Щойно розпочалась війна США та Ізраїлю проти Ірану — а відтак і його удари у відповідь — українські оборонні компанії заявили про готовність надати країнам Затоки озброєння, передусім дрони-перехоплювачі для збиття "шахедів". Це збіглося в часі із заявами української влади про відновлення обмеженого експорту зброї за кордон. Втім, реально українські компанії продавати озброєння іноземним клієнтам досі не можуть.
Допомогти відбивати іранські атаки на Близький Схід вирушила група українських інструкторів. За словами президента Володимира Зеленського, у Катарі, Обʼєднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії, Кувейті та Йорданії перебувають 228 спеціалістів, які діляться знаннями з розбудови "малої ППО".
Про те, як війна в Ірані вплинула на популяризацію української зброї, що на практиці означає відновлення її обмеженого експорту Суспільне поспілкувалось із виконавчим директором Української ради зброярів Ігорем Федірком.
Після початку війни в Ірані одразу кілька українських оборонних компаній заявили, що отримали запити на купівлю продукції від представників країн Затоки. Однак про укладання контрактів повідомлень не було. Медіа згадували, що до компаній зверталась СБУ. Розкажіть докладніше, що трапилось?
Із початком війни США та Ізраїлю з Іраном багато наших виробників намагалися самостійно вийти на цей ринок. Служба безпеки України зіграла на випередження і в перший же день війни в Ірані оповістила і нас (Українську раду зброярів — ред.), і виробників, що напряму такі операції з країнами Затоки проводити неможливо. Тому що це буде порушенням правил ввозу-вивозу товарів подвійного та військового призначення.
Наразі я особисто не знаю про прямі дозволи з боку держави для наших підприємств на постачання озброєнь країнам Затоки.
Ця складна процедура, звісно, сповільнює процес.
Натомість влада відправила на Близький Схід наших фахівців — президент повідомив про 201 інструктора, які зараз працюють у країнах Затоки. Що це нам дасть?
Влада має тримати баланс між державною позицією та ринком. Вона знайшла цей баланс, відправивши підрозділи. І, звісно, наші підрозділи взяли з собою не тільки зразки озброєнь, а й повний комплект того, що їм було треба для збиття "шахедів".
На мою думку, стратегічно це правильний шлях. Коли наші партнери [на Заході] звертались до України, щоб ми надали наше озброєння їхнім партнерам із Затоки, представники влади сказали: "Ось візьмете ви дрон — що далі?". Має бути розуміння, як знайти ціль, як її ідентифікувати, як прицілитися, вийти в той район, збити. Потім — як зібрати цю інформацію, адаптувати систему, навчити ваш персонал, ваших військових. Дрон тут — лише одна складова з десяти, які я перелічив.
Ми — єдина країна у світі, яка готова була в прямому сенсі на завтра дати цілісне рішення. І ми його надали саме комплексно: показали їм, що дрон [сам по собі] не працює — працює система. Ми, українці, її маємо і готові нею ділитися. Але хочемо за це щось, що треба нам. Зараз президент намагається провести ці перемовини й зрозуміти, що ми як країна можемо від цього виграти глобально.
Чи є розуміння, що саме наші інструктори роблять там зараз? Мова винятково про американські дрони, зокрема Merops, які донедавна були чи не єдиним засобом ураження "шахедів"? Чи ми поїхали туди зі своїми засобами?
Я знаю точно, що там різні типи озброєння — те, що було зараз під рукою реально довело свою ефективність. Merops далеко не єдиний ефективний засіб, у нас їх вистачає.
Більше того, багато хто з наших виробників тихо виробляв дрони-перехоплювачі, не афішуючи цього. В перший же тиждень війни в Ірані з'явилася низка анонсів від українських компаній про виробництво "антишахедних" рішень, які вже перевірено на полі бою. Думаю, таких анонсів з'явиться більше.
Стосовно Merops — у нього американський "паспорт" і в нього вкладено американські гроші, але народжений він в Україні, на основі нашого досвіду. І саме ми навчили його правильно збивати "шахеди".
Президент Трамп сказав: "Ваша допомога нам не потрібна, у нас є свій класний фантастичний дрон". Якби він знав, що цей дрон завдячує своєю появою українцям і особливо ЗСУ. Але нічого страшного, ми все одно показали, що дроном ти проблеми не вирішиш. Це лише інструмент, який літає дуже недовго, й без правильних рук і голови це лише метал і пластик.
Що такий шлях допомоги країнам Затоки дає українським оборонним компаніям? Ми показали, що вміємо — що далі?
Ринок зараз висловлює стримане обурення, що наша держава не відреагувала ще швидше та об'ємніше. Усі наші кроки за час повномасштабної війни — міжнародні поїздки, покази наших озброєнь, демонстрація на полігонах — перевершив перший день війни в Ірані.
Вони відчули, що, маючи оцю величезну маскулінну силу ракет, кораблів та літаків не можуть побороти звичайну "жужжалку" на дизельному двигуні. А якщо можуть, то витрачаючи для цього ракети для Patriot за 4 мільйони доларів.
Володимир Зеленський з початку року кілька разів оголошував про обмежене відновлення експорту озброєнь. Чи можете ви пояснити, як це працює на практиці та про яку саме форму експорту йдеться?
Механізм обмеженого експорту озброєнь анонсували й відновили не як частину прямого експорту, коли ми тут виготовили й там продали, а саме як створення спільних підприємств. Те, що називається Build with Ukraine.
Наше вище військово-політичне керівництво вважає, що майбутнє нашої оборонки — в цій інтеграції з іноземними партнерами. Нам треба йти на західні ринки, розуміти, як вони працюють. І як нам працювати на цих ринках разом. Тому в пріоритеті — саме такі спільні підприємства. Думаю, що далі оголошуватимуть про чотири-п'ять підписань таких угод на місяць. Президент пояснив, що такі підприємства Україна буде створювати тільки з країнами, з якими ми маємо безпекові угоди. Їх 29, останньою на сьогодні таку угоду нещодавно підписала Румунія.
Система СП у десятки разів складніша за прямий експорт. Далеко не всі компанії розуміють, як саме їм дійти згоди з партнерами. В Україні немає ринку акцій, тож іноземним партнерам, наприклад, не зрозуміло, що таке купити частину ТОВки. Виникають питання щодо захисту інтелектуальної власності, і багато інших.
Саме тому співпраця в такому форматі йде досить важко. По суті, ми ламаємо їхню парадигму, як мають діяти дві європейські компанії в розрізі спільних підприємств. Вони звикли до європейських стандартів, коли зрозуміла структура компанії та її правління, а в нас, умовно, власник, бухгалтер, головний менеджер і головний логіст — всі мають одне прізвище. Їм незрозуміло, як таке може бути.
Ми намагаємося в прямому сенсі спаяти USB першого покоління з Type-C. Як мені сказав один знайомий: "Ми придумаємо перехідники". І це правда. Цим перехідником стає зацікавленість європейців у наших технологіях — і наша в тому, щоб вийти на їхні ринки.
Окрім умови, що спільні підприємства можна створювати лише з цими 29 країнами, вони мають обов'язково фінансуватись країною-партнером і першочергово працювати на забезпечення Збройних сил України. Без цього нічого не буде.
Всі виробники на це згодні, вони це готові робити. Також влада вимагає, щоб інтелектуальна власність була зареєстрована в Україні й усі критичні компоненти теж вироблялись тут. Це абсолютно нормально, адекватно, воно так має бути.
Як загалом українській оборонній компанії отримати статус експортера, нехай навіть для створення спільного оборонного підприємства?
Це досить складний механізм, але в цьому питанні ми не відрізняємося від наших європейських, американських, австралійських та інших партнерів. Усі ці країни мають свою систему внутрішнього контролю за експортом зброї. Вони так само дуже складні.
В американській системі компанії добре знають, скільки часу й зусиль забирає проходження процедур ITAR для експорту озброєння. В Україні логіка подібна: міжнародні передачі товарів військового призначення та частини товарів подвійного використання проходять через державний експортний контроль. Ключову роль тут відіграє Державна служба експортного контролю України (ДСЕК), а політичну та міжвідомчу координацію забезпечує Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при РНБО (МКВТС). Для здійснення таких операцій суб’єкт має отримати відповідні повноваження. І саме тут багато нових компаній, які прийшли в оборонку з IT чи цивільних секторів, стикаються з найбільшою складністю: навіть якщо йдеться не про класичну зброю, а, наприклад, про безпілотну систему без боєприпасу, це не означає автоматично, що такий товар не підлягає експортному контролю.
Насправді все, що кодифіковано й має номер NSN, тобто код НАТО, а також поставлено на озброєння нашої армії, вважається зброєю. Такий товар не можна продати як, скажімо, шкарпетки, воду чи мінеральні добрива. Будь-яка держава світу встановлює декілька запобіжників для того, щоб на ринку зброї не було свавілля.
Чи має Рада зброярів свої пропозиції, як спростити дозвільну систему?
Автоматизація цього процесу вже відбувається. ДСЕК побудували свою електронну систему. Вона недосконала, складна, десь є збої — але вони її вже впроваджують. До цього, до речі, теж долучились наші партнери, зокрема США.
МКВТС відновила роботу на початку цього року і вже почала розгляд перших заявок.
Я розумію, що сильне спрощення цього механізму і лібералізація процесу приведе нас до втрати державного контролю над цією сферою, але й допускати таке, що в нас заявки можуть розглядатись по пів року чи рік, теж неправильно.
Українські оборонні компанії вже подавали заявки на розгляд Міжвідомчої комісії?
Так, звісно. Нагадаю, що протягом останніх чотирьох років експорт зброї був обмежений. За цей час від ринку озброєння надійшло десь 160 заявок на експорт продукції, в тому числі й нещодавно. Як відбувалося засідання, чому приймали рішення так чи інакше, на жаль, я інформації не маю. Навіть контракт на експорт зерна є комерційною таємницею, а це — ринок озброєння в країні у стані війни.
Ринок відчув, що є перші кроки у Build with Ukraine. Зараз на ринку відбулась низка подій із тлумаченням, як це працюватиме.
Від кого оборонні підприємства чекають на такий механізм? Від Міноборони, уряду, РНБО?
Ви перерахували майже всіх стейкхолдерів. Це все ж таки має бути високорівневим рішенням.
Зазначу, що не хочу нівелювати цією вимогою працю, зроблену для того, щоб Міжвідомча комісія змогла запрацювати. Також треба було переконати соціум, що в нас вистачає внутрішнього виробництва, що ми можемо дозволити собі експорт зброї під час війни. Це політично дуже складне рішення. Хочу наголосити, що зараз виробничі потужності оборонних підприємств України сягнули 50-55 мільярдів доларів. Водночас цьогоріч ми зможемо отримати оборонного замовлення на 13-15 мільярдів доларів. Тобто ми виробляємо майже в чотири рази більше, ніж держава може купити.
Весь світ визнає, що саме у виробничих спроможностях і їхньому швидкому масштабуванні ми одні з найкращих. Це приємно, але [для плідної співпраці] нам треба показати, що ми можемо бути системним партнером.
Які іноземні оборонні компанії зайшли в Україну з початку року?
Низка великих іноземних компаній уже відкрила представництва, партнерства або локальні сервіси в Україні. Яке б озброєння ви не взяли — вони, по суті, вимушені були зайти або в партнерство, або самостійно, або відкрити офіси, щоб працювати зі своїм продуктом. Бо так ти збираєш фідбек, ремонтуєш, забезпечуєш сервісне обслуговування. Без внутрішньої бази в Україні це неможливо.
Той-таки німецький Daimler Truck зараз фактично оновлюють роботу свого офісу в Україні. Теж дуже активні на нашому ринку, багато навчають, дивляться, куди можна й інвестувати в тому числі.
Днями запустили механізм тимчасового бронювання працівників оборонних компаній. Розкажіть, як це працює?
Справді, почав діяти механізм тимчасового бронювання працівників оборонних підприємств та критично важливих для потреб ЗСУ компаній. Ідеться про бронювання до 45 календарних днів для людей, у яких є неврегульовані питання військового обліку. За цей час працівник має привести свої дані у відповідність до закону, а підприємство може безперервно виконувати оборонні завдання. Правову основу для цього рішення ухвалили раніше, а тепер механізм став доступним у цифровому форматі.
Скільки людей вже скористалося цим механізмом?
Закон прийняли торік. Але в "Дії" ця можливість з'явилась буквально кілька днів тому. За моєю інформацією, кілька підприємств нею вже скористалися.
Я думаю, що в такий спосіб ми можемо навіть певну кількість людей повернути з-за кордону. Тих, хто, можливо, хоче повернутися, але не може
