У квітні в Пужниках на Тернопільщині розпочнеться ексгумація тіл місцевих жителів, загиблих у 1945 році за часів радянської влади. Територія, на якій знаходилося село Пужники, тепер належить до Коропецької громади. Нині від нього майже нічого не залишилося. Радянська влада ліквідувала цей населений пункт у 1949 році. Збереглися лише кілька пам’ятних знаків та каплиця, яку побудували на місці колишнього костелу, а також сільський цвинтар, де є близько 20 могил.
Про це Суспільному розповіла заступниця селищного голови Коропця Світлана Дрозд.
"Між нашими народами на рівні урядів досягнуто домовленостей про спільні роботи в цьому напрямку. Ексгумація тіл, поховань заплановані на період після Великодня. Все буде вестися в межах чинного законодавства. Є сприяння і нашої громади. Жителі громади вже готові приймати цих людей, готові налагодити і харчування, і довіз", — сказала Світлана Дрозд.
За словами Світлани Дрозд, за цвинтарем постійно доглядають польські скаути та харцери, а також місцеві жителі:
"Нащадки похованих тут людей встановили пам’ятні хрести, надгробки, де вони можуть прийти, помолитися за своїх предків і, водночас, тут регулярно працює чоловік, який визвався як місцевий мешканець постійно доглядати, утримувати, опікуватися цим кладовищем, аби воно було в належному стані.
Житель Коропецької громади робить це на волонтерських засадах. І нам дуже приємно, що наші місцеві жителі такі активні і такі сприятливі в цих питаннях".
Нагадаємо, в липні 2023 року в Пужники приїжджала польська делегація, аби вшанувати пам'ять загиблих.
Тодішній прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький поклав квіти до одного з хрестів на цвинтарі. Тоді тут працювали українські та польські археологи.
"Велися пошукові роботи. Віднайдено поховання, без надгробка і не гоже там знаходитися людським решткам. Родичі надіються ідентифікувати останки своїх предків і мати місце, куди можна приїхати помолися, — сказала Світлана Дрозд.
У лютому 1945 року в Пужниках відбувалося протистояння між двома національно-визвольними рухами, розповів історик Сергій Волянюк:
"Ми можемо говорити, що відбувалося протистояння між двома національно-визвольними рухами. Бо за повідомлення українського підпілля, в Пужниках і довколишніх лісах та селах діяв польський підрозділ націоналістичного підпілля. В документах ОУН, зокрема, в 1943 році зазначено, що в Пужниках і біля лісу знаходиться табір на 200 осіб. Там проводяться заняття і вони чинять тиск на українське громадянство.
Це власне є діяльність Армії Крайової, збройного загону. Який з приходом радянської влади на терен нашої області автоматично трансформувався у так званий "істребітєльний батальйон", який формувався під егідою НКВС. Ці батальйони мали основну мету — боротися з національно-визвольними рухами, зокрема, ОУН та УПА. Наразі в нас є документи, повстанські документи з відділу УПА про те, що дійсно був наступ на це село в лютому 1945 року.
Зокрема, за тодішньою термінологією зазначалося, що це польсько-більшовицький центр агресії. Нам відомо, що участь в бою за село брали два відділи Української Повстанської Армії, Чортківський відділ, зокрема, відділ сотня "Сірі вовки" і сотня "Чорноморці" під командуванням Петра Хамчука-Бистрого, який на той час був корінним, тобто командиром батальйону.
Вони, власне, організовували наступ на це село. Хто похований, яка кількість жертв, наразі складно сказати. У повстанських джерелах, зокрема, ОУН та УПА зазначається, що кільканадцять вислужників та більшовиків".
За словами історика, військовослужбовця бригади "Хартія" Володимира Бірчака, перед Другою світовою війною в Пужниках проживали 1 040 людей, більшість з них були поляками, але загиблих в цьому селі не можна називати жертвами Волинської трагедії:
"Це Тернопільщина, це є Галичина. Це не Волинь від слова зовсім. Це просто береться теза, котра історично є неправильна. Так, своєрідний спалах був на Волині в 1943 році, при тому без конкретної прив'язки до дати. Це загалом ми про літо говоримо. І це був обопільний конфлікт. Найважливіше, що це був обопільний конфлікт. І в ньому були певні фази, зокрема фаза, яка відбувалася на території Галичини. І от зараз ми, коли про Пужники говоримо, це безпосередньо зима 1945 року".
Володимир Бірчак каже, також хибною є версія про етнічний конфлікт між українцями й поляками в Пужниках. За його словами, це був збройний конфлікт, спровокований тоталітарним радянським режимом та каральними загонами НКВС:
"Чому теза про Волинську трагедію чи про Волинську різню, так як вони говорять, вона є дуже вузькою і неправильною? Тому що ця теза передбачає етнічний конфлікт. Але цей конфлікт, ця війна, вона набагато ширша, набагато складніша.
Ми бачимо, що в ніч на 12 лютого 1945 року на село Пужники зробив напад власне підрозділ Української повстанської армії "Сірі вовки", як на центр "істребітєльного батальйону". Хто це такі? Це те, що називають в розмовній мові ястребки, істребки, чи просто стребки. Це були такі парамілітарні структури, котрі існували при НКВС. Тобто "істрібітєльні батальйони", які допомагали НКВС вести боротьбу з підпіллям. В даному випадку ці винищувальні батальйони боролися з українським підпіллям. Це помічники НКВС.
Більшість чоловічого населення села Пужники були якраз в цьому "істребітельному батальйоні" Коропецькому. І наскок відбувся саме, як на структуру НКВС. Тобто якщо якісь гарячі голови хочуть, знову ж таки тут прирівняти якийсь етнічний характер, — ні. Тобто, тут суто НКВС".
Історик, професор факультету міжнародних відносин Львівського національного університету Богдан Гудь розповів Суспільному, що не треба змішувати події на Волині та Галичині, але є те, що об’єднує цей історичний період.
"Це дві ланки одного ланцюга, ланцюга протистояння українців і поляків у роки Другої світової війни. І ще одне, що об’єднує Волинь і Пужники — це російський чинник, це радянський чинник в обох цих подіях. Як на Волині Москва намагалася максимально зантагонізувати українців і поляків. Так само і після закінчення Другої світової війни, творячи так звані "істрєбітєльні батальйони", куди записувалися поляки, це була та сама ціль антагонізації. А кінцева мета подібних речей — це розділяй і владарюй. Тобто винищення взаємне українців і поляків допомагало Москві очищати ці території і робити їх складовою частиною Совєцького союзу.
І таким чином оця традиція розділяй і владарюй вона спостерігається і в 43-му, і в 44-му, і в 45-му роках. Для чого? Для того, щоб мати менше клопоту з кордонами, які постали після 1945 року. Бо ж поляки вимагали повернення кордонів 1 вересня 1939 року. То ж совіти вважали, якщо не буде на цих теренах поляків, не буде потреби, чи не буде причин піднімати питання кордонів 1 вересня 1939 року. Як казав Сталін: "Є людина, є проблема. Нема людини немає проблеми".
За словами Богдана Гудя, він входить до спеціальної міжрегіональної комісії:
"З нашого боку її очолює заступник міністра культури і стратегічних комунікацій Андрій Наджос. З іншого боку це спеціальний представник прем'єр-міністра Польщі Павел Коваль. І з кожної сторони входять по троє осіб, групи експертів. І ми, власне, займаємося аналізом тих проблем, які виникли протягом останніх 10 років, коли ексгумаційні роботи не проводилися на території України. Ми намагаємося усунути ті причини й ті перешкоди, які були штучно, фактично, створені.
І перші кроки зроблені, власне. І Пужники, і дозвіл польської сторони на проведення ексгумаційних робіт в Юречковій на території Польщі, це оці перші ластівки, за якими, я думаю, потягнеться довша не просто відлига, а тепло.
Але повторюю ще раз, будьмо уважні, щоб дії радикалів, знову не збудували стіни в відносинах між нашими народами, власне, в цій делікатній сфері. Але я дотримуюся однієї засади: всі жертви повинні бути знайдені і гідно поховані. Цього вимагає наш християнський обов'язок".
Ексгумацію в Пужниках планують проводити поляки спільно з українцями. Про те, хто буде в складі цієї експедиції, розповіла археологиня спеціалізованої установи "Волинські старожитності" Аліна Харламова:
"Українська команда буде представлена організацією "Волинські старожитності". На жаль, зараз наш директор Олексій Златогорський на фронті, тому керівником буду я. Із польської сторони буде Поморський медичний університет в Щецині, їхня команда буде представлена професором Анджеєм Оссовським. Також буде фундація "Свобода і демократія", представник — заступник голови польської фундації Мацей Данцевич. І будуть представники Інституту національної пам’яті в Польщі, а також польські харцери.
З Поморського медичного університету будуть антропологи, генетики. І з українського боку теж будуть антропологи з Києва, зокрема антропологиня Клавдія Шарапова.
У них буде два етапи роботи. Перший — це дослідження останків у польових умовах, а потім вони відбиратимуть зразки ДНК і порівнюватимуть їх зі зразками ДНК родичів цих загиблих людей".
За словами заступниці селищного голови Коропця Світлани Дрозд, після ексгумації людські останки перепоховають:
"Дуже важливо гідно пошанувати жертв тоталітарних режимів, тому що ці трагічні сторінки в історії наших народів були інспіровані тоталітарними режимами нацистів і комуністів. І ми маємо розуміти, що це все було вчинено для послаблення українського і польського підпілля.
Після того, як буде проведено гідне поховання, будемо намагатися, щоб ці меморіальні пам’ятки були доглянуті. Тому що так має бути з кожної сторони українсько-польського кордону".
Нагадаємо, Україна та Польща обмінялися списками місць для пошуку та ексгумації останків взаємних історичних конфліктів. Іде робота двосторонньої групи з питань ексгумації.
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
