24 квітня, на території колишнього села Пужники на Тернопільщині розпочали роботи з ексгумації тіл місцевих жителів, загиблих у 1945 році. Їх проводять спільно польські та українські науковці. Серед них є антропологи, генетики, геологи, історики, археологи й судово-медичні експерти.
Тему польсько-українських стосунків досліджує історик, професор факультету міжнародних відносин Львівського національного університету Богдан Гудь. В інтерв’ю Суспільному він розповів, що в обопільних конфліктах за часів Другої світової війни прослідковується радянський чинник.
Давайте розпочнемо з того, чому про жертв у Пужниках писали, як про жертв Волинської трагедії?
Я, власне, вже писав на цю тему, що не треба змішувати те, що сталося в Пужниках з подіями на Волині в 1943 році. Це окрема історія. Я думаю, що фахівці з Тернопільщини, які це досліджували, представлять цю історію.
Взаємне винищення українців і поляків допомагало Москві очищати ці території.
Але так чи інакше можна сказати, що це дві ланки одного ланцюга, ланцюга протистояння українців і поляків в роки Другої світової війни. І ще одне, що об'єднує Волинь і Пужники, — це російський чинник, радянський чинник в обох цих подіях. Як на Волині Москва намагалася максимально зантагонізувати українців і поляків. Так само і після закінчення Другої світової війни, творячи так звані "істрєбітельні" батальйони, куди записувалися поляки.
Це була та сама ціль антагонізації, а кінцева мета подібних речей — це "розділяй і владарюй". Тобто взаємне винищення українців і поляків допомагало Москві очищати ці території і робити їх складовою частиною Радянського Союзу.
В одній із ваших праць я прочитала, що довший час поляки з українцями, жили мирно, але в певний момент почало нагнітатися протистояння. Коли саме це відбулося? Чому? Які методи використовувала радянська влада?
Ну, я б не сказав, що це було таке, ідилічне мирне співжиття. Напруга існувала завжди, зокрема, в міжвоєнний період. Про це свідчать і поляки, й українці. І власне, в міжвоєнний період на Волині агітатори з Москви, користуючись допомогою діячів комуністичних партії західної України, нагнітали цю атмосферу напруги між українцями і поляками.
Впливи комуністичні були дуже сильні у міжвоєнний період. Скажімо, в 1934 році в Ковельській тюрмі з 200 в'язнів 195 були комуністами, тільки п'ять націоналістами. Як розумієте, це є дуже вимовне свідчення того, хто впливав на антагонізацію стосунків між українцями та поляками.
І те, що відносини були, в принципі, мирними, добросусідськими ми можемо багато говорити. Але виникає тоді питання, звідки взялася та ненависть, яка вихлюпнулася в роки Другої світової війни? І тут треба пам'ятати, що в 1939-1941 роках, коли Волинь була захоплена Радянським Союзом, стала частиною Української Соціалістичної Радянської Республіки, антипольські настрої нагніталися з усією силою. Період Другої Речі Посполитої представлявся як період, скажімо так, найбільшого соціального і національного поневолення українців.
І все зводилося до одного: хочеш здобути соціальне визволення, треба знищити ворогів твоїх. Хто ці вороги? Поляки. Хочеш здобути національне визволення? Треба знищити тих, хто уярмлює український народ. Хто це? Поляки. Таким чином, цілі і комуністів, і націоналістів, як це не парадоксально, були збіжними.
А якщо говорити, чому селяни взяли масову участь в винищенні поляків на Волині то, напевно, слід прислухатися до слів відомого польського професора-історика Володимира Менджецького, який підкреслював, що мрією волинських православних селян було докінцеве знищення так званого панського світу, — вони пробували це зробити в 1917-1921 роках, але їм це до кінця не вдалося.
Отже, в роки Другої світової війни, вони намагалися знищити цей світ до кінця. А позаяк польські селяни, які ідентифікували себе з польською державою, були частиною цього панського світу, то православна людність вважала, що слід знищити і своїх польських сусідів.
Земля завжди багато означала для селян. Яким було історичне тло в цьому контексті тоді?
Люди завжди були чутливі до теми землі. Безперечно. У 1943 році Клим Савур підписав так званий "Декрет про землю". Він нічого вам не нагадує? Ленінський декрет 1917 року. Забрати землю у всіх польських колоністів, колишніх осадників, колишніх поміщиків. Всі землі забрати і передати волинським малоземельним українським селянам. Це був не просто декрет, були зроблені практичні кроки, були створені відповідні комісії, видані відповідні ордери селянам на передачу цієї польської землі.
На Волині в 1943 році був дуже сильний вплив совєтів.
А якщо говорити про інтереси волинських селян, про те, що ви сказали, то вимовним є рапорт одного з діячів ОУН, що так: волинські селяни, ніби дійсно хочуть незалежної України. Але цю незалежну Україну вони уявляють собі, як шматок кращої землі ближче до села і черевики на ногах своєї дитини. Тобто матеріальний чинник на Волині був надзвичайно сильним.
Натомість, коли ми говоримо про вплив радянського чинника на події, то ми повинні пам'ятати, що на Волині в 1943 році був дуже сильний вплив совєтів. І про це згадує діячка ОУН Марія Савчин, псевдо "Марічка", яка писала про дуже сильну інфільтрацію рядів ОУН і УПА агентами НКВС. І цих агентів було настільки багато, що коли в 1944 році наближався фронт, то польське підпілля зафіксувало розкол в рядах УПА. Прорадянська частина пішла на з'єднання з совєтами, націоналісти відійшли на захід.
І ви розумієте, який був масштаб інфільтрації совєтами чи совєтськими агентами, що розкол був зауважений? Більше того, у Варшаві я спілкувався з членами так званого "кременецького товариства". Ваші земляки з Тернопільщини сучасної, вони згадували, що в 1943 році старші люди були свідками таємних зустрічей енкаведистів зі своїми агентами в УПА. Ну і найбільш вимовний приклад, — напад на костел в Порицьку, де було вбито 200 поляків, яким керував Василь Левочко. Пізніше, через рік у цій місцині, його помітили в мундирі радянського офіцера. А ще через рік в околиці Грубешева його ліквідували упівці, як зрадника і радянського агента. Так що ці речі фіксували не тільки поляки і українці, фіксували також німці, які писали, що цілі відділи УПА знаходяться під впливом Москви.
І таким чином, ця традиція "розділяй владарюй", divide et impera (ред. — вислів латиною) спостерігається і в 43-му, і в 44-му, і в 45-му роках. Для чого? Для того, щоб мати менше клопоту з кордонами, які постали після 1945 року. Бо ж поляки вимагали повернення кордонів 1 вересня 1939 року. То ж совєти вважали, якщо не буде на цих теренах поляків, не буде потреби і причин піднімати питання кордонів 1 вересня 1939 року. Як казав Сталін: "Є людина, є проблема. Нема людини немає проблеми". Нічого не міняється в їхніх діяннях і зараз.
Ми окреслили діяльність і вплив тоталітарних режимів на територію Волині та Галичини, не заперечуючи обопільних конфліктів між поляками та українцями. Яким ви бачите процес діалогу на фоні цього всього, а також того, що на Тернопільщині з 24 квітня проводять ексгумацію в селі Пужники?
Я по натурі оптиміст, але добре поінформований оптиміст. І, власне, я ще в 2019 році попереджав, що питання ексгумації рано чи пізно повернеться на порядок денний відносин між Україною і Польщею. Так воно й сталося. Але часу дуже багато змарновано, і нагромадилося багато завалів, скажемо так, у відносинах між Україною і Польщею. Ці, зрештою, завали були використані крайніми націоналістичними силами, щоб загострювати стосунки між нашими народами.
Все буде залежати від того, наскільки сторони будуть відкриті одна до іншої.
І хоча 2022 рік показав, що поляки відкриті для українців, так само, як українці для поляків, тема ексгумації, тема відновлення могил, чи створення могил, вона залишається надалі гострою.
Ми зробили перший крок — вже видані дозволи на проведення ексгумаційних робіт. Поляки теж зробили свій перший крок, надавши з певними застереженнями, — але є надія, що ці застереження будуть зняті, — на дослідження на території Польщі. Але, як ви розумієте, для танго треба двоє. І все буде залежати від того, наскільки сторони будуть відкриті одна до іншої.
І тут попри обережний оптимізм, я маю дуже багато застережень, позаяк стикаюся з численними фактами того, що особливо на місцевому рівні в Польщі є низка проблем пов'язаних з пошуково-ексгумаційними роботами. Але звичайно, як буде добра політична воля з обох сторін, принаймні на найвищому рівні, то поступово ці перешкоди, я думаю, вдасться подолати.
Ви входите до спеціальної міжрегіональної комісії так?
Так. З нашого боку її очолює заступник міністра культури і стратегічних комунікацій Андрій Наджос. З іншого боку — це спеціальний представник прем'єр-міністра Польщі Павел Коваль. І з кожної сторони входять по троє осіб, групи експертів.
Всі жертви повинні бути знайдені і гідно поховані.
І ми, власне, займаємося аналізом тих проблем, які виникли впродовж останніх 10 років, коли ексгумаційні роботи не проводилися на території України. Ми намагаємося усунути ті причини й ті перешкоди, які були штучно, фактично, створені.
Перші кроки зроблені. І Пужники, і дозвіл польської сторони на проведення ексгумаційних робіт в Юречковій на території Польщі, — це перші ластівки, за якими, я думаю, потягнеться довша не просто відлига, а тепло.
Але повторюю ще раз, будьмо уважні, щоб дії радикалів знову не збудували стіни в відносинах між нашими народами в цій делікатній сфері. Але я дотримуюся однієї засади: всі жертви повинні бути знайдені і гідно поховані. Цього вимагає наш християнський обов'язок.
Нагадаємо, Україна та Польща обмінялися списками місць для пошуку та ексгумації останків взаємних історичних конфліктів. Іде робота двосторонньої групи з питань ексгумації.
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
