Від акції "Україна без Кучми" до Євромайдану — Андрій Буда відстоював свою громадянську позицію під час кожної революції. Так про загиблого військового, пластуна згадують рідні та друзі. З 2014 року боєць брав участь у російсько-українській війні. Згодом розміновував території, на яких велись бої. З початком повномасштабної війни долучився до лав 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Був штурмовиком, потім оператором дронів. Останнє завдання виконав поблизу Сіверська Донецької області, — розповів батько воїна Володимир Буда.
"Останні 10 років Андрій вдома бував рідко. Він постійно десь їздив, Майдан, війна, розмінування. Бувало і таке, що він цілий рік не міг приїхати додому. Ми звикли, що його вдома нема, але ми знали, що він рано чи пізно напише: "Їду додому", і він приїде. Тепер ми знаємо, що він не приїде. Оце страшно".
Андрій народився 26 червня 1982 року, був першою дитиною в сім’ї.
"Він був складною дитиною. Він був дуже вразливий, його було легко образити, але він мав таке своє "Я", ніколи не піддавався особливому керуванню. Так вийшло, що його наймолодші роки минули в селі. І часто бувало так, що десь немає дитини, а де Андрій? Починаємо шукати і нарешті десь на городі знаходимо, він сидить біля якогось кущика і досліджує природу, якусь комашку. Він, як то діти інколи роблять, не відривав крила чи лапки, він просто на комаху дивився, брав її на руку, розглядав. Був у нього такий потяг до того, що його оточує", — розповів батько Андрія Володимир Буда.
У перший клас Андрій пішов до загальноосвітньої школи №2 у Тернополі, де працювала його мати Олександра.
"Триває перший дзвінок, лінійка, всі стоять на стадіоні. Я думаю, побіжу, подивлюся, де моя дитина. Скрізь шукаю, а моєї дитини нема. Я кажу до класного керівника: "Де мій син?", а він відповів, що не знає. Дивимося, а на школі є велика пожежна драбина і на ній зверху сидить наш Андрій. Ну якось ми його помаленьку звідти стягнули і кажемо: "Чого ж ти туди заліз?". А він відповідає: "Зате звідти все видно. Я ж тут що бачу? Нічого", — розповіла мати Андрія.
Олександра Буда показала фото сина у дитинстві.
Ольга Ваврик — молодша сестра Андрія. Вона розповіла про свої спогади з дитинства із братом.
"Це був гарний період, ми ходили разом до садочка, ходили за руку. Вже коли пішли до школи, то не були настільки близькими, адже навчалися в різних корпусах і мало часу проводили разом", — каже сестра Андрія Буди.
Ольга розповіла: брат дуже гарно ставився до її дітей.
"Андрій проявився особливо позитивно, як старший брат, коли я вийшла заміж і коли у мене народилася донька. Він став її хрещеним батьком. Це його перша похресниця і він старався приділяти багато уваги цій чорнявій дівчинці. А коли народився мій син, Андрій також вкладав у нього свою душу і завжди казав, що діти повинні десь розвиватися і цей розвиток був здебільшого у спорті: ковзани, велосипед. Він з моїми дітьми проводив дуже багато часу”.
Ще підлітком Андрій доєднався до скаутської організації "Пласт", розповів його батько:
"Пласт дав йому трохи дисципліни, навчив виживанню, бути в групі і працювати з людьми. Пласт навчив його відповідальності, тому що спочатку його виховували, а потім він був виховником".
"Для Андрія Пласт займав ну дуже вагоме місце, тому що більшість свого часу, коли він був не на навчанні, то він проводив у Пласті", — каже подруга Андрія Буди Марічка Гап’юк.
На пластових таборах з Андрієм Будою був його друг Тарас П’ятковський.
"З Андрієм Будою на таборах ніколи не було сумно. Навіть, якщо лив дощ і здавалося, що в таку погоду таборова програма не виконується, ні тереновий змаг, ні якісь ігри не пограєш, то він придумував, що зробити. Одного разу він взяв і повів юнацтво в ставок, там неглибоко, тобто, все безпечно. І всі там під дощем у ставку виконували якісь танцювальні рухи, щось типу художньої гімнастики на воді. Андрій це придумував находу, але всім було дуже весело, всі сміялись".
Тарас П’ятковський пригадав, що Андрій дуже часто ходив в гори. Зазвичай він подорожував сам.
"Андрій дуже любив мандрувати, любив гори. Бувало таке, що він йшов мандрувати сам, просто зникав собі у горах. Тоді приїжджав якоюсь електричкою, приходив до мене. В мене тоді вже був комп’ютер, а в нього ще не було. Він приходив зі своїм фотоапаратом і ми з картки переписували всі фото на мій комп’ютер, ми їх разом переглядали. Він розказував, що на тих світлинах. Потім приносив пачку дисків і записував собі фото на диск і тоді йшов додому".
Володимир Окаринський – пластовий виховник Андрія Буди. Чоловік каже, вони познайомились у 1994 році, коли Андрію було 11 років:
"Андрія пам’ятаю ще маленьким, щупленьким. Він шульга і зразу запам'яталося, що він завжди любив щось малювати. Уже дорослим Андрій був такою цілісною особистістю і був готовий відстоювати своє переконання своїми вчинками".
Володимир Окаринський розповів, що Андрій брав участь в акції "Україна без Кучми", в русі "Спротив" на початку 2000-их, у Помаранчевій Революції, також долучився до Євромайдану і Революції Гідності 2013-2014 років.
Андрій Буда з 2014 року брав участь у російсько-українській війні.
Про розмови з Андрієм Будою у періоди, коли він приїжджав з війни, розповів його друг Андрій Купина:
"Спочатку завжди хотілося спитати, ну що там на війні. Потім я бачив, що він не дуже хоче про це говорити. І я його не розпитував. Думаю, захоче сам скаже, або принаймні, коли закінчиться війна, тоді вже поговоримо".
У перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну Андрій вже був у військовій частині, каже його батько. Він доєднався до 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
"Спочатку він був штурмовиком. У 2025 році він перевчився на нічні дрони. Ми всі думали, що це на краще, бо такі військові фактично сидять весь день під землею, не виходять, щоб їх не засікли. Тільки вночі, коли їм дають інформацію, що нема дронів, можуть вийти. Був туман, їм дозволили вийти, і чи то було вікно в тумані, чи що, дрон прилетів на їхню позицію. І так Андрій загинув. Зараз вже Сіверськ практично здали, там були такі страшні бої. А я думаю: а мій вдома, але його вже немає. А чиїсь діти там — оце страшно".
Нагадаємо, Андрій Буда загинув 10 грудня 2025 року під час бойового завдання в селі Свято-Покровське Бахмутського району внаслідок атаки ворожого дрону.
