Дістатись позиції під скидами з дронів та обстрілами з артилерії противника, закріпитись там у будь-яку погоду та за будь-яких умов, надати першу допомогу пораненим побратимам — цьому навчають піхоту у найкращих арміях світу з думкою "раптом почнеться війна", а дехто з метою — почати війну. Для українських піхотинців від 2014-го все це стало буденністю служби.
Щоб бути готовими в реальних умовах виконувати найскладніші завдання, військові з Корпусу морської піхоти двічі на рік проходять морально-психологічну смугу перешкод. Це випробування підвищеної складності. Його успішне подолання дає право бійцю носити берет кольору морської хвилі й вважається іспитом на "справжнього морпіха". На смугу допускають тих, хто служить щонайменше пів року.
Смуга сягає понад 9 кілометрів і включає різні вправи та випробування, якими перевіряють як фізичну форму бійців, так і їхню психологічну готовність до завдань на лінії фронту. "Триває боротьба не тілом, а силою волі", — кажуть військові, які витримують понад пʼять годин навантаження.
Напередодні Дня морської піхоти журналіст Суспільного провів день із групою бійців 505-го окремого батальйону 37 ОБрМП, які успішно "здали на берет".
***
Кожна група морпіхів виходить на смугу у супроводі інструктора — сержанта або офіцера, який має довший досвід служби й сам пройшов це випробування.
Головний сержант 505-го окремого батальйону морської піхоти з позивним "Рись" вперше пройшов смугу навесні 2024-го. Тоді військовий щойно повернувся з навчань у Великій Британії. "Я майже і не готувався, пройшов успішно одразу, — каже "Рись". — Наступного дня комбат вже доручив мені готувати до смуги інших хлопців".
Цього разу він також допомагає як інструктор молодшим (не по віку, а по досвіду служби) бійцям.
46-річний Сергій з позивним "Санта" з Черкащини. Чоловік у війську з січня 2023-го. У 505-й окремий батальйон потрапив зі своєї ж 37 бригади, де був зв’язківцем. Щоб служити у морській піхоті Сергій проходив додаткову підготовку, а зараз погодився пройти смугу перешкод.
"Рись" каже, щоразу на смузі спостерігає, як люди переборюють себе, виконуючи складні завдання: "Хтось інколи каже, що не зможе, а потім бере і робить поряд з побратимами". Інструктор намагається максимально підбадьорювати підопічних, коли вони проходять найскладніші ділянки. "Я зацікавлений, щоб усі дійшли до кінця", — каже "Рись".
"Коли бійці несуть колоду — це важко, я завжди кричу на них, — каже головний сержант. — Але я й підбадьорюю та одночасно пояснюю: "Ви маєте кричати, розізлитися і тягнути далі".
До проходження смуги допускають бійців, які прослужили не менше ніж пів року. Це випробування добровільне. "Бажання пройти смугу є у багатьох, але не у всіх виходить дістатись фінішу", — розповідає Олександр з позивним "Кухар". Військовий родом з Донеччини, у морській піхоті служить уже два роки. Свого часу пройшов смугу, а нині допомагає "Рисі" вести групу з 505-го батальйону.
Смуга розрахована саме на групове проходження, щоб бійці, які інколи навіть не знають на початку один одного, на фініші стали командою. "Такі випробування загартовують вас, як колектив, — розповідає "Рись". — Були випадки, коли хтось підвернув ногу, а інші підхоплювали його і несли на собі".
Декому з бійців не дозволяють виходити на смугу лікарі. Наприклад, після поранень. Інші — приймають рішення проходити випробування, але не витримують дистанцію фізично чи морально.
Інструктори вважають, що для успішного подолання смуги потрібне велике бажання і підтримка товаришів. "Усі обмеження в голові, а тіло може витримати високі навантаження, — каже "Кухар". — І ще підтримка побратимів, без неї ніяк. Сам ніхто не доходить, лише група".
"Рись" розповідає, що нещодавно смугу перешкод проходили також двоє жінок — бойова медикиня і бійчиня з підрозділу БПЛА, яка була на протезі. "Це щось неймовірне, коли ти бачиш їхню мотивацію отримати берет", — згадує інструктор.
Головний сержант своїм беретом також пишається. Розповідає, що цей символ "справжнього морпіха" з ним завжди — і на службі, і у відпустках: "Я заслужив його у важкий час для країни, тому носити його почесно і важливо".
Морпіх "Кухар" також згадує, як сам колись біг і повз по багнюці з останніх сил: "Було важко, але свій берет я заслужив. І коли війна закінчиться, так само носитиму його з гордістю".
У морських піхотинців також є традиція давати берет бійцям, які не пройшли смугу перешкод, але заслужили його в бою, або отримали важке поранення.
Подолавши найважчі перешкоди, військові несуть прапор бригади. Цього разу до фінішу дійшла вся група. "Я вже не дуже молодий, але, гадаю, впорався достойно, на рівні з молодшими хлопцями", — говорить "Санта". Він мріяв отримати свій берет: "Для мене було важливо після двох років у війську нарешті стати "справжнім морпіхом".
