До війни Андрій Ревун з Тернопільщини мав свою фотостудію й захоплювався астрономією. Тепер він служить в 1 центрі інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ ЗСУ, але продовжує фотографувати зоряне небо. Як йому це вдається розповів Суспільному.
«Астрофотографією зацікавився десь, напевно, в 2008-2010 роках. У мене тоді була своя фотостудія, і я був фотографом. Але був і вільний час, от займався цим», — розповідає Андрій дорогою до шкільної обсерваторії, що в селі Лозова Баковецької громади. На подвір'ї обсерваторії зустрічі з ним чекають астролюбителі. Люди вітаються, обіймають Андрія, розпитують про справи і відпустку.
«Це у нас обсерваторія, башта з куполом. Був 17-й чи 18-й рік. До мене написала Таня Свинарик-Іващенко разом з Юрою Стояновим. Юра зараз є тут, Тані з нами тут зараз немає, вона за кордоном через війну. І вони до мене написали, що намагаються зібрати якийсь астроклуб, мовляв шукаємо любителів астрономії.
Ми приїхали тоді сюди, познайомилися з Михайлом Андрійовичем Шемелею. Він вчитель фізики і астрономії в Лозівській школі. Мене астрономія цікавила ще з ліцею, коли фізику й астрономію викладав Петро Михайлович Смакула. Тут я побачив телескоп, це щось таке круте було для мене. І потім ми пішли уже в клас фізичний, і там спілкувались. І Михайло Андрійович каже: «Давайте, зробимо так, щоб до цього астроклубу була дотична і обсерваторія».
«Сергій Іванович Вербицький будував цю обсерваторію. Я приїжджав, допомагав щось калібрувати, налаштовувати».
«На Великдень 2017 року я провів тут три дні. Майже три доби тут сидів, з цим всім розбирався, читав, а потім став по суті оператором на телескопі. Це окрім власної роботи, я приїжджав у свій вільний час і от займався цією обсерваторією».
За словами Андрія Ревуна, особливість цієї обсерваторії в тому, що вона автоматизована:
«Вона з віддаленим доступом і ми нею можемо керувати через інтернет, по суті, з будь-якої точки. Я з Хмельниччини нею керував. Потім я керував з Карпат, як був у горах. Пробували ми тоді відкривати, закривати купол, обертати телескоп, наводитись на якісь об'єкти. І потім уже, будучи на війні, маючи інтернет, також ми один раз, коли тут проводили якусь екскурсію, показували, що от я десь звідкись, віддалено керую обсерваторією».
Андрій запрошує подивитися телескоп і обладнання під куполом обсерваторії. Туди веде вузька драбина. Піднімаємося, оглядаємо телескоп..
Потім він швидко спускається, бо хоче показати й розказати якомога більше. На майданчику біля обсерваторії його колеги розгорнули імпровізовану виставку телескопів — налаштовують, тестують, перевіряють.
«Загалом ці всі люди з нашого астроклубу, сподіваюсь, дружина мені вибачить, але це моя друга сім'я. Ми так і називаємо, астросім'я наша. Ми багато часу за ці роки провели разом. До повномасштабного вторгнення щоліта, восени і взимку ми збирались, коли був час, інколи виїжджали кудись в поля, сиділи тут в обсерваторії або в кабінеті», — каже Андрій Ревун.
«Астрофотографією зацікавився, коли побачив на Ютубі цікавий ролик, таймлапсТехніка інтервального сповільненого знімання, яка дозволяє побачити повільні процеси в прискореному вигляді десь орієнтовно на 7-8 хвилин про Йосемітський національний парк. Там два фотографи знімали протягом трьох чи п'яти років. І потім це все було зібрано в таймлапс. Це було дуже круто. Я цей ролик дивився багато разів.
Мене це дуже захопило. І я такий: «Теж хочу так». І почав потрошки пробувати. В мене тоді нічого не вийшло. Це було абсолютно не те, що я бачив і мені було так сумно. Але думаю, — ні, в мене все одно вийде. Я почав читати. Тоді інтернет, він уже розвивався, але ще не було настільки багато інформації, можна було щось знайти лише на якихось форумах і то іноземних».
Військовий обіймається зі своїми астролюбителями, сідає в авто — попереду нічна астрозйомка. Куди поїдемо не каже, мовляв, хай це буде сюрприз, вам місце сподобається:
«Зараз я у відпустці, чергових два тижні. І кожного разу, коли маю можливість, то намагаюсь трошки виділити часу на астрозйомки. І коли в мене вже з'явилась дружина, моя Ірина, беру її з собою, тому що вона в мене і натхненниця, і допомагає мені».
Дорогою підбираємо Ірину Карпіш, дружину військовослужбовця.
Рушаємо далі. Подружжя жартує, згадують свої спільні виїзди фотографувати зорі.
На вулиці майже повна темрява, зупиняємося біля ставу в Стегниківцях. Андрій дістає мобільний телефон і показує додаток, за допомогою якого планує астрозйомки:
«Взагалі це робиться попередньо вдень, бажано приїхати на локацію, подивитись місце, сам пейзаж, обрати приблизні точки зйомки, але часто буває, що просто приїжджаєш на місце і вже на місці плануєш.
У нашій локації починається астрономічна ніч. Коли Сонце сідає нижче 20° під горизонт, тоді уже можемо, в принципі, знімати наше небо зоряне і тоді гарно починає проявлятись, власне, площина нашої галактики. Це, що всі в народі знають, як Чумацький шлях, Молочний шлях».
Андрій з Ірою вивантажують з авто речі та техніку — фотоапарат і штативи, туристичне спорядження та їжу для вечері. Вдягають на голову ліхтарики, вмикають червоне світло, яке дозволяє очам залишатися адаптованими до темряви і ми йдемо в поле на пагорбі.
«Астрофотографія — це такий жанр, який є насправді дуже давнім серед астрономів і любителів астрономії, хто займається саме телескопами. Тобто це була астрофотографія суто зйомок об'єктів глибокого космосу, це різні галактики віддалені, скупчення галактик, туманності. Потім почала астрофотографія змішуватися з пейзажною фотографією. І з'явилась оця астрофотографія пейзажна, коли фотографи вночі виїжджають на якусь локацію і фотографують ту ж пейзажку, але із зоряним небом, — розповідає дорогою Андрій Ревун.
Трохи шпортаючись між старого кротовиння та високої трави золотарника зупиняємося з Ірою біля дикої черешні. Андрій іде на пошуки визначеної локації.
Дружина військового розкладає карімати, продукти для канапок, дістає пальник і починає готувати вечерю:
«Андрій мені любить розказувати про зірочки. Я його дуже уважно слухаю, бо в мене немає таких знань в астрономії глибоких, як в нього. Але, якщо чесно, я не настільки юблю їхати сюди заради зірок, бо я мало чого в них шарю, як мені подобається накупити хліба, ковбаси, запхатися в поля, робити Андрію чай, а собі каву, мастити канапки і просто сидіти в цій атмосфері».
Закипіла вода, Ірина наливає воду в туристичні м'які горнята — одне блакитне, інше рожеве:
«Це наші чашки з Андрієм. Перші наші чашки. Коли ми почали зустрічатися, ходили разом на Хом'як. Виходимо на гору, робимо чай. І тут Андрій каже: «Я купив нам чашки». І дістає одну рожеву, другу блакитну. І я так думаю: «Звідки він знав, що я люблю блакитний колір?» Забрала собі блакитну, так Андрій залишився з рожевою по цей день».
Обережно несучи дві чашки, жінка прямує до чоловіка, який налаштовує фотоапарат для нічної зйомки. Віддає йому ту, що з чаєм.
«Погода все ж таки не спрогнозувалась так, як потрібно було. Полярки навіть нема, не можу трекер на полярку виставити. Але, дивись, знайшов класну яблуньку. І зараз спробуємо разом з хмарами обіграти нічну зйомку з цією яблунею. Подивимось, що з того вийде», — каже Андрій.
Пропонує Ірині побути фотомоделлю. Вона йде до дерева, стає біля нього. Андрій нагадує, що треба стояти й не рухатися, Ірина віджартовується, що про це дуже добре пам'ятає. Фотограф починає свою роботу, для неї потрібна повна темрява. Наша знімальна група вимикає всю апаратуру, просто близько години спостерігаємо за процесом.
«Багато хто думає, що це дуже романтично: виїхати отак до зірок, краса, кайф, звуки природи. Настправді, це досить таки складна річ, особливо якщо це ще з людьми в кадрі. На один такий кадр може піти близько години. Це все знімається на довгих витримках. Людині потрібно стояти стабільно не рухаючись. Якщо трошки десь кудись рухнулась, то все, — кадр зіпсований», — розповідає Андрій Ревун.
«Для цього кадру ми використали технологію, яку англійською називають «freezelight» або замороження світла. В даному випадку в мене філамент світлодіодний. Це можуть бути якісь світлодіодні стрічки, може бути якийсь світлопропускаючий полімерний стержень і його можна просвічувати ліхтариком. Проводячи якісь рухи, можемо отримати різні ефекти».
«З даним світлодіодним філаментом ми можемо отримати якраз ось це світлове таке полотно, яке у нас є на фоні навколо яблуні і воно створює такий цікавий ефект. Пробували спочатку кадри стоячі, потім кадри сидячи, ну тому що це завжди експерименти», — коментує свою фотографію чоловік.
«Такі зйомки, як сьогодні, це насправді для мене відпочинок, поєднання з природою, всесвітом, з космосом. У Збройних силах я з 2022 року, з початку повномасштабного вторгнення. Спочатку я навіть не думав, що я буду фотографувати».
«Служу в 1 центрі інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ. Це медіацентр сухопутки і ми створюємо різний контент», — розповідає Андрій.
«Саме зараз, впродовж року, я працюю над проєктом. Досить таки складний проєкт. Ми робимо календар на 2027 рік від сухопутних військ. І він є дуже унікальним».
«Унікальним тим, що це буде поєднання - фотографії зоряного неба, астрозйомки з військовою тематикою. У нас на кожен місяць є різні підрозділи з різними професіями і вони, відповідно, під зоряним небом».
«Ми шукали чи хтось таке робив не лише в Україні, а в світі, й такого масштабного проєкту немає. Окрім календаря, у нас є плани зробити ще й фотовиставку», — сказав Андрій Ревун.
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
