Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

Продовжуючи формат оглядів мистецьких практик сучасних авторів та авторок, Суспільне підготувало коментарі про підходи та зацікавлення чотирьох українських художниць: Анни Звягінцевої, Каті Лесів, Влади Ралко та Ніни Мурашкіної. Авторки працюють з різними медіумами: живопис, інсталяція, об’єкти, фотографія, артбук. Але об’єднує їх певне коло тем, що так чи так перетинаються між собою та є досить особистими та відвертими. Це теми свободи, страху, особистих кордонів, тілесності та почуттів.

Анна Звягінцева

Анна Звягінцева працює переважно з графікою та інсталяцією, через які висвітлює теми непомітного, автоматичного та повсякденного, жіночої праці, материнства та довіри. Останнім часом художниця повернулася до живопису, до цього особливого методу роботи з полотном та фарбою, а з ним і до відчуттів, які цей процес приносить у своїй тяглості та тактильності.

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

"Недоречні доторки", Анна Звягінцева, 2017 рік. Фото: PinchukArtCentre, Максим Білоусов

Втім, у цьому тексті я би хотіла звернутись до одного із програмних проєктів художниці під назвою “Недоречні доторки”, що відбувся у межах PAC-UА у 2018 році. Виставка виникла в нових для художниці умовах материнства і стала своєрідним шляхом, прокладеним (не)помітними та (не)бажаними доторками. Ці доторки оприявлюються через представлені просторові роботи, а також графіку та знайдені в соціальних мережах фотографії.

Цей момент доторкання, тобто відчуття людського тепла, художниця помітила їдучи в автобусі, де люди сидять близько одне до одного. Тож у виставці авторка говорить про широкий спектр дотиків: від громадських у публічному просторі, зокрема, під час мітингів, до найбільш інтимних, материнських, коли тіло жінки на якийсь час стає майже нерозривним з тілом дитини.

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

"Недоречні доторки", Анна Звягінцева, 2017 рік. Фото: PinchukArtCentre, Максим Білоусов

Представлені об’єкти є зліпками моментів, коли тіла стикаються одне з одним та зазіхають на особисті простори. Коли їх відділяє лише шкіра, що лишається для цих тіл останнім кордоном. Одночасно з цим ці доротки не тотальні, вони мають свої порожнини та пустки. Сама художниця говорить, що цей проєкт для неї став неочікуваним відкриттям, адже це вперше в її критичній художній практиці, йшлось про тілесність, близькість та бажання.

Катя Лесів

Катя Лесів – молода художниця, яка працює з різними медіумами, зокрема, з фотографією, графікою та артбуками. Її цікавлять теми перехідності станів, між сном та бадьорістю, природний хід життєвих процесів. Більшість її робіт є вдумливими медитаціями та тендітними колисковими, вирішеними у мінімалістичному стилі та форматах.

Одним із найбільш потужних вражень у мистецтві за кілька останніх років на мене справив її артбук "I Love You", вперше представлений на груповій виставці "(Ре)контексти. Історії" у Малій галереї Мистецького Арсеналу у 2019 році.

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

Катя Лесів, арт-бук "I Love You", 2019 рік

Артбук складається з фотографій, зроблених Катею Лесів, що фіксують життя півоній протягом кількох днів: бутони розпускається, перетворюється на квітки, в’януть. Але один бутон робить це із запізненням. І як би перша півонія не хотіла призупинити процес та порівнятись із другою, у неї нічого не виходить.

Діалог між двома бутонами – а говорять вони, звісно, про почуття любові одне до одного – завершується у той момент, коли зів’яла квітка вже просто нічого не відповідає тій, що все ще квітне. Ця витончена метафора про завершення, про наше (не)вміння завершувати процеси та приймати те, чому настав кінець.

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

Катя Лесів, фотографії з арт-буку I Love You, 2019 рік

Пам’ятаю, як я гортала сторінки з фотографіями і у якийсь момент зніяковіла від того, що одна сльоза зрадницьки впала на сторінку. Так, мистецтво інколи апелює до нашої емоційної сфери дуже обережно та ненав’язливо, втім це не впливає на інтенсивність наших реакцій. Катя Лесів розповідає, що цей твір став результатом розуміння того, що “це нормально, коли життєві ритми різних людей можуть не співпадати. Це нормально, коли люди продовжують жити в своєму власному ритмі, і коли вони розходяться. Ритми є у всьому. Тому й у коханні так відбувається, як з квіточками. Одна може зів’янути раніше, ніж інша”.

Катя Лесів створила й інші не менш чуттєві артбуки, серед яких серію “Колискова”, у яких відкрито звертається до своїх почуттів, власного тіла та сміло дивиться на зміни, які з ними відбуваються.

Влада Ралко

Влада Ралко послідовно працює з колом тем, що розкриваються у її виразній художній практиці. Полотна художниці експресивні, викликають гострі емоційні реакції та дисбансують, порушують питання свободи, територій, волі, свого та чужого. Авторка працює як із живописом, так і з графікою, регулярно видаючи книжки та пишучи тексти, що контекстуалізують її серії та проєкти.

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

Влада Ралко, серія Kyiv Diary (2013-2014)

Для цього огляду я звернусь до конкретної роботи Ралко "Хвиля" 2015 року, що як завершене полотно виникає у контексті надскладних потрясінь в Україні та війни на Сході. Ідея роботи має справу з темрявою. Тут зображено людину, що стрибнула у чорноту – у води Дніпра.

Цей стрибок у прірву вимагає від того, хто пірнає, неабиякої сміливості, бо невідомо, що пропонує вирва: наскільки глибока вода, чи далеко до дна? І що це за вогняний водоспад поруч? Жінка фіксується у моменті, у цьому є чимала напруга, адже її тіло вже наполовину у порожнечі, і ми завмерли, очікуючи розв’язки. Але розв’язки як такої не стається.

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

Влада Ралко. Хвиля, 2015 рік, 200х150, акрил на полотні

Втім виникають бентежні думки, адже темрява як така – потенційна. У ній приховано, власне, усе те, лишається поза поглядом. Тому взяти на себе відповідальність та прийняти рішення дослідити цю темряву вимагає чималої внутрішньої сили: і у момент, коли людина наважується на цей крок, і після того, як ця невідомість щось запропонує. Ця потужна метафора резонує з тим, яка ситуація склалась із життями українців з початку війни. Тому вочевидь цей травматичний досвід, акумульований у художньому образі, видається болючим, від нього кортить відвернутись, від нього хочеться втекти. Але це не завжди вдається.

Ніна Мурашкіна

Ніна Мурашкіна – одна із тих небагатьох художниць в українському сучасному мистецтві, що відверто та чесно говорить у своїх роботах про бажання, любов, розчарування, сексуальні потяги та фемінність. Вона працює з інсталяцією, об’єктами, живописом та графікою, часто, поєднуючи ці медіа між собою в рамках одного проєкту.

Подібний діалог між живописною чи графічною площинністю та об'ємністю свідчить про бажання наче промасувати тіло уявних образів, фантазій та сновидінь, своєрідний намір відчути їх м'язистість наяву. Художниця працює з нейлоном та капроном, пір'ям, використовує фалічні символи, ляльки, віднаходячи свою приналежність до численних фактур та форм.

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

Ніна Мурашкіна, "Лісістрата"

Один із її останніх проєктів — "Лісістрата". Йдеться про героїню комедії Арістофана, яка закликає жінок виступити проти війни між Афінами і Спартою, відмовляючи чоловікам у сексульному контакті. Зрештою, сюжет давньогрецької п’єси свідчить, що чоловіки не витримують такого тиску і завершують війну. Так в ультимативній формі жінки досягають миру.

Лісістрата як персонажка стає натхненницею для Ніни Мурашкіної, в концепції якої закладене бажання підкорити глядача, чоловіка, наші серця. У цьому випадку напруга лежить на межі змови та загравання.

“Я вірю в те, що найбільш наївні, нахабні, гротескні ідеї, знаходять місце в житті. І якщо дійсно заборонити чоловікам доступ до тіла, це може їх спонукати до чогось. Я б не хотіла говорити виключно про військові дії, оскільки це занадто важкий вантаж, мені його не підняти. Я говорю радше про рольові моделі поведінки, але, знову ж таки, з драмою, логічним кінцем”, – говорить Ніна Мурашкіна.

Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць

Ніна Мурашкіна, "Лісістрата"

Відтак, будучи одного разу натхненною образом Лісістрати, художниця через відому історію працює з механізмами взаємодії між жінками та чоловіками, робить своєрідний виклик шаблонним діям, пропонує вступити у гру, у якій багато що вирішується завдяки фемінній силі та сильній позиції жінки.

Так, через художні образи авторки працюють з ситуаціями, що мають місце у їх особистому житті або ж подіями у зовнішньому світі, але які не залишають їх байдужими. Ці питання, що протягом життя так чи інакше виникають до самих себе потребують рефлексій. Мистецтво стає тим буфером, що дозволяє нейтралізувати найбільш болісні досвіди, пережити травми та відновитись.

Читайте також

За якими сучасними українськими художниками та художницями варто почати стежити

Куди піти дивитись сучасне мистцетво: виставкові простори в Україні

Художниця Влада Ралко: "Національна традиція живиться новим"

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше