На Тернопільщині українські та польські науковці розпочали другий етап пошукових робіт останків жителів колишнього села Пужники, які загинули за часів радянської влади. Тому інформаційний простір України та Польщі знову активізувався питаннями, які пов'язані з історією польсько-українських взаємин 1942–1945 років. Суспільне зібрало думки істориків про польсько-українські стосунки того часу та події у Пужниках, — вперше вони були опубліковані у 2025 році, коли мова йшла про ексгумацію загиблих.
Богдань Гудь
Професор Львівського національного університет, історик Богдан Гудь говорить, що стосунки Польщі та України за часів Другої світової війни — складна тема для двох держав, але треба шукати шляхи для порозуміння:
"Тернопільські історики показують, що в Пужниках був бій між УПА та "стрибками". Річ у тому, що після закінчення Другої світової війни багато поляків, які мешкали на східних теренах колишньої Речі Посполитої, стали членами НКВДистських "істрєбітєльних" батальйонів, використовуючи цей статус для поборювання українського підпілля. З надією, що совєти рано чи пізно визнають їхнє право на ці терени.
До речі, одним з членів "істрєбитєльного" батальйону був горезвісний професор Едвард Прус, який багато писав про ці події і першим кинув тезу про те, що на Волині загинуло пів мільйона поляків. Отже те, що ви сказали, факти і тільки факти можуть в цій ситуації промовляти, позаяк, ви розумієте, тема надто заполітизована.
Ситуація з протистоянням між українцями і поляками має дуже глибоку історію. Ненависть, яка вихлюпнулася врешті в роки Другої світової війни, накопичувалася протягом півтора століття і значною мірою завдяки третій стороні. Тобто спочатку Російській імперії, а потім завдяки комуністичній більшовицькій Росії. Власне, російська сторона дуже вміло використовувала протистояння між українцями і поляками на теренах Правобережної України, а це три воєводства колишньої Речі Посполитої: Київське, Подільське і Волинське. І політика «поділяй і владарюй» принесла їм просто блискучі результати.
До речі, коли говоримо про найвідоміші, найгучніші акції антипольські УПА, то акцією в Порицьку в 1943 році, коли в костелі знищили біля 200 поляків, керував такий собі Василь Левочко, якого пізніше бачили в мундирі капітана прикордонної служби НКВС, і якого в 1945 році УПА знищило з засідки біля Грубешова як ворожого агента.
Для чого потрібно була совєтам ця різанина? Тому що стояло питання кордонів 1 вересня 1939 року. Совєти логічно вважали, не буде поляків на Волині, про які кордони 1 вересня 39-го року можна говорити".
Володимир Бірчак
Військовослужбовець бригади "Хартія", історик Володимир Бірчак розповів Суспільному, що в Пужниках був збройний конфлікт, спровокований тоталітарним радянським режимом та каральними загонами НКВС:
Село Пужники, де буде відбуватися ексгумація, це власне Тернопільщина, колишній Монастириський, зараз Чортківський район. Як такого села немає на сучасних мапах, його не знайдеш на Google Maps. Це пов'язано з тим, що свого часу з цього села відбувалося переселення польського населення.
Тобто наприкінці Другої світової війни між соціалістичною Польщею і УРСР був укладений договір про обмін населенням. Із території так званого Закерзоння переселяли українців з етнічних українських територій, котрі ввійшли в склад Польщі, переселяли українців на території УРСР. Із території УРСР, власне, з заходу України, так званої східної Галичини, переселяли поляків відповідно, на територію Польщі.
Це дуже важливий момент, якщо ми говоримо в контексті Пужників, тому що в деяких джерелах, зокрема, польських публікаціях можна знайти дані про те, що село перестало існувати через напад Української повстанської армії. Це є нонсенс, це є відверта вигадка і відверта брехня. Тому що Пужники не перестали існувати після лютого 1945 року. Пужники фактично перестають існувати 1949 року. І причиною цього було те, що майже все польське населення було переселено в рамках оцієї угоди про обмін населенням".
"Я знаю про низку документів НКВС, повстанських документів і польського підпілля. НКВС здійснювало на цій території репресивні заходи. Перед Другою світовою війною в Пужниках проживали 1 040 людей, більшість з них були поляками.
Ми бачимо, що в ніч на 12 лютого 1945 року на село Пужники зробив напад власне підрозділ Української повстанської армії "Сірі вовки", як на центр "істребітєльного батальйону". Хто це такі? Це те, що називають в розмовній мові ястребки, істребки, чи просто стребки. Це були такі парамілітарні структури, котрі існували при НКВС. Тобто "істрібітєльні батальйони", які допомагали НКВС вести боротьбу з підпіллям. В даному випадку ці винищувальні батальйони боролися з українським підпіллям. Це помічники НКВС.
Більшість чоловічого населення села Пужники були якраз в цьому "істрєбітельному батальйоні" Коропецькому. І напад відбувся саме, як на структуру НКВС. Тобто якщо якісь гарячі голови хочуть, знову ж таки тут прирівняти якийсь етнічний характер, — ні", — сказав Володимир Бірчак.
Сергій Волянюк
За словами військовослужбовця бригади "Хартія", історика Сергія Волянюка, Чортківський район — це є той регіон, який входить в сферу його зацікавлень і основного дослідження:
"Я захистив дисертацію, власне, по темі визвольного руху. Зокрема, по діяльності Української повстанської армії, де торкаюся питань польсько-української війни, яка тривала і на теренах Тернопільської області.
Коли ми говоримо про населений пункт Пужники і про ті історичні події, які там відбулися у 1945 році й до того, й після того, люди в першу чергу повинні знати і розуміти, що в першій половині XX століття наші території по річці Збруч входили до складу відновленої Речі Посполитої. Відповідно, тут домінувала польська мова, польська влада, все українське обмежувалося.
Із початком Другої світової війни Польщі не стало і обидва народи стали по факту бездержавними. Відповідно, польське населення сприяло і допомагало своєму визвольному руху, який ставив основне завдання — відновити польську державність у межах довоєнного періоду з територіями західної України по річку Збруч. Натомість українське населення, перебуваючи в польській окупації, боролося за створення своєї самостійної держави на всіх етнографічних територіях. І це стало основною причиною до взаємного поборення між польським визвольним рухом і українським визвольним рухом.
З однієї сторони поляки демонстрували свою присутність на цих теренах, і всіма силами намагалися тут утвердитися і показати свою присутність, щоб після війни мати козир в руках на майбутніх перемовинах про відновлення кордонів Польщі.
З іншого боку, українці в лавах збройних загонів Української повстанської армії сформували свої загони, щоб боротися за самостійну українську державу. Якщо ми говоримо конкретно про випадок Пужників, потрібно розуміти, що підпілля польське в збройні загони було швидше сформоване, ніж підрозділи Української повстанської армії на теренах цілої Чортківщини".
"Ми можемо говорити, що вже влітку 1943 року підрозділи польського підпілля магазинували, збирали зброю, мали свій збройний загін, мали свій вишкільний табір. Поляки тут були менше представлені в кількості населення. Відповідно, вони трималися купками і кожне їхнє село, фактично, перетворювалося на своєрідну твердиню. І в 1943 році з тих документів, які вдалося віднайти, архівних кримінальних справ, зокрема, і документів польського підпілля, українського підпілля, ми можемо чітко говорити, що з літа поляки вели антиукраїнську діяльність на цих теренах.
Роль радянської влади в Пужниках досить велика і треба її розділити на кілька аспектів. Перший аспект — утвердження радянської влади. В контексті Пужників, чим воно цікаве? У березні-квітні 1944 року, коли проходив фронт, це село, зокрема Монастирищина, Коропець та Бучач стали епіцентром бойових дій. Як мінімум тричі в 1944 році через ці терени проходив німецько-радянський фронт.
Ці ліси всіяні могилами радянських солдат в першу чергу, тому що в березні прорив був радянський на Тернопіль. У квітні прорив німецьких військ з Кам’янця-Подільського. Потім в липні 1944 року знову ж таки повернення совєтів, Червоної армії. Антиукраїнська спрямованість польського підпілля призвела до того, що основне завдання, — боротися проти нацистських окупантів і демонструвати свою присутність перед радянськими частинами відійшло на інший план. Із липня 1944 року тут починає утверджуватися радянська влада. Вона боролася проти бандерівців, проти загонів УПА, проти загонів ОУН. І поляки виступили ситуативним союзником радянської влади.
Тобто колишні підрозділи Армії Крайової, зокрема і в Пужниках, вступали в підрозділи "стрибків", винищувальних батальйонів. Це загальне, широке поняття, але потрібно проводити дослідження і чітко вирізняти винищувальні батальйони при райвійськкоматах, при НКВС, групи самоохорони, станиці, міліцію. Радянська влада руками тих же самих поляків боролася з українцями.
І, власне, якщо ми торкаємося вже суто бою в селі, цієї військової операції, яка в документах УПА названа наскоком, потрібно розуміти, що проводилася вона не проти села, а проти "стрибків". Польські історики оперують, що після нападів більше 600 людей вижило. Якщо станом на 1943 рік там було близько 1100 людей, то 600 залишилося. Тобто не ставилося завдання знищити поляків. Ставилося завдання знищити центр станиці, польсько-більшовицький центр агресії", — розповів Сергій Волянюк.
Що відомо про пошукові та ексгумаційні роботи в Пужниках
У 2023 році на Тернопільщину приїхала польська делегаціяз прем’єр-міністром Матеушем Моравецьким. Вони відвідали кладовище в колишньому селі Пужники, що на території Коропецької громади. Поблизу цього кладовища працювали українські та польські археологи. Вони шукали останки поляків, які загинули в селі під час радянської окупації в 1945 році.
У січні 2025 року директор спеціалізованої установи "Волинські старожитності", історик і археолог Олексій Златогорський повідомив, що збирає команду фахівців, яка працюватиме над ексгумацією.
У квітні 2025 року Суспільне розповідало, що радянська влада ліквідувала Пужники в 1949 році. Збереглися лише кілька пам’ятних знаків та каплиця, яку побудували на місці колишнього костелу, а також сільський цвинтар, де є близько 20 могил. Також ми зібрали думки експертів з приводу подій, які відбулися в цьому населеному пункті та за яких обставин загинули люди.
Зокрема, історик, військовослужбовець бригади "Хартія" Володимир Бірчак розповів в інтерв'ю Суспільному, що це був збройний конфлікт, спровокований тоталітарним радянським режимом та каральними загонами НКВС.
Кандидат історичних наук, дослідник національно-визвольного руху ОУН-УПА Сергій Волянюк зазначив, що ця тема є складною для обох держав. Історик розповів, коли вона стала заполітизованою, чому опинилася осторонь всебічного вивчення й аналізу.
Тему польсько-українських стосунків досліджує історик, професор факультету міжнародних відносин Львівського національного університету Богдан Гудь. В інтерв’ю Суспільному він розповів, що в обопільних конфліктах за часів Другої світової війни прослідковується радянський чинник.
У квітні 2025 року керівниця української команди, археологиня спеціалізованої установи "Волинські старожитності" Аліна Харламова прокоментувала, як відбуватимуться розкопки, хто буде в складі українсько-польської експедиції та які труднощі можуть виникнути під час роботи.
Підготовку до цього процесу представники Польщі та України обговорили під час зустрічі в Тернопільській обласній військовій адміністрації.
Роботи з ексгумації в Пужниках почали 24 квітня 2025 року. Суспільне інформувало про перебіг робіт.
У травні 2025 року під час ексгумації в Пужниках знайшли останки 42 людей.
Нагадаємо, у вересні 2025 року після ексгумації на території колишнього села Пужники перепоховали останки тіл 42 людей, які загинули в 1945 році, за часів радянської влади.
Також у травні, Міністерство культури та національної спадщини Польщі оприлюднило інформацію щодо завершення польового етапу ексгумаційних робіт у колишньому селі Пужники.
У грудні 2025 року стало відомо, що в колишньому селі Пужники в 2026 році планують продовжити пошукові роботи.
Про те, що в червні 2026 розпочнеться другий етап пошукових робіт з виявлення останків жителів колишнього села Пужники Суспільному повідомила археологиня спеціалізованої установи "Волинські старожитності" Аліна Харламова.
Пошукові роботи розпочали 22 червня. Фінансує їх Польща, за словами науковців, вони працюватимуть тиждень.
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
