У квітні в Пужниках на Тернопільщині розпочнеться ексгумація тіл місцевих жителів, загиблих у 1945 році. Історик, військовослужбовець бригади "Хартія" Володимир Бірчак розповів в інтерв'ю Суспільному, що це був збройний конфлікт, спровокований тоталітарним радянським режимом та каральними загонами НКВС.
Розпочнімо з локації та історії Пужників.
Село Пужники, де буде відбуватися ексгумація, це власне Тернопільщина, колишній Монастириський, зараз Чортківський район. Як такого села немає на сучасних мапах, його не знайдеш на Google Maps. Це пов'язано з тим, що свого часу з цього села відбувалося переселення польського населення.
Це Тернопільщина, це є Галичина. Це не Волинь від слова зовсім.
Тобто наприкінці Другої світової війни між соціалістичною Польщею і УРСР був укладений договір про обмін населенням. Із території так званого Закерзоння переселяли українців з етнічних українських територій, котрі ввійшли в склад Польщі, переселяли українців на території УРСР. Із території УРСР, власне, з заходу України, так званої східної Галичини, переселяли поляків відповідно, на територію Польщі.
Це дуже важливий момент, якщо ми говоримо в контексті Пужників, тому що в деяких джерелах, зокрема, польських публікаціях можна знайти дані про те, що село перестало існувати через напад Української повстанської армії. Це є нонсенс, це є відверта вигадка і відверта брехня. Тому що Пужники не перестали існувати після лютого 1945 року. Пужники фактично перестають існувати 1949 року. І причиною цього було те, що майже все польське населення було переселено в рамках оцієї угоди про обмін населенням.
Це Тернопільщина, це є Галичина. Це не Волинь від слова зовсім. Це просто береться теза, котра історично є неправильна. Так, своєрідний спалах був на Волині в 1943 році, при тому без конкретної прив'язки до дати. Це загалом ми про літо говоримо. І це був обопільний конфлікт. Найважливіше, що це був обопільний конфлікт. І в ньому були певні фази, зокрема фаза, яка відбувалася на території Галичини. І от зараз ми, коли про Пужники говоримо, це безпосередньо зима 1945 року.
Тобто це поляки, які загинули в Пужниках за часів радянської влади?
Так. Ексгумація — це результат довгого процесу дипломатичних стосунків, дипломатичних торгів. Але чому поляки вибрали саме Пужники? Для мене це таємниця. Проте я знаю про низку документів НКВС, повстанських документів і польського підпілля. НКВС здійснювало на цій території репресивні заходи. Перед Другою світовою війною в Пужниках проживали 1 040 людей, більшість з них були поляками.
Напад відбувся саме, як на структуру НКВС.
Ми бачимо, що в ніч на 12 лютого 1945 року на село Пужники зробив напад власне підрозділ Української повстанської армії "Сірі вовки", як на центр "істребітєльного батальйону". Хто це такі? Це те, що називають в розмовній мові ястребки, істребки, чи просто стребки. Це були такі парамілітарні структури, котрі існували при НКВС. Тобто "істрібітєльні батальйони", які допомагали НКВС вести боротьбу з підпіллям. В даному випадку ці винищувальні батальйони боролися з українським підпіллям. Це помічники НКВС.
Більшість чоловічого населення села Пужники були якраз в цьому "істрєбітельному батальйоні" Коропецькому. І напад відбувся саме, як на структуру НКВС. Тобто якщо якісь гарячі голови хочуть, знову ж таки тут прирівняти якийсь етнічний характер, — ні. Тобто, тут суто НКВС.
Чому теза про Волинську трагедію чи про Волинську різню, так як вони говорять, вона є дуже вузькою і неправильною? Тому що ця теза передбачає етнічний конфлікт. Але цей конфлікт, ця війна, вона набагато ширша, набагато складніша.
Є історики, які стверджують про те, що тодішня радянська влада була зацікавлена в тому, аби винищити поляків на тих територіях, на яких вони проживали, зокрема, і в Пужниках.
Ну, ця тема стара як світ. Тобто це не совіти, і не німці, і не в XX столітті придумали принцип divide et impera (ред. — вислів латиною), що в перекладі означає "розділяй і владарюй". Це імперський принцип, котрим користувалися нацисти, так само ним користувалися совєти. І коли ми апелюємо до порозуміння, коли ми апелюємо до об'єднання і до тієї класичної формули, котра в нас є в польсько-українських стосунках, котра в нас колись використовувалась, ми кажемо: "Ми пробачаємо і ми просимо прощення". Тому що ми знаємо, що це був обопільний конфлікт.
Ми з Польщею є стратегічними партнерами.
Якщо ми говоримо про кількість жертв цього конфлікту, так, вона лякає, але нам потрібно розуміти, що це є обопільний конфлікт. Ми можемо говорити про 60-65 тисяч польських жертв. Це загальна кількість жертв. Це і військові, і цивільні, і парамілітарні організації і тому подібне. Якщо ми говоримо про українські жертви в цій війні, то це 40-45 тисяч жертв.
Натомість в польській історичній літературі, зараз, на жаль, почалися цифри політичні, а не історичні. Пішла цифра 100 000, яка невідомо звідки взялася. Хоча вона взялася з праць польських дослідників, які не вивчали тему ґрунтовно. А це все ще треба вивчати, треба досліджувати. Нам потрібно запам'ятати цей конфлікт і прожити його, тому що нам з Польщею зараз, в принципі, ділити нічого. Ми з Польщею є стратегічними партнерами. Вони нам допомагають.
Ми стоїмо на захисті рубежів Європи від окупантів, які лізуть зі сходу на нас. Так у нас є складні сторінки. Мало де є такі держави в світі, де би не було якихось складних сторінок. Але їх потрібно проговорювати, розуміти.
Як ти вважаєш, чому росіяни щоразу намагаються використати тему Волинської трагедії та польсько-українських конфліктів у важливі історичні періоди, і розсварити українців і поляків?
Бо це якраз той принцип divide et impera, про який ми говорили. Тобто тут дуже зручно й зараз, у наш час. Для совєтів це було зручно завжди: зіштовхнути два народи лобами. І колись зіштовхнути два підпілля лобами. Тобто я маю на увазі польське націоналістичне підпілля і українське націоналістичне підпілля. Банально, Армія Крайова і Українська повстанська армія.
І совєти цим займалися. Тут дуже цікавий момент про те, що поляки і українці цей момент побачили ще тоді 1945-го року. Тоді починаються контакти підпільних націоналістичних організацій. І йде мова про перемир'я і об'єднаним фронтом виступати проти окупанта. А окупант в даному випадку був один — це були совєти.
І хлопці, котрі тоді об'єднувалися, вони фактично йшли по своїх же свіжих ранах. Тому що в когось польське підпілля вбило там, умовно, наречену, чи вбило маму, чи вбило тата. Водночас в когось з поляків могли й українці вбити брата, свата, дядька чи ще когось. Але ці хлопці робили так: "Окей, ми зараз зупиняємося, там в нас є важливіший ворог, в нас є совєти". Вони об'єднувалися, були спільні наступи, спільні операції. Напад на районний центр Грубешів — це спільна акція українського та польського підпілля.
В принципі, історія знову зробила черговий виток і зараз також подібні обставини, коли українці з поляками мають шанс порозумітися і об'єднатися, тому що є спільний ворог. І цей ворог використовує ті самі методи.
У нас є спільний ворог — Росія.
Що зараз було б доречним, необхідним на цьому етапі в комунікації двох країн в роботі спеціалістів, археологів та істориків з обидвох боків?
Говорячи в контексті оцього всього та ексгумації в Пужниках, зокрема, я б хотів, аби були й збоку Польщі дії навзаєм. Ніхто не проти пошуку померлих, гідного їхнього вшанування, перепоховання та таке інше. Просто давайте дотримуватися паритету, щоб мати гарні добросусідські стосунки. Тим паче в час, коли у нас є спільний ворог — Росія.
Як зараз виглядає територія, де колись було село Пужники, дивіться у сюжеті Суспільного.
Нагадаємо, Україна та Польща обмінялися списками місць для пошуку та ексгумації останків взаємних історичних конфліктів. Іде робота двосторонньої групи з питань ексгумації.
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
