Микола Горбаль — дисидент і колишній політв’язень. У молодості він займався музикою, писав патріотичні вірші. За його проукраїнську позицію радянська влада тричі відправляла чоловіка за ґрати. У радянських таборах він провів 16 років.
Микола Горбаль розповів Суспільному, що в селі Литячі в родинному будинку облаштував тематичну світлицю. Тут чоловік зібрав літературу про дисидентів, шестидесятників та історію України. Банери на стінах розповідають про його життя та діяльність Української Гельсінської Спілки. Також на стендах родинні речі, документи та фото.
"Невеличкий стенд, який стосується мене та моєї родини. Я його почав з ікони. Це ікона "Всі святі України". Я спеціально її сюди приніс, бо цікава фраза євангелістом Матвієм сказана: "Багато покликаних, та мало обраних". Це той народ, який не мав своєї власної держави, але мав своїх вірних, підданих, святих, мучеників".
Перший арешт
У молоді роки Микола Горбаль працював учителем музики в Борщеві, керував дитячим ансамблем пісні і танцю при будинку піонерів. За його словами, тоді до Борщева приїжджав композитор і співак Володимир Івасюк.
"Він приїхав до мене, бо хлопець, учень, який грав у мене в оркестрі, потім він грав і в Івасюка. То вони приїхали до мене".
Чоловік каже, викликав невдоволення радянської влади тим, що писав національно-патріотичні пісні. Музичні колективи, якими він керував, не використовували пісенники, які друкувала партія. Тричі дисидента засуджували і відправляли за ґрати. У 1970 році його вперше заарештували за антирадянську агітацію та пропаганду. У своїй поемі "Дума" він зобразив Радянський союз, як тоталітарну державу.
"Це моя "Дума". Поема 1969 рік, а в 1970 році мене заарештували. Вона ще недописана, вона писалася. Так що за оцей рукописний твір я отримав термін. Я не вважаю, що він має велику художню цінність, я його ніде не друкував".
Крім цього, Микола Горбаль зізнався, що слухав західні радіостанції. Його засудили до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму і 2 років заслання до Сибіру.
Другий арешт
"Коли мене арештували вдруге, то син Андрій був такий, а коли я звільнився, то він вже був такий".
Вдруге дисидента засудили на 5 років таборів суворого режиму. Проти нього сфабрикували справу за намір до зґвалтування. Так Микола Горбаль став першим політв’язнем в СРСР, проти якого розпочали кримінальну справу з сексуальним підґрунтям.
"Мене побили на вулиці жорстоко. Це на лінії третього трамвая швидкісного в Києві. Били, копали ногами. Кинули на землю, гатили. І тут вже стояв "воронок". Мене кинули в машину, привезли зразу на Лук’янівку, в тюрму. Зранку прийшов слідчий по справі. Сказав: "От на вас уже відкрита справа за спробою зґвалтування". Мовляв, ви мали намір когось там зґвалтувати".
Третій термін
За день до закінчення другого терміну Миколу Горбаля заарештували втретє. У паризькому тижневику "Українське слово" вийшла його стаття "Життя в кримінальному таборі". Чоловіка знову звинуватили в антирадянській агітації та пропаганді.
"Мене з цього другого кримінального ув’язнення не випустили. За день до звільнення, я мав вже звільнятися, по селектору чую оголошення: "Осуждьонний 8 отряда Горбаль — с вєщямі на етап". Менти збігаються: "Швидко збирай свій тлумок, свою торбу". Перевозять в камеру, в тюрму до Миколаєва. Серед ночі такий грюкіт. Відкривають двері, купа людей ввалюється в камеру. Я зрозумів, що то вже той день, коли мають мене звільняти. Якийсь підстаркуватий чоловік підходить до мене: "Я прокурор області. Це санкція на ваш арешт. Так що можете спати спокійно".
Надсилаючи листи з таборів, дисидент замість УРСР на конверті завжди писав Україна.
"Дивіться, отут цей конверт з Мордовії. Це печатка табірна, це лист пройшов цензуру. Пропускали. І я писав українською мовою: "Україна". Це був виклик системі. Ну не міг я писати "УРСР", коли я в’язень радянський через Україну. За Україну мене карають".
"Оце, до речі, та тюрма — "Табір особливого режиму "Кучино" Чусовського району Пермської області, Урал, Росія". Діяв до 1980 року. Тут камери. Карцерні камери. В одній з камер помер Василь Стус. Барак, у якому були ми всі — 24 в’язні. До речі, з 24 в’язнів, 14 були українцями. Українців завжди було в таборах найбільше".
За словами Миколи Горбаля, в радянських таборах він познайомився з людьми, які стали дуже важливими у його житті.
"Одну з фотографій я часто ілюструю у своїх книжках, це однокімнатна квартира Івана Світличного. Тут Євген Сверстюк, Іван Драч, Микола Вінграновський. У цій квартирі формувався дух українського спротиву. Надія Світлична, її чоловік. Її чоловік – рідний брат моєї жінки, вони двійнята".
Звільнення політв’язня
У радянських таборах Микола Горбаль провів 16 років. Свого звільнення він дочекався одним із останніх. Каже, у часи перебудови президент США Рональд Рейґан особисто вимагав звільнення політв’язнів у Михайла Горбачова.
"Виявляється, він мав якусь зустріч з Рейґаном, у Рейк’явіку це було. І Рейґан каже йому: "Яка у вас демократизація, гласність? У вас же ж люди сидять за слово". Горбачов сказав: "Та у нас нема таких". А він почав нас називати поіменно. Нас тоді почали випускати. Чомусь не всіх одразу, а так — по одному, по двоє.
Після звільнення Миколу обрали депутатом Київської міської ради. Також він був депутатом Верховної Ради України ІІ скликання. Зараз чоловік на пенсії.
У селі Литячі він створив на честь брата, який мав синдром Дауна, музей "Галерея Богдана", де зберігає його малюнки.
Крім того, за гроші з власної пенсії Микола Горбаль відновлює у селі костел.
