Вони працюють із металом, глиною, фарбами, голкою й ниткою — після основної роботи, у майстернях, гаражах і кухнях. Започаткований у 2025 році проєкт Суспільне Рівне "Власноруч" розповідав історії людей, для яких ремесло стало способом говорити зі світом, зберігати пам’ять і триматися у складний час.
Це підсумок випусків про майстрів, які власними руками створюють унікальні речі.
Відновленням стародавніх сокир, козацьких чеканів та індіанських томагавків займається Михайло Бульботка з Володимирця – у повсякденному житті вчитель фізкультури, а вдома майстер, який "дає металу друге життя".
Реставрацією він захопився приблизно чотири роки тому. Починав із робочих сокир минулого століття. Сокири зазвичай знаходить на металобрухті або в інтернеті.
Деяким виробам, з якими працює Михайло Бульботка, — кілька століть, а процес відновлення включає вирівнювання металу, виготовлення руків’я з ясена, обпалювання та просочування лляною олією.
"Таким чином чергова сокира врятована — вона не стала брухтом, а отримала нове життя", — пояснював своє захоплення Михайло.
Історія Михайла Бульботки стала першою в серії "Власноруч".
Коли метал війни стає мистецтвом
Понад тисячу мистецьких робіт створив рівненський художник, скульптор і коваль Роман Велігурський, який уже понад 20 років працює з металом. У своїй майстерні він надає залізу форми живих істот, перетворюючи холодний матеріал на емоційні образи.
Один із таких проєктів — скульптура крилатого янгола, створена з військової гільзи. Цей виріб стане лотом благодійного аукціону на підтримку військових. Майстер каже, що ідея народжується з внутрішнього відчуття й запиту часу, а сам процес — фізично важкий, але творчо необхідний.
"Процес розкриття гільзи нагадує, як жук чи метелик розкриває крила і перетворюється з личинки на метелика", — так Роман Велігурський описав момент, коли метал війни стає символом сили й надії.
Як Роман Велігурський робить із гільзи крилатого янгола – на YouTube Cуспільне Рівне.
Монументальний живопис, що формує храмовий простір
Понад 35 років художник-монументаліст Олег Хільчук із Корця розписує храми по всій Україні та написав уже понад тисячу ікон. За його словами, роботу завжди розпочинає з ескізу, поступово вибудовуючи композицію, фон і лики святих.
Працює він переважно олійними фарбами, адже вони дають змогу довше і точніше опрацьовувати деталі. Художник певен, що церковний живопис вимагає не лише майстерності, а й фізичної витривалості, адже часто доводиться працювати на висоті.
"Робота дуже цікава — особливо дивитися в очі людей, які вперше заходять до храму і бачать цей простір", — поділився Олег Хільчук.
Більше про художника-монументаліста Олега Хільчука та його роботи – у випуску програми "Власноруч" за 27 вересня.
Кераміка, народжена з глини і різнотрав'я
Понад 15 років Анастасія Коваленко зі Здолбунова працює з керамікою. У власній майстерні "Чебрець" вона створює глиняний посуд. Для виробів використовує глину зі Слов’янська на Донбасі, а декорує – травами й рослинами, зібраними власноруч.
Кожен виріб проходить складний шлях — від формування до двох випалів при температурі майже тисяча градусів. Майстриня зазначила, що гончарство вимагає не лише натхнення, а й сотень годин практики та терпіння:
"Перетворення глини на керамічний черепок — це своєрідна магія, яка відбувається у печі".
За її словами, результат не завжди можна передбачити, але саме ця неповторність і робить кожен виріб унікальним.
Більше про виготовлення керамічних виробів — у четвертому випуску проєкту "Власноруч" за 1 листопада.
Вишивка як молитва і пам’ять
76-річна рівнянка Ольга Вус понад 35 років вишиває рушники, ікони та портрети українських героїв і за цей час створила близько двох тисяч робіт. Вишивати її навчила мати ще в дитинстві — у 1960-х роках, при світлі лампи після роботи в полі.
З початком повномасштабного вторгнення майстриня почала створювати авторські сюжети про війну й підтримувати українських військових. Вона зізналася, що перед кожною роботою молиться за Україну та її захисників.
"Я і вночі вишиваю, коли тривога, коли син не зателефонує — встаю і вишиваю, бо так легше пережити".
Як голка й нитка для Ольги Вус стали не лише ремеслом, а способом молитви, пам’яті й надії на перемогу – у випуску "Власноруч" за 8 листопада.
Техніка зі старих швейних машинок
Мініатюрні літаки, трактори, мотоцикли, боліди й гармати зі старих швейних машинок, які знаходить на металобрухті, виготовляє Євгеній Сак зі Здовбиці. За фахом він слюсар, нині ремонтує військові вантажівки, а у вільний час працює з металом у власній майстерні.
Захоплення з’явилося орієнтовно року тому — з ідеї, яку підказав син, і відтоді майстер створив уже 12 виробів. Євгеній не користується кресленнями: деталі підбирає інтуїтивно, розбирає, ріже, зварює, ґрунтує й фарбує вручну. Цей процес став для нього своєрідною терапією.
"Сидиш до пізньої ночі, натоплю буржуйку — і так затягує, що душа відпочиває", — розповідав майстер.
Частину робіт він планує передати на благодійні аукціони, щоб підтримати Збройні сили України.
Як працює Євгеній Сак і яку ідею втілив він у випуску "Власноруч" – на YouTube Cуспільне Рівне.
Різдвяні віночки і не тільки
Флористка з Рівного Ольга Гончарова понад 13 років працює у сфері флористики та за цей час створила понад десять тисяч композицій із живої зелені. До цієї справи вона прийшла не одразу — спершу планувала пов’язати життя з керамікою, однак випадкова порада мами змінила її шлях. У студії "La Fleur" майстриня власноруч виготовляє різдвяні віночки з ялинки нобіліс, сосни, евкаліпту та декоративних елементів, працюючи без ескізів і чітких правил. Кожен вінок народжується в процесі та ніколи не повторюється.
"Я зрозуміла, що флористика — це моє одного літа. Я просто пішла, подивилася, попрацювала з різними видами і відчула, що мені це дуже подобається», — розповіла Ольга.
Її історія стала сьомою у передріздвяному випуску проєкту "Власноруч".
Іграшки з вати, що повертають у дитинство
Майстриня з Рівного Ірина Осіпова шість років виготовляє дрезденські іграшки з вати — новорічні фігурки, що повертають у дитячі спогади. За фахом художниця та дизайнерка, вона створила власноруч понад 100 унікальних прикрас, використовуючи фольгу, вату та клейстер. Ірина показала, як із простих матеріалів народжується ялинкова іграшка — від формування каркасу до розпису готової фігурки. За її словами, традиція ватних іграшок бере початок у Німеччині XIX століття й була поширена також в Україні. Майстриня переконана, що таке рукоділля об’єднує родини та допомагає знаходити спокій у складні часи.
"Рукоділля у сімейному колі дуже об’єднує. І в наш час потрібно більше часу проводити з дітьми, щоб у них було більше гарних спогадів про дитинство", — зазначала Ірина Осіпова.
Її історія була завершальною у 2025 році.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
