Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном Нікіфоровим

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном Нікіфоровим

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном Нікіфоровим

Перша частина розмови з фотографом Євгеном Нікіфоровим була присвячена подіям у березні 2021 року у селі Василівка Одеського району, після яких фотографа звинуватили у ДТП.

Нижче публікується друга частина інтерв’ю про не менш масштабний проєкт Нікіфорова, аніж документація мозаїк радянських часів, результати якого опубліковано у книжках автор. Нинішнє дослідження фокусується на українських експериментально-показових селах, якими художник подорожував та фіксував їх сучасне становище з 2018 року. Сьогодні ця робота призупинилась у зв’язку з цілодобовим домашнім арештом автора.

"В Україні налічується 41 експериментально-показове село"

Євгене, другу частину нашої розмови хотіла б присвятити твоєму проєкту про експериментально-показові села в Україні, у межах якого ти і відвідував Василівку. Коли почав роботу над цим масштабним дослідженням?

Працюючи над проектом про монументальні мозаїки Україні, я працював з періодикою радянського періоду, зокрема, журналами "Архітектура СРСР", "Будівництво і архітектура". Саме в цій періодиці я знайшов інформацію про сучасне село, яке змінюється, про те, що потрібно урівнювати життя міських і сільських жителів. У цих журналах зустрічались футуристичні плани шкіл і будинків культури або просто плани озеленення сіл. Мене зацікавило, що це за села. Я зрозумів, що в деяких з них я вже був, але не зауважив, що у них є щось особливе.

Виявилось, що таких сіл в Україні налічується 41 і називають їх експериментально-показовими. У першому з них я був у 2016 році, це село Петрівка в Криму (і за збігом обставин я провів дитинство в тій місцевості), потім були Одеське Шабо і Кодаки з Калитою у Київській області. Власне, якщо говорити про перші фотографії, то це 2017 рік, якщо говорити про осмислену роботу, тобто момент, коли я вирішив, що буду працювати над цією темою — це 2018 рік, коли я знімав для фестивалю кіно та урбаністики “86” фільм “Гирі мої гирі” у селі Половинкине Луганської області.

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Фрагмент фільму "Гирі мої гирі", 2018 рік.

Це було в 2018 році, значить, протягом цих років займався темою, їздив Україною?

Так, четвертий рік вже виходить. Це не був для мене основний проєкт, але якщо у мене була можливість, я намагався заїжджати в експериментально-показові села. Про них було досить мало інформації, окрім напівпропагандистських інформаційних статей у журналах, і я не уявляв, як візуально виглядають ці ідеї архітекторів, як саме вони були втілені. Тому що одна справа — креслення в журналі, а інша — яким воно стало через 40 років після втілення. Першочерговою задачею я для себе поставив візуально ознайомитися з місцевістю, щоб у подальшому вирішити, як рухатися далі.

Наскільки архітектурні задуми відповідали реалізації?

На мою думку, ті креслення або перші фотографії, які вдавалося знаходити відразу після створення сіл, і те, якими ці села оживали — це досить точне співпадіння.

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Кам’янка, Тернопільська область, 2021 рік.

Хто, власне, проєктував? Хто був автором цих креслень?

Створенням експериментально-показових сіл займалися десятки науково-дослідних проєктних інститутів, які розробляли ці проєкти так званого "нового села".

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Проєкт школи для експериментально-показового села Зоря, Рівненської області, 1972 рік.

Звідки походить ідея створення нового села?

На початку 1960-х було прийнято низку партійно-урядових постанов. Держава почала робити спроби стерти відмінність між містом і селом через модернізацію соціально-побутової інфраструктури сіл, через типове будівництво. Експериментально-показові села можна пов’язати із партійною постановою 1964 року, яка дала старт переселенню жителів із "неперспективних" населених пунктів, а також облаштуванню зразкових сіл.

"Ікра, риба, шуби на полицях сільських магазинів були не для продажу"

Говорячи про саму назву "експериментально-показові села": для кого їх показували?

Я бачу декілька шарів пояснення "показовості". З одного боку, "показовість" для інших сіл республіки – репрезентація досягнень у будівництві і розвитку села. З іншого боку, це візуальна показовість, яка одразу ж потрапляла в архітектурні журнали того часу, щоб показати всій державі і на міжнародних архітектурних виставках, яким може бути село. Також в ці села завозили як республіканські делегації з інших сіл і міст, так і міжнародні делегації, про що свідчать, до прикладу, зйомки фільмів іноземними делегаціями.

Я бачив документи, де розписані плани на день для іноземної знімальної групи. В такому документі по годинах розписані активності, які потрібно зафільмувати. Також показовість була не тільки зовнішня, в плані архітектурних фасадів, але й внутрішня.

Наприклад, в кожному селі був культурно-побутовий центр або продовольчі величезні магазини. В цих магазинах на полицях могли бути товари, дуже нетипові для села того часу: ікра, риба, шуби, але це були речі не для продажу — вони були саме для заїжджих груп, для туристичних автобусів, які приїздили в село.

Так було, наприклад, у селі Кодаки Київської області. Село Кодаки було, мабуть, найбільш репрезентативним серед експериментальних сіл саме в періодиці. Саме туди привозили найбільшу кількість делегацій, в тому числі і з інших експериментально-показових сіл.

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Вузлове, Львівська область, 2019 рік.

Чи лишились спогади селян? Бо уявімо: ти живеш у селі, маєш свій побут, і одного дня дізнаєшся, що твоє село підпадає під експеримент. Як це відображається на твоїй діяльності та житті?

Я зустрічав різні думки і поки ще не можу сформулювати щось загальне. У кожному з цих сіл є свій історичний бекграунд. Також предумови експериментальності — назвемо це так — також відрізняються. Залежно від ландшафту, інфраструктури, наявності колгоспів, доріг обласного значення. Тому історія для кожного різна і думки відрізняються.

Якщо все-таки намагатися узагальнити, то селяни були вдячні цьому експерименту, тому що перебудовувався центр, з'явилися асфальтовані дороги, каналізація, телефонний зв’язок, газифікація.

Часто у 1960-ті роки навіть у районному центрі цих благ не було, не кажучи вже про села. Одночасно з цим це історія про укрупнення сіл і зникнення неперспективних поселень та хуторів.

Історія неперспективних зазвичай закінчувалася через те, що для цих сіл не обслуговувалися дороги, перекривалося транспортне сполучення, могли закриватися школи та інші об’єкти інфраструктури, викорчовувалися дерева — тобто були створені умови, за яких у неперспективному селі було незручно жити, або ж просто насильно людей переселяли у "перспективну місцевість".

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Пирогівці, Хмельницька область, 2021 рік.

Яка різниця між перспективними і експериментально-показовими селами?

Села з кінця 1950-х поділялися на дві групи в залежності від того, якою була їхня чисельність населення, наскільки вони були забезпечені комунікаціями і в якій мірі відповідали умовам і завданням господарського розвитку території: “перспективні”, чисельність населення яких становила не менше 1-1,5 тисяч осіб, і “неперспективні” з відповідно меншою чисельністю населення.

До числа "перспективних" увійшли 18 846 сіл (а всього, за даними 1975 року, в Україні їх було 31 077). Серед перспективних обиралися ті, котрі потім ставали експериментально-показовими. Це історія, в рамках якої тисячі українських сіл взагалі зникли з мапи.

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Василівка, Дніпропетровська область, 2019 рік.

"Це був експеримент над людьми, а не над архітектурою"

Ти колись писав у пості на фейсбуці, що один з колишніх голів такого експериментально-показового села сказав, що насправді це був експеримент над людьми, а не над архітектурою. Як ти інтерпретуєш ці слова?

Це сказав Йосип Семенович Парубочий у Львівській області в селі Вузлове. Він мав на увазі, що людей поселяли у житло, до якого вони не були пристосованими. Житель цього центру, візуально дуже показового і привабливого, залишався без землі, і його шансом на виживання була праця у колгоспі.

Це такий новітній тип рабства, й експеримент також полягав у цьому. Держава споглядала, як людина буде жити в стінах, які їй запропоновані.

З цього приводу також процитую свою колегу Поліну Байцим: "Планувати будівлю та уявляти, як саме будуть жити люди всередині накреслених стін, — процес, що завжди межує з постановкою соціального експерименту."

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Василівка, Дніпропетровська область, 2019 рік.

Коли цей експеримент завершився і що сьогодні лишилося від цих сіл?

У 1960-х роках, як цей експеримент тільки розпочався, стало зрозуміло, що темпи, які встановлені партією, не є реалістичними. Проєкт перебудови і модернізації сіл був дуже дорогим і виявився неефективним. Але останні села були збудовані та перебудовані вже у 80-х роках. Наприклад експериментальна забудова села Вузлове Львівської області була завершена у 1985 році. Розвалюватися "ідеальні структури" стали дуже швидко, у 1990-х.

Села не змогли пристосуватися до нової реальності, до нових соціально-економічних умов. Колгоспи не були реорганізовані і збережені як успішні агрофірми. Але при цьому ми маємо приклади деяких сіл, які зараз є, можливо, одними з найуспішніших сіл України, за рахунок успішної роботи агрофірм, створених на основі колишніх колгоспів – Миколаївка Сумської області, Шляхова Вінницької області та інші.

Чи можемо ми сказати з погляду сучасності, що це був утопічний проєкт?

Це дійсно утопічний проєкт. Ідеї будівництва, що не враховують потреби суспільства, не здатні на самостійний розвиток. Фрагментарно це псевдо-моделі міста, але ж у місцевих жителів не питали, чи потрібні їм подібні зміни для існування. Також я обов’язково проаналізую те, що трапилося зі мною у Василівці, адже цікаво, як руйнівні процеси, що зараз відбуваються в українських селах, можуть затягнути навіть дослідника.

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Себине, Миколаївська область, 2020 рік.

"В умовах слідства я навряд чи зможу скористатися грантом"

Як ти бачиш фінальну точку реалізації свого проєкту?

Зараз для мене найбільш логічним завершенням фотопроекту є публікація книги. Я поки що не можу сказати, коли це буде, тому що з книжками не вдається точно планувати. Я зараз все ще на етапі візуального ознайомлення з селами, і я думав завершити це ознайомлення саме в цьому році, а далі перейти до нових пластів, які мені цікаво вивчати. Те, до чого я дійшов в процесі візуального ознайомлення, поставило ряд питань, якими планую займатися в рамках наступного етапу візитів у експериментально-показові села.

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Полтавська область, 2016 рік (з проєкту Про пам’ятники республіки).

Щодо організації поїздок: ти і організатор, і ініціатор, і виконавець цього проекту, чи ти робиш це у співпраці з якимось фондом, який допомагає тобі налаштовувати процеси?

Я знімаю своїми силами і самостійно фінансую проєкт. Це досить складно саме через географічну віддаленість всіх цих сіл, тому що 37 з них розкидані по всій Україні, в кожній області є принаймні одне експериментально-показове село, але також є чотири села у Криму. Тому, якщо навіть просити фінансової підтримки в Україні, то навряд чи хтось буде підтримувати поїздки в Крим на офіційному рівні.

Цього року я планував закінчити візуальне ознайомлення з місцевістю, наступним кроком я почав би шукати фінансування для більш глибокого занурення у села і роботу з архівними документами і фотографіями. 8 квітня я отримав новину від УКФ – моя заявка на експедиції по експериментальних селах посіла шосте місце в рейтингу програми стипендії, але в умовах слідства я навряд чи зможу скористатися виграним грантом – він був пов’язаний саме з короткостроковими візитами у села.

Хотів би для себе виділити ще мінімум два роки на роботу з цією темою. Точно знаю, що якщо буду поспішати, – загублю важливі деталі. Також мені цікаво розглядати село в довгій перспективі, в проміжку часу – таким чином є змога відкривати нові пласти для вивчення. Мені цікаво по декілька разів повертатися і споглядати те, як місце змінилося з моменту мого першого візиту.

Я хотів би порівняти те, що зняв зараз, із з тим, що було в ідеальних, грубо кажучи, умовах на сторінках радянської періодики. Але також мене цікавить і те, що люди фіксували для своїх домашніх архівів. Чи фотографувалися вони на тлі цього "ідеального середовища". Що мене також візуально цікавить, це як люди, місцеві жителі, змінювали ці "ідеальні стіни" під свої потреби. Якими похибками почала обростати ця ідеальна архітектура, коли почали пристосовувати під реальні потреби, а не під видумані архітекторами.

Експериментально-показові села – це утопічний проєкт: розмова з Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Войниха, Полтавська область, 2020 рік.

Моє фінальне питання продовжує твої роздуми: чим особисто тебе захоплює ця тема?

Я взявся за цю тему тому, що вона тісно пов’язана з двома іншими темами, над якими я працював раніше. Вона не була надуманою, а стала логічним продовженням поточних проєктів.

Те, що мене насправді цікавить: укрупнення сіл, зникнення сіл, експеримент над людиною за радянських часів, чим є сучасне українське село.

Це досить складні питання, і в якийсь момент я прийшов до того, що лише фотографічних засобів, якими я користуюся, вже не вистачає. Тому використання інших, аніж фотографія, медіумів для дослідження є також цікавим саме по собі.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше