

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціями

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном Нікіфоровим

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше