Журналістку, ведучу токшоу "Зворотний відлік" Мирославу Барчук на UA: Першому обрано лауреаткою "Премії імені Георгія Ґонґадзе" у 2021 році. Церемонія нагородження відбулася 21 травня в ефірі телеканалу "UA: Культура" та на платформах суспільного мовника у соцмережах.
Іншими двома фіналістами премії стали головний редактор видання Ліга.net Борис Давиденко та головна редакторка видання Reporters Марічка Паплаускайте.
Сума винагороди лауреата Премії складає 100 тисяч гривень.
Церемонія нагородження пройшла за участі дружини Георгія Ґонґадзе, керівниці Української служби "Голосу Америки" Мирослави Ґонґадзе, першого лауреата премії, головного редактора інтернет-видання "Історична правда" Вахтанґа Кіпіані, керівниці Київського бюро "Радіо Свобода" Інни Кузнецової.
Спеціальним гостем церемонії став музикант та композитор Тарас Чубай.
Захід відбувся в Національному музеї Тараса Шевченка за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".
До довгого списку номінантів на здобуття Премії цього року ввійшли 18 українських журналістів і журналісток. За умовами Премії, лише члени Капітули мають право номінувати журналістів на її здобуття.
До Капітули Премії-2021 ввійшли: дружина Георгія Ґонґадзе, журналістка, головна редакторка і керівниця Української служби "Голосу Америки" Мирослава Ґонґадзе; президент Українського ПЕН, письменник Андрій Курков; журналістка, співзасновниця та власниця видання "Українська правда" Олена Притула; декан Києво-Могилянської бізнес-школи Олександр Саврук; меценат Премії та представник Асоціації випускників kmbs Максим Дядик; письменниця, правозахисниця Лариса Денисенко; засновник "Історичної правди" та Музею-архіву преси, перший лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе Вахтанґ Кіпіані; публіцист, лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе Павло Казарін; керівниця Київського бюро "Радіо Свобода" Інна Кузнецова.
Премія імені Георгія Ґонґадзе – нагорода для незалежних журналістів, заснована 2019 року Українським ПЕН у партнерстві з Асоціацією випускників kmbs, Києво-Могилянською Бізнес-Школою та виданням "Українська правда".
Цитати з інтерв'ю з Мирославою Барчук: "Я керуюся принципом не нашкодити суспільству, не скандалізувати його"
- Всі прориви, всі революції, все, що сталося з нами історично важливого останні тридцять років, – це діяльність медіа. Я вірю в суспільну місію журналістики. Це не порожні слова для мене.
- Десь на початку двотисячних років українське телебачення за моделлю російського телебачення почало підміняти політичні ток-шоу розвагами, розважальними шоу, де політики – не носії ідей, ідеологій, позицій, а лицедії, паяци, тобто серйозні розмови перетворилися на собачі бої. Це приносило рейтинг Савіку Шустеру чи Дмитру Кисельову, які працювали на ICTV, але це розбестило і зіпсувало смак глядачів. От є чудове російське слово "развращать". От воно "развратіло".
- Коли в чотирнадцятому році наші співвітчизники в Криму чи в Луганську кричали "Путін, вводі войска", я розуміла, що за це є моя відповідальність як ведучої, як журналістки, яка включала і вислуховувала в ефірі Жириновського, Сімонєнка, Кілінкарова та інших представників п’ятої колони в Україні.
- Не можна балансувати проукраїнську точку зору антиукраїнською точкою зору. Не можна правду збалансувати брехнею, не можна заяву жертви збалансувати заявою нападника, заяву науковця – заявою антинауковця. Бо це зрівнювання цих двох позицій. Ти урівнюєш і робиш можливими дві позиції – у глядача є відчуття, що ці дві позиції рівноцінні. Ми не можемо, балансуючи чи пробуючи бути неупередженими, ставити під сумнів національну безпеку, здоров’я, життя, гідність, право. І брехня не є альтернативною точкою зору.
- Ми не так повинні говорити про медіа, журналістику, як про важливість освіти. Ми зараз багато цитуємо Бісмарка, який сказав, що війни виграють не генерали, а вчителі й парафіяльні священники.
- Є цікаве дослідження британських неурядових організацій, які займаються зміцненням парламентської демократії про те, що бульварна преса, таблоїди, розважальні шоу не просто не розвивають громадянську самосвідомість, але споживачі такого продукту вдвічі негативніше ставляться до політики, ніж ті, хто взагалі нічого не читає і не дивиться.
- Культура є нашою формою опору, протесту неуцтву, неуцтву людей, які називають себе політичною елітою. Тому важливо, щоб цей фронт тримався.
