Цьогоріч 23 листопада минають 91 роковини Голодомору. Кореспонденти Суспільного зібрали архівні матеріали зі свідченнями очевидців геноциду. Як від голоду вимирали цілі родини та як рятувалися вцілілі – у підсумковій програмі "Тиждень Житомир".
Високі темпи індустріалізації та цілеспрямована радянська політика знищення всього українського – поєднання, яке призвело до найбільшого геноциду в історії України, розповів Микола Кучерепа, професор кафедри історії України та археології Волинського національного університету імені Лесі Українки, кандидат історичних наук. Про Голодомор у Радянському Союзі говорити забороняли. А якщо і згадували цей період, то лише як “тимчасові труднощі з продовольством”.
"На Заході знали про Голодомор і на Заході з'являлися час від часу публікації про Голодомор в Радянській Україні 1932-1933 років. І ці такі публікації, вони дуже дражнили радянське керівництво, яке постійно заперечувало факт насильницького терору голодом. І лише в часи перебудови з'явилися перші статті про Голодомор", — зазначив Микола Кучерепа.
За його словами, продукти та худобу забирали червоноармійці. Люди мусили їсти комах і траву, щоб вижити. З того, що вдалося зібрати готували страви, зокрема баланду з лушпайок картоплі та подрібнених ядер жолудів.
"Села, які не могли здати цих збільшених сільськогосподарських податків, заносились на так звану "чорну дошку". Що це означало? Всю живність, яка була в селі, забирали, село оточували такою вартою. Це червоноармійці, військо, регулярне військо Радянського Союзу боролося, на думку більшовиків, з внутрішнім ворогом. Оточували це село, і люди були приречені на голодну смерть. Не було абсолютно нічого їсти. Якщо подивитися, то навіть найперше по селах зникли коти, пси, далі почали ховрахів, ворон їсти. І цього, коли не стало, то почали траву, кору і тому подібне", — розказав Микола Кучерепа.
Зі слів жительки села Облітки Потіївської громади Ганни Серденюк, із села вивезли усе.
"Навесні малі й великі, і всякі носили насіння до магазину. Видавали й мішечки й тлумачки насіння. І коли висипаєш з мішечка, то так притримуєш насіння у ріжечку, щоб хоч жменька залишилась. Потім вдома пляшкою насіння мати розітре і трохи заправить цю "бадьоху", зварить. Бур’ян, де який є, повиривали й поїли. Бур’ян і вода кипить, ложкою колотить зелене таке, як товаряче. Та й так жили", — поділилася Ганна.
Жителька села Білинівка Поліна Корольова розказала, як виживала її родина.
"Залишалися в ямах невибрані буряки, то вони з черв'яками були, красні, кормові, закопані. То мені казали, що я йшла сильно далеко, я б назад одна не вернулася. Ну, як я маленька була, то скільки мені там було. То з братом ми ходили ці буряки збирали, принесли додому. Мама їх перебирала і терла на млинці. І це ми так харчувалися. Як вже почали городи копати, то викопували гнилу картоплю. То поки ми там копали, то мама з цієї гнилої картоплі робила млинці. І це нас цим годувала, таке ми їли. У нас нічого не було в господарстві, абсолютно. Ну що, листя їли, теребили листя, сушили його, м’яли, перетирали", — сказала Поліна.
Не поодинокими були випадки канібалізму.
"Ми ходили туди гулятися, ми ж дітьми були ще. А сусід, він приходить до мами та й каже: "О, Ліночко, пішли до Форманючки". "Чогось, — кажу, — я вже другий день дітей її не бачу". Приходять, тоді вже ці на м'ясо порубані. Вже ці два хлопчики, порубала їх, посолила, склала м'ясо, вже в печі наварила в горнятках. Це в сусідстві було так. Це я сама до сьогодні, думаю, як ми гралися. Я ж його не можу забути, бо це ж у мене в очах було. Ми були діти, але все одно запам'яталося до смерті", — сказала жителька села Краснопіль Марія Хуторянська.
Зі слів Миколи Кучерепи, наразі вивчають питання, як трапилося, що в середині ХХ століття з’явився канібалізм.
"Розумієте, це в такій державі, коли мати їла свою дитину. Але тоді втрачалася мораль, навіть християнська мораль, та будь-яка мораль", — сказав Микола.
Люди пухли з голоду і вмирали просто на вулицях. Через недоїдання могли померти цілі родини.
"Моя сестра ще одна на дачі жила за два кілометри, прийшлося йти до неї, щось просити їсти. От як я вийшов на цю дорогу, то поки я ці два кілометри дійшов, молодий хлопець, мені страшно було, то я чотирьох побачив мерців на цій дорозі. Ось так, тільки лежить, зуби вищирили, все. Оце так ми прожили", — розказав житель Черняхівської громади Олександр Кучинський.
Жителька села Глибочок Марина Шиманська також поділилася спогадами з "голодних" років.
"Граємося, коли хлопчик такий біжить чималенький. Років чотири - п’ять, такий вік і каже: "Ой, боже, дайте мені кусочок хліба. Дайте хліба". Я кажу: "Ой, боже, в нас немає. Я теж хочу хліба. Немає. Ми голодні теж". Я пішла, а цей хлопчик пішов туди. У повітці там ми гралися по селу, де сіно складали. Коли приходить рано той батько, що та повітка, де ми гралися. До мого батька каже: "Харку, ходи хлопчика хоронить. Хлопчик помер". Хлопчик помер!", — розповіла Марина.
За словами Миколи Кучерепи, точна кількість жертв Голодомору донині невідома.За різними підрахунками, демографічні втрати українців за 1932-1933 роки складають від 3,5 до 10 мільйонів. За словами історика, після Голодомору Україну почали заселяти росіянами. Це була цілеспрямована політика знищення українського народу та зросійщення.
"Вийшло так, що коли в 1933 році весна, треба сіяти, а нема кому сіяти. І ось тоді починається оцей процес залюднення росіянами України. На місце тих вимерлих сіл привозять велику кількість росіян. І ось тут потрібно говорити, де взялися росіяни. "Так, ето історічєскі сложилось". Ні, це не "історічєскі сложилось". Це була цілеспрямована політика щодо оцієї, щоб знищити українців, а на цю територію завести "неукраїнців", — зазначив Микола Кучерепа.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
