Микола Горбаль — колишній радянський політв’язень. У молодості він займався музикою, писав патріотичні вірші. За його проукраїнську позицію радянська влада тричі відправляла чоловіка за ґрати. У радянських таборах він провів 16 років. Про це колишній політв’язень розповів у спецпроєкті Суспільного "Сильніші за ґрати".
"У тридцять років я вже був в таборі. Коли мене привезли після того вироку в камеру, то я казав: "Боже, зроби так, щоби мені не довелося це відбувати". Для мене 7 років було цілою вічністю. Потім, коли мене привезли в табір, то я сказав: "Яке щастя, що Бог мене тоді не послухав". У таборі я побачив найкращих людей України. Саме там колись я сказав таку фразу: "Коли нації важко, то Бог посилає потрібних людей". Це вже стало крилатою фразою. Але тоді я це сказав виключно про Світличного. Це в однокімнатній квартирі Івана Світличного формувалося те гроно: Іван Дзюба, Іван Драч, Євген Сверстюк, Ліна Костенко, Алла Горська. І я вписався в оте гроно".
Покарання Микола Горбаль відбував у Томській області.
"Я там працював кочегаром, там будували нафтопровід. Жив вагончику. Я мав добрий радіоприймач, слухав "Радіо Свобода", "Голос Америки". Вони не могли заглушити все. Я тоді почув, що в Києві створилася Українська Гельсінська група. Я знав, що моє місце серед цих хлопців відважних. У 1976 році в Гельсінкі зібралися представники всіх європейських країн, Канади і Америки, і був там представник Радянського союзу Брежнєв. Вони там говорили, що накопичено дуже багато зброї, вже можна знищити цілу планету. Поговорили про обмеження і скорочення тих озброєнь. І був там такий гуманітарний кошик і там йшлося про права людини. В Декларації прав людини ООН записано, що кожна людина народжується вільною, вона має право отримувати і розповсюджувати будь-яку інформацію, що це не карається. І от Брежнєв підписав ті домовленості. То ця група, власне, вона так і називається "Група сприяння виконанню Гельсінських домовленостей". Так я став членом цієї групи. Коли я приїхав, КДБ арештувало лідерів цієї групи. Вони довго не возилися, як правило всі, хто звільнявся з політичного табору, їх вже ж не залишали в спокої, за ними все одно слідкували. То вони старалися фабрикувати будь-які кримінальні справи".
За словами Миколи Горбаля, в таборах та на засланні не зламатися йому допомогло виховання в сім'ї.
"Я знав, що є речі недопустимі. Я знаю, що не можна неправдиво свідчити, бо це гріх. Я не мав в чому каятися, їм треба каятися переді мною. Часом мене оголошували десь на якомусь виступі: "Виступає борець за право говорити українською мовою". В Україні? Хіба це героїзм? Це ж нормальне явище для будь-якої нормальної людини. Якщо говорити правду — це злочин, то я злочинець. Якщо повторювати цю правду — це рецидив, то я є рецидивіст".
Після звільнення він поїхав до Києва.
"Через кілька днів приходять до мене Чорновіл, Горинь: "Миколо, нема коли валятися тут, треба було на нарах спати, Україна бурлить". Мене, виявляється, вже обрали секретарем Української Гельсінської спілки. На першому своєму установчому з'їзді вона стала Українською республіканською партією. Потім мене обрали депутатом до Київради. Ми мали тоді 12 мандатів республіканців і я був очолював ту групу. Ми підняли на Хрещатику біля Київської міської ради національний прапор за рік раніше, ніж він був на Верхній раді. У Борщеві мене висунули до Верховної ради. Наше скликання все-таки прийняло Конституцію України і я пишаюся цим".
